Рішення

від 07.02.2013 по справі 5006/13/122/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.02.13 р. Справа № 5006/13/122/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком», м. Донецьк

про: стягнення суми в розмірі 21714грн.66коп.

За участю представників сторін

від позивача: Лановенко Л.О. (за довіреністю б/н від 27.12.2012р.) - представник;

від відповідача: Дараган Д.В. (Витяг з ЄДР серії АБ № 569844) - директор.

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс», м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком», м. Донецьк про стягнення суми в розмірі 21714грн.66коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 19835грн.26коп., пені в сумі 739грн.69коп., штрафу в сумі 991грн.76коп. та 3% річних у сумі 147грн.95коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на транспортне обслуговування № 30/7/12 від 30.07.2012р. щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг з організації та перевезення вантажу.

28.01.2013р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 14835грн.00коп., штраф у сумі 991грн.76коп., пеню у сумі 739грн.69коп. та 3% річних у сумі 147грн.95коп., всього позивач просить стягнути 16714грн.00коп.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 ст.22 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок часткової оплати відповідачем в перебігу розгляду справи суми основного боргу в сумі 5000грн.26коп., суд вважає, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відтак, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 07.02.2013р.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансфінком», м. Донецьк за адресою, вказаною у позові та Витягу з ЄДР станом на 06.02.2013р. - 83004, м. Донецьк, вул. Батищева, 10, проте конверт з ухвалою суду повернувся з відміткою органу поштового зв'язку через відсутність адресата за вказаною адресою. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

В судове засідання призначене на 07.02.2013р. з'явився представник відповідача, який визнав позовні вимоги в повному обсязі; позивач підтримав вимоги, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог; сторони повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору;

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

30.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс», м. Київ (перевізником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансфінком», м. Донецьк (експедитором) був укладений договір на транспортне обслуговування № 30/7/12 (далі-договір), відповідно до умов якого експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.

Розділом 2 договору сторони визначили взаємні обов'язки сторін.

Так, відповідно до п. 2.1 договору експедитор, зокрема, зобов'язаний надавати вантажі для перевезення на підставі узгодженого «Замовлення на перевезення», що є невід'ємною частиною цього договору, в якому вказані пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об'єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги.

Згідно із п. 2.1.10. договору експедитор зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги перевізника.

У відповідності із п. 2.2 договору перевізник зобов'язаний у випадку досягнення згоди сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, направляти експедитору підтверджене штампом перевізника «Замовлення на перевезення» з вказівкою водія та державного номера (-ів) автомобіля (-ів).

Згідно із п. 3.1 договору ціни на послуги узгоджуються сторонами в «Замовленнях на перевезення» і вказуються у рахунках-фактурах перевізника.

Пунктом 4.1 договору сторони обумовили, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі, у національній валюті України, шляхом переведення коштів з поточного банківського рахунку експедитора на поточний банківський рахунок перевізника, протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунка-фактури перевізника, товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної.

Відповідно до п. 4.2 договору днем здійснення платежу вважається день надходження грошових сум на поточний банківський рахунок перевізника.

Згідно із п. 8.2 договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт.

У відповідності із п. 8.3 договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р. Якщо жодна із сторін за два місяця до закінчення строку дії Договору не попередить іншу сторону про припинення/розірвання Договору, то даний Договір зберігає свою силу кожного разу ще на один календарний рік.

За змістом позовної заяви, на підставі отриманого 30.07.2012р. від відповідача замовлення на перевезення вантажу в міжнародному та міжміському сполучені, позивач здійснив перевезення вантажу до місця розвантаження, після чого 21.08.2012р. направив на адресу відповідача рахунок-фактуру № СФ-0000770 від 08.08.2012р. на оплату послуг у розмірі 27335грн.26коп., міжнародну товарно-транспортну накладну CMR № 022586 15.08.2012р., акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000770 від 16.08.2012р. та податкову накладну.

Позивач вказує на те, що відповідач лише частково оплатив вартість наданих послуг, внаслідок чого, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 14835грн.00коп.

Позивач за допомогою мережі Інтернет направив на електронну пошту відповідача претензію з вимогою протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання даної претензії оплатити суму основного боргу в розмірі 22335грн.26коп., без врахування здійснених відповідачем часткових оплат, що виникла через не оплату наданих позивачем за договором послуг, яка залишена без задоволення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив надані послуги), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача (враховуючи подану 28.01.2013р. заяву про зменшення розміру позовних вимог) такими, що підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 14835грн.00коп., штрафу в сумі 991грн.76коп., пені в сумі 739грн.69коп. та 3% річних у сумі 147грн.95коп. Підставою позову є договір на транспортне обслуговування № 30/7/12 від 30.07.2012р..

Договір № 30/7/12 від 30.07.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадають під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 30/7/12 від 30.07.2012р. у позивача виник обов'язок надати за завданням відповідача послуги з організації та виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом, а у відповідача прийняти та оплатити їх вартість.

Факт надання позивачем послуг у розмірі 27335грн. 26коп. та їх отримання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ - 0000770 від 16.08.2012р., який складений відповідно до умов п. 8.2 договору, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками виконавця та замовника.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, враховуючи підписання акту здачі-прийняття робіт без жодних заперечень, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 30/7/12 від 30.07.2012р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

За приписами ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що ціни на послуги узгоджуються в «Замовленнях на перевезення» і вказуються у рахунках-фактурах перевезення.

Пунктом 7 замовлення на транспортування вантажу в міжнародному та міжміському сполученні від 30.07.2012р. сторони встановили, що вартість фрахту (винагорода, що виплачується перевізнику за перевезення вантажу в відповідності з договором) складає 2750 Євро, готівкою, з ПДВ по курсу НБУ, що відповідно до виставленого позивачем рахунку-фактури становить 27335грн.26коп.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 4.1 договору сторони обумовили, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі, у національній валюті України, шляхом переведення коштів з поточного банківського рахунку експедитора на поточний банківський рахунок перевізника, протягом 5-ти банківських днів після отримання рахунка-фактури перевізника, товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акту виконаних робіт та податкової накладної.

У підтвердження факту направлення 21.08.2012р. відповідачу всіх передбачених п. 4.1 договору документів, позивач надав суду витяг з журналу вихідної кореспонденції ТОВ «Експресс-Транс» та рекомендоване повідомлення про вручення відповідачу 27.08.2012р. поштового відправлення за адресою, вказаною у замовленні від 30.07.2012р.

Факт отримання всіх обумовлених у 4.1 договору документів підтверджений відповідачем під час судового засідання 07.02.2013р.

Відповідач здійснював часткову оплату наданих позивачем послуг з посиланням на рахунок № СФ-0000770 від 08.08.2012р., тим самим підтвердив настання строку виконання обов'язку здійснити оплату цих послуг.

Таким чином, враховуючи умов п. 4.1 договору відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги до 03.09.2012р., а вже з 04.09.2012р. почалось прострочення виконання взятого за договором зобов'язання.

В свою чергу відповідач лише частково оплатив вартість наданих позивачем послуг з перевезення вантажу в розмірі 12500грн.26коп., внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 14835грн.00коп.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вказана сума боргу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема Довідкою б/н від 22.01.2012р. за підписом директора та головного бухгалтера ТОВ «Експресс-Транс», відповідно до якого ТОВ «Трансфінком» має заборгованість у сумі 14835грн.00коп. Факт виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 14835грн.00коп. не спростований відповідачем.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем послуг та не оплати у встановлені терміни, докази повної оплати послуг суду не представлені, господарський суд вважає вимоги позивача в частині стягнення 14835грн.00коп такими, що підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 147грн.95коп. та пеню в сумі 739грн.69коп., нараховані на суму боргу 19835грн.26коп. за період з 04.09.2012р. по 04.12.2012р.

Суд зазначає, що позивачем вірно визначений момент виникнення права вимагати у відповідача виконання зобов'язання з оплати наданих послуг.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Згідно із п. 5.5 договору у випадку затримки оплати, вказаної у пунктах 3.1, 4.1 даного Договору, Експедитор виплачує перевізнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати та штрафні санкції в розмірі 5% від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати. Неустойка у вигляді пені та штрафних санкцій нараховується за весь час існування заборгованості.

Перевіривши вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та пені у заявлених розмірах, дослідивши представлений позивачем розрахунок, з огляду на прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача в цій частині суд вважає обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 991грн.76коп., який нарахований на суму заборгованості в розмірі 19835грн.26коп.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 5.12 договору у разі не оплати експедитором послуг перевезення більше ніж на 60 календарних днів з моменту настання такого обов'язку, останній додатково сплачує штраф на користь перевізника у розмірі 5% від невиконаного зобов'язання.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати послуг перевезення більше ніж на 60 календарних днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.5.12 договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог.

Законом України „Про судовий збір" від 08.07.2011 р. №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється ставка судового збору - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1609грн. 50коп.). Ціна первісно заявлених позовних вимог складає 21714грн.66коп. Платіжним дорученням № 988 від 05.12.2012р. позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1701грн.00коп., тобто в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством, у зв'язку з чим поверненню підлягає зайво сплачена сума судового збору в розмірі 91грн.50коп.

За приписами ч.1 п.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у ч. 4 інформаційного листа від 21.11.2011р. №01-06/1625/2011 „Про деякі питання практики застосування Закону України Про судовий збір", зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Приймаючи до уваги, що з вини відповідача виник цей спір, враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог пов'язане з частковою оплатою відповідачем суми основного боргу вже після подання позову, відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати у розмірі, передбаченому діючим законодавством, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України „Про судовий збір" , суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 14835грн.00коп., пені в сумі 739грн.69коп., штрафу в сумі 991грн.76коп. та 3% річних у сумі 147грн.95коп. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфінком» (юридична адреса: 83004, м. Донецьк, вул. Батищева, будинок 10, код ЄДРПОУ 36380809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс» (юридична адреса: 02105, м. Київ, вул. Червоногвардійська, будинок 5, офіс 4, код ЄДРПОУ 33739797) суму основного боргу в розмірі 14835грн.00коп., пеню в сумі 739грн.69коп., штраф у сумі 991грн.76коп., 3% річних у сумі 147грн.95коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 1609грн.50коп.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Експресс-Транс», (юридична адреса: 02105, м. Київ, вул. Червоногвардійська, будинок 5, офіс 4, код ЄДРПОУ 33739797) з Державного бюджету України зайво сплачений платіжним дорученням № 988 від 05.12.2012р. судовий збір у розмірі 91грн.50коп.

Дане рішення є підставою для повернення судового збору з Державного бюджету України.

У судовому засіданні 07.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 08.02.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.