Рішення

від 05.02.2013 по справі 5011-5/18258-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/18258-2012 05.02.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна група морепродуктів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самрест"

про стягнення 18 956,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Токарев Г.Я. за довіреністю б/н від 10.10.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна група морепродуктів" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самрест" (далі - відповідач) про стягнення 18 956,00 грн., в тому числі 12 637, 34 грн. основного боргу та 6 318, 66 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/18258-2012, розгляд справи призначено на 22.01.2013 р.

22.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 12 637, 32 грн., мотивоване тим, що відповідач платіжним дорученням № 1573 від 13.12.2012 р. на суму 6 762, 89 грн. та платіжним дорученням № 1580 від 19.12.2012 р. на суму 5 874, 43 грн. погасив суму основного боргу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 05.02.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 05.02.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.02.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.08.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 23С, відповідно до п. 2.1. якого позивач на протязі терміну дії чинного договору зобов'язався передавати у власність, а відповідач зобов'язався приймати товар та сплачувати його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.2. Договору найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.1. Договору вартість товару визначається сумарною вартістю переданого товару згідно відповідних видаткових накладних на протязі всього терміну дії даного договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору відповідач зобов'язався сплачувати вартість отриманого товару, згідно відповідних видаткових накладних, у національній валюті України.

Згідно з п. 4.3. Договору відповідач зобов'язався повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок позивача протягом 14 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Пунктом 4.5. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем п. 4.3. Договору більш ніж на 25 календарних днів, покупець окрім іншого сплачує продавцеві штраф в розмірі 50 % несплаченої вартості переданого покупцеві товару.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. договору його укладено на невизначений строк та набирає чинності з моменту його підписання. Сторона яка бажає розірвати договір повинна письмово сповістити про таке іншу сторону за 30 діб до моменту такого розірвання.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар відповідно до наступних видаткових накладних: № 2930214 від 19.01.2012 р. на суму 2 363, 89 грн., № 3000145 від 25.10.2012 р. на суму 4 646, 68 грн., № 3000193 від 26.10.2012 р. на суму 2 116, 21 грн., № 3070110 від 02.11.2012 р. на суму 439, 85 грн., № 3070229 від 02.11.2012 р. на суму 1 461, 26 грн., № 3120985 від 07.11.2012 р. на суму 2 355, 92 грн., всього на суму 13 363, 81 грн.

Відповідач за вказані поставки розрахувався частково, сплативши 04.11.2012 р. на користь позивача 1 304, 64 грн., з яких позивачем в оплату зазначених накладних було зараховано 746, 47 грн., а іншу суму в погашення боргу за попередніми поставками.

Враховуючи зазначене, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 12 637, 34 грн., про що сторони 19.11.2012 р. підписали Акт звіряння розрахунків.

Оскільки відповідач тривалий час не погашав суми боргу, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення основного боргу та штрафу, нарахованого на його суму відповідно до п. 4.5. Договору.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи при подачі позову до суду позивачем не було враховано того, що відповідач платіжним дорученням № 1573 від 13.12.2012 р. на суму 6 762, 89 грн. та платіжним дорученням № 1580 від 19.12.2012 р. на суму 5 874, 43 грн., тобто до порушення провадження у даній справі, погасив суму основного боргу в сумі 12 637, 32 грн.

Таким чином, станом на момент розгляду справи сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 0, 02 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з п. 4.3. Договору відповідач зобов'язався повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок позивача протягом 14 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи по суті в розмірі 0, 02 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується частини основного боргу, заявленої до стягнення з відповідача в сумі 12 637, 32 грн., відносно якої позивач просить суд припинити провадження у зв'язку з її сплатою відповідачем платіжним дорученням № 1573 від 13.12.2012 р. на суму 6 762, 89 грн. та платіжним дорученням № 1580 від 19.12.2012 р. на суму 5 874, 43 грн., суд відмічає наступне.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки відповідачем було погашено вказану суму боргу до порушення провадження у даній справі, суд не вбачає за можливе припинити провадження в цій частині на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, та вважає за необхідне відмовити у позові про стягнення 12 637, 32 грн. основного боргу.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, пунктом 4.5. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем п. 4.3. Договору більш ніж на 25 календарних днів, покупець окрім іншого сплачує продавцеві штраф в розмірі 50 % несплаченої вартості переданого покупцеві товару.

Позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 6 318, 66 грн., розрахунок якого є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Також, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Самрест" (02002, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Луначарского, будинок 128, код ЄДРПОУ 37501496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна група морепродуктів" (01021, м. Київ, Печерський район, вулиця Кловський узвіз, будинок 11, код ЄДРПОУ 32248136) 0 (нуль) грн. 02 коп. основного боргу, 6 318 (шість тисяч триста вісімнадцять) грн. 66 коп. штрафу та 531 (п'ятсот тридцять одну) грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 12 637 (дванадцять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 32 коп. основного боргу відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя В.С. Ломака