Постанова

від 07.02.2013 по справі 2а-6303/09/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2013 року 12:08 № 2а-6303/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши адміністративну справу за позовомПриватного підприємства «Експо-Пайп» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив, з урахуванням уточнення позовних вимог, визнати нечинними (недійсними) податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 20.12.2006 № 00001132309/0 та № 00001122309/0.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 07.02.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 11.02.2013, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.12.2006 за результатами невиїзної документальної перевірки ПП «Експо-Пайп» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (на рахунок платника у банку) за період з серпня по жовтень 2005 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено Акт № 773/1-23-09-32421720 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 15.06.2005 № 213, та, як наслідок, завищення суми податку на додану вартість за серпень-жовтень 2005 року, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на загальну суму у розмірі 111463 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 00001132309/0, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 111463 грн.;

№ 00001122309/0, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 15.06.2005 № 213, позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 45309 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 22654,5 грн.

Як встановлено судом та не заперечувалося відповідачем, позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 01.09.2003 № 1/09 з ПП «ПКФ «Край» (далі - Договір) придбано протягом податкових періодів, що перевірялися - серпень-жовтень 2005 року, відповідні товари (труби сталеві прямошовні, спіралешовні), суми ПДВ, які включені до вартості вказаних товарів, відображені у складі податкового кредиту відповідних податкових періодів, підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, та відображені у деклараціях, відповідність яких перевірено відповідачем та розбіжностей по яких не виявлено.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 15.06.2005 № 213, та, як наслідок, завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на загальну суму у розмірі 111463 грн. стало не підтвердження податкових накладних постачальниками по ІІІ ланцюгу постачання, виписані постачальнику по ІІ ланцюгу, що свідчить про неможливість підтвердження операції купівлі товару позивачем та завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 142619 грн. за серпень та вересень 2005 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між позивачем та ПП «ПКФ «Край» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується Актом перевірки, а також додатково наданими позивачем видатковими накладними, які залучені до матеріалів справи.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також наявними в матеріалах справи інвойсами та ВМД, які підтверджують факт подальшої реалізації (експорту) поставленого позивачу ПП «ПКФ «Край» товару, на користь третіх осіб.

Крім того, в Акті перевірки відповідач не тільки визнав дійсність господарських операцій між позивачем та ПП ВКФ «Край» щодо купівлі-продажу вищевказаних труб, але й зазначив, що експортні операції (щодо труб сталевих прямошовних, спіралешовних) підтвердженні належним чином оформленими платником податків вантажно-митними деклараціями з відмітками митниці про перетинання кордону України та даними міської бази АІС «Пошукова система обласного рівня» (Митниця), валюта за експортований товар надійшла в повному обсязі.

Суд не бере до уваги посилання в Акті перевірки на не підтвердження податкових накладних постачальниками по ІІІ ланцюгу постачання, виписані постачальнику по ІІ ланцюгу, що, на думку відповідача, свідчить про неможливість підтвердження операції купівлі товару позивачем - завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 142619 грн. за серпень та вересень 2005 року та, як наслідок, завищення суми податку на додану вартість за серпень-жовтень 2005 року, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на загальну суму у розмірі 111463 грн., оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-четверте, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-п'яте, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів.

Крім того, відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 у справі № К-29354/10-С.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних первинних документів, юридична особа ПП «ПКФ «Край» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ПП «Експо-Пайп» та ПП «ПКФ «Край» був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, тобто позивач підтвердив факти реальної поставки товару ПП «ПКФ «Край» та реальність понесених витрат у зв'язку з придбанням цих товарів, у тому числі і по сплаті ПДВ.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі - Порядок № 165), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, а також підтверджено Актом перевірки, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ПП «ПКФ «Край». На момент складання вказаних податкових накладних ПП «ПКФ «Край» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість за вказаним Договором, віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку № 165.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та Вищого адміністративного суду, викладених, зокрема, в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП «ПКФ «Край» податкових накладних та віднесення до суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про порушення ПП «Експо-Пайп» пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 15.06.2005 № 213, є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 20.12.2006 № 00001132309/0 та № 00001122309/0 - безпідставними та неправомірними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2006 № 00001132309/0 та № 00001122309/0, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Експо-Пайп» (04210, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 20-Б; код ЄДРПОУ 32421720) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2006 № 00001132309/0 та № 00001122309/0, прийняті Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 3,40 грн. на користь Приватного підприємства «Експо-Пайп» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23Б) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко