Рішення

від 24.01.2013 по справі 5006/13/115/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.13 р. Справа № 5006/13/115/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Приватного підприємства «Донресурс Плюс», Донецька обл., м. Димитров

до відповідача: Державного підприємства «Селидіввугілля», Донецька обл., м. Селидове

про: стягнення 267670грн.08коп.

За участю представників сторін

від позивача: Наумов О.С. (довіреність № 24 від 02.01.2013р.);

від відповідача: Сорока С.С. (довіреність № 1/1160 від 30.08.2012р.)

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Приватне підприємство «Донресурс Плюс», Донецька обл., м. Димитров звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Селидіввугілля», Донецька обл., м. Селидове про стягнення 267670грн.08коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання № 118-Т від 22.07.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

28.12.2012р. позивач супровідним листом № 164 від 27.12.2012р. надав витребувані судом документи та додаткові документи для залучення до матеріалів справи; письмовими поясненнями № 163 від 25.12.2012р. повідомив суд про господарські правовідносини між підприємствами, які відображені в укладених між сторонами актах звірки взаємних розрахунків.

22.01.2013р. позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення, якими повідомив суд, що відповідач, незважаючи на неодноразові спроби позивача провести звіряння взаєморозрахунків, відмовився від підписання акту звіряння розрахунків.

24.01.2012р. позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог № 10 від 24.01.2013р., в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 250611грн.07коп., яка утворилась через несвоєчасну оплату товару, поставленого за наступними спірними накладними: № 516, № 517, № 518 від 31.10.2011р., № 620 від 25.11.2011р., № 621 від 25.11.2011р., № 640 від 30.11.2011р., № 641 від 30.11.2011р., № 705 від 14.12.2011р., № 706 від 14.12.2011р.

Дослідивши подані позивачем уточнення до позовної заяви, суд дійшов висновку, що позивач, скориставшись наданим йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу правом, фактично вчинив процесуальну дію по зменшенню розміру позовних вимог.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 ст.22 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем, як зазначено в самій заяві, внаслідок допущення при складанні позовної заяви бухгалтерських помилок при визначенні суми заборгованості за відповідачем, суд вважає, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відтак, суд приймає до розгляду вказану заяву позивача і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Відповідач надав відзив на позовну заяву № 4/177 від 24.01.2013р., яким заперечив проти позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що на виконання вимог податкового органу виникла перед позивачем за договором кредиторська заборгованість у сумі 250611грн.07коп. була виключена з бухгалтерського обліку підприємства, як сума податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, складених на кожне постачання товару за договором.

В судовому засіданні 24.01.2013р. представники сторін підтримали свої позиції, викладені письмово, повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судового засідання представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

22.07.2011р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір постачання № 118-Т на підставі конкурсних торгів за кошти від реалізації вугільної продукції, проведених 29.06.2011р. «Корпуси підшипників та підшипники ковзання», відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 1.2 договору сторони визначили найменування (номенклатура, асортимент) товару - підшипники. Кількість товару за договором - 160 найменувань.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 6406840грн.00коп., у тому числі податок на додану вартість 1067806грн.67коп.

Згідно із п. 4.1 договору розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 робочих днів з моменту постачання продукції на склад покупця.

Пунктом 11.1 договору сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012р., а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання.

На виконання п. 1.1 договору сторони уклали специфікацію до договору № 118-Т від 22.07.2011р., якою погодили предмет договору, визначивши його найменування, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість, яка як і передбачено п. 3.1 договору складає 6406840грн.00коп.

Пунктом 10.9 договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012р.

Позивач в обґрунтування позовних вимог стверджує, що у виконання умов договору № 118-Т від 22.07.2011р. здійснив поставку товару відповідачу за видатковими накладними № 516, № 517, № 518 від 31.10.2011р., № 620 від 25.11.2011р., № 621 від 25.11.2011р., № 640 від 30.11.2011р., № 641 від 30.11.2011р., № 705 від 14.12.2011р., № 706 від 14.12.2011р., загальною вартістю 296696грн.00коп., в свою чергу отримавши товар відповідач лише частково оплатив його вартість, внаслідок виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 250611грн.07коп.

Викладене призвело до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 250611грн.07коп.

Підставою позову є договір постачання № 118-Т від 22.07.2011р.

Договір № 118-Т від 22.07.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач, керуючись п. 1.1 договору № 118-Т від 22.07.2011р., здійснив поставку обумовленого сторонами в специфікації до договору товару відповідачу за видатковими накладними № 516, № 517, № 518 від 31.10.2011р., № 620 від 25.11.2011р., № 621 від 25.11.2011р., № 640 від 30.11.2011р., № 641 від 30.11.2011р., № 705 від 14.12.2011р., № 706 від 14.12.2011р. загальною вартістю 296696грн.00коп.

Поставлений згідно зазначених накладних товар на підставі наявних в матеріалах справи довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей прийнято уповноваженими особами відповідача, що підтверджується підписами останніх на вказаних накладних.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з поставки Товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 118-Т від 22.07.2011р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У пункті 4.1 договору сторони дійшли згоди, що розрахунки за товар здійснюються протягом 30 робочих днів з моменту постачання продукції на склад покупця.

Як стверджує позивач, відповідач лише частково оплатив вартість поставленого товару, а саме сплативши 03.08.2012р. суму в розмірі 11688грн.19коп. за поставлений за видатковою накладною № 516 від 31.10.2011р. товар, внаслідок чого борг за цією накладною становить 11951грн.81коп.; товар, поставлений за видатковою накладною № 620 від 25.11.2011р. був сплачений на суму 34396грн.74коп., внаслідок чого неоплаченим залишився товар в сумі 65593грн.26коп., враховуючи викладене, за всіма вищезазначеними накладними утворилась загальна заборгованість у сумі 250611грн.07коп.

Суд зазначає, що позивачем вірно, відповідно до призначення платежів враховані здійснені відповідачем часткові оплати, оскільки перераховуючи грошові кошти відповідач в якості підстави оплати вказував конкретну видаткову накладну.

Крім того, суд звертає увагу, що сума поставки за накладною № 640 від 30.11.2011р. становить 13390грн.00коп., однак враховуючи, що позивач відповідно до поданої суду заяви №10 від 24.01.2013р. за підписом керівника ПП «Донресурс Плюс» просить суд стягнути з відповідача за вказаною накладною суму боргу в розмірі 12990грн.00коп., а суд відповідно до ст. 83 ГПК України не має право виходити за межі позовних вимог, без відповідного клопотання про це заінтересованої сторони, яке до суду не надходило, суд виходить із заявленою за цією накладною сумою боргу в розмірі 13390грн.00коп.

Враховуючи, що товар за визначеними спірними видатковими накладними був поставлений позивачем та відповідно отриманий відповідачем ще в листопаді-грудні 2011року, то з урахуванням вимог п. 4.1 договору щодо строків оплати, строк оплати вартості отриманого товару для відповідача наступив ще на початку 2012 року, отже станом на день звернення позивача до суду вже значиться прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати суми боргу.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт виникнення заборгованості у заявленому розмірі відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відповідач лише посилається на списання заявленої позивачем суми боргу в розмірі 250611грн.07коп. з бухгалтерського обліку підприємства на виконання вимог податкових органів, як суми податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, складених на кожне постачання товару за договором.

Суд до уваги позицію відповідача в цій частині не приймає, оскільки у даному випадку наявність грошового зобов'язання з оплати товару виникає у відповідача саме на підставі первинних документів. Як вже зазначалося, факт отримання спірного товару відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Докази погашення боргу в сумі 250611грн.07коп. суду не надані, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем залишилося невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не оплати у передбачені договором строки, докази сплати суми заборгованості в розмірі 250611грн.07коп. суду не надані, господарський суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно остаточно правомірно заявленим позовним вимогам, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. При цьому суд враховує, що зменшення розміру позовних вимог зумовлено допущенням саме позивачем бухгалтерської помилки при визначенні суми боргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Донресурс Плюс», Донецька обл., м. Димитров до Державного підприємства «Селидіввугілля», Донецька обл., м. Селидове про стягнення 250611грн.07коп. задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька обл., м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, код ЄДРПОУ 33426253) на користь Приватного підприємства «Донресурс Плюс» (85320, Донецька обл., м. Димитров, вул. Коршунова, будинок 2, офіс № 7, код ЄДРПОУ 36802583) суму основного боргу в розмірі 250611грн.07коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 5012грн. 22коп.

У судовому засіданні 24.01.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.