Рішення

від 05.02.2013 по справі 5011-30/15846-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/15846-2012 05.02.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія з

управління нерухомістю»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Топ Плюс»

Про стягнення 323 778,88 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Азізян Л.С. представник за довіреністю № 16 від 17.12.12.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Топ Плюс» (далі - відповідач) про стягнення 323 778,88 грн., а саме: 298 567,69 грн. - основного боргу, 4 875,20 грн. - штрафу, 15 195,17 грн. - пені, 5 140,80 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором суборенди № 3-г/г нежитлового приміщення від 11.07.11. по сплаті грошових коштів, внаслідок чого у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю» виникла заборгованість, що зумовило звернення останнього з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/15846-2012, розгляд справи було призначено на 27.11.12.

27.11.12. представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним та часткове невиконання позивачем вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи відкладено на 11.12.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.12., в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 10.01.13.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. на лікарняному, розгляд справи № 5011-30/15846-2012 призначено на 05.02.13.

В судовому засіданні 085.02.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 05.02.13. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/15846-2012.

В судовому засіданні 05.02.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.11. між Відкритим акціонерним товариством «Київ» (Орендодавцем) та позивачем (Орендарем) було укладено Договір оренди № АП-ГГ/2011-10, відповідно до умов якого (п. п. 1.1-1.3) Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове користування об'єкт оренди, який складається з нежитлових приміщень загальною площею 1 389,00 кв.м та знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Георгія Гонгадзе, 20.

Строк дії Договору оренди № АП-ГГ/2011-10 від 31.03.11. становить з 01.04.11. по 28.02.14. включно (розділ 3 Договору оренди № АП-ГГ/2011-10 від 31.03.11.).

Пунктом 6.1.4 вказаного Договору оренди погоджено право Орендаря передавати об'єкт оренди в суборенду без отримання письмової згоди Орендодавця.

11.07.11. між Орендарем та відповідачем (Суборендарем) укладено Договір суборенди № 3-Г/Г нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 1.2.1) Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове користування частину будівлі у нежитловому приміщенні (далі - приміщення) за адресою: м. Київ, пр. Георгія Гонгадзе, 20, загальна площа приміщення, що передається в суборенду становить 554,00 кв.м. Остаточна загальна площа приміщення визначається в акті передачі та приймання приміщення під ремонтні роботи, який складає Додаток № 2 до Договору, та у відповідності до вказаного акту від 15.07.11. складає 554,00 кв.м.

Строк суборенди починає спливати з Дати підписання сторонами Акту передачі та приймання Приміщення в суборендне користування, і діє до 28.02.14. (п. 2.1 Договору).

На виконання умов Договору між позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками сторін акт передачі та приймання № б/н від 15.09.11. в суборендне користування приміщення за адресою: м. Київ, пр. Георгія Гонгадзе, 20, загальною площею 554,00 кв. м.

Згідно з п. 3.1 Договору, Суборендар сплачує Орендарю наступні суми грошових коштів: завдаток, орендна плата, комунальні послуги.

З моменту підписання Сторонами Акту передачі та приймання приміщення в суборендне користування (Додаток № 3 до Договору), який має бути підписаний 15.09.11., починає нараховуватися орендна плата. За користування приміщенням Суборендар сплачує на користь Орендаря щомісячну орендну плату в гривнях, яка: протягом першого року суборенди становить 44 320,00 грн. в тому числі ПДВ 20 % у розмірі 7 386,67 грн. із розрахунку 80,00 грн. за 1 кв.м. площі, в тому числі ПДВ, що складає еквівалент у розмірі 10,00 (десять) доларів США 00 центів; протягом другого року суборенди становить 48 752,00 грн. в тому числі ПДВ 20 % у розмірі 8 125,33 грн. із розрахунку 88,00 грн. за 1 кв.м. площі приміщення, в тому числі ПДВ, що складає еквівалент у розмірі 11,00 (одинадцять) доларів США 00 центів; протягом третього року суборенди становить 53 184,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % у розмірі 8 864,00 грн., із розрахунку 96,00 грн. за 1 кв.м. площі торгового приміщення, в тому числі ПДВ, що складає еквівалент у розмірі 12,00 (дванадцять) доларів США 00 центів.

Всі розрахунки між Сторонами здійснюються в національній валюті України - гривні, за розрахунком 8,00 гривень за 1 долар США. У випадку збільшення курсу долара США по відношенню до гривні більш ніж 8,00 гривень за 1 долар, орендна плата збільшується відповідно до зростання курсу долара США по відношенню до гривні, встановленого НБУ на відповідний момент оплати. Таке коригування не буде вважатися змінами умов даного Договору і не вимагає укладення додаткових угод до Договору. У випадку зменшення курсу долара США по відношенню до гривні, орендна плата залишається незмінною.

Далі, Додатковими угодами № б/н від 17.11.11., 19.01.12., 18.04.12. сторони погодили наступне: щомісячна орендна плата за період з 01.12.11. по 31.12.11. встановлена в розмірі 27 820,00 грн., в т.ч. ПДВ; щомісячна орендна плата за період з 01.02.12. по 30.04.12. включно встановлена в розмірі 30 000,00 грн., в т.ч. ПДВ; щомісячна орендна плата за період з 01.05.12. по 31.08.12. включно встановлена в розмірі 25 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п.п. 3.3.3 Договору, орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок Орендаря авансом не пізніше 20 (двадцятого) числа кожного календарного місяця, що передує місяцю за який здійснюється такий платіж на підставі даного Договору.

Оскільки грошові кошти відповідачем позивачу за Договором не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

06.11.12. позивачем на адресу відповідача було направлено телеграму з вимогою сплатити наявну заборгованість, проте, згідно зворотного повідомлення телеграфу, відповідач вказану телеграму отримувати відмовився, відповіді на неї не надав.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті суборендної плати з травня 2012 року по жовтень 2012 року за користування приміщенням за Договором становить 171 922,84 грн.

З наявного в матеріалах справи розрахунку позивача, за суборендне користування приміщенням з вересня 2011 р. по жовтень 2012 р. відповідач мав сплатити позивачеві 459 340,17 грн., а сплатив 287 417,34 грн. (що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень з призначенням платежу «оплата суборенди нежитлового приміщення згідно договору № 3-Г/Г від 11.07.11.»).

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендних платежів за пред'явлений до стягнення період становить 171 922,84 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Згідно з п.п. п.п. 3.4.1, 3.4.2 Договору, Суборендар зобов'язаний щомісяця компенсувати Орендарю вартість спожитих Суборендарем комунальних послуг (далі - комунальні послуги) на умовах, визначених даним Договором. До складу комунальних послуг, що компенсуються Суборендарем належать послуги з електропостачання, водопостачання, водовідведення, опалення приміщення в зимовий період (з 01 листопада по 30 квітня).

Підпунктами 3.4.6, 3.4.7 Договору визначено, що Суборендар зобов'язаний до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця наступного за тим, в якому відбулося споживання комунальних послуг, отримати від Орендаря рахунки, відповідно до яких Суборендар зобов'язаний компенсувати комунальні послуги, на умовах даного Договору. Не отримання рахунків по сплаті комунальних послуг не є підставою для порушення строку сплати комунальних послуг. Відшкодування за спожиті Суборендарем комунальні послуги у звітному місяці здійснюється ще пізніше 20-го (двадцятого) числа наступного місяця.

В матеріалах справи наявні акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) лише за вересень, жовтень, листопад 2011 р. та січень-квітень 2012 р. Стосовно відсутності в матеріалах справи інших актів прийому-передачі виконаних робіт за спірний період з вересня 2011 року по вересень 2012 р. позивачем жодних пояснень надано не було.

Так, за розрахунком позивача, відповідач мав сплатити останньому за Договором за надані комунальні послуги 45 503,07 грн., проте, своє зобов'язання виконав частково, сплативши 16 362,22 грн. (що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень).

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті комунальних послуг за пред'явлений до стягнення період становить 29 140,85 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 97 504,00 грн. завдатку, суд відзначає наступне.

Звертаючись з даною вимогою до суду позивач наголошує на тому, що завдаток відповідач мав сплатити позивачу на підставі п. 3.3.1 Договору, проте вказаного обов'язку не виконав, та наголошує на тому, що оскільки з липня 2011 р. мало місце порушення Суборендарем умов Договору, то має місце дія ч. 1 т. 571 ЦК України, внаслідок чого завдаток залишається у позивача і підлягає примусовому стягненню з відповідача.

Приписами п. 3.3 Договору встановлено, що протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Договору Суборендар сплачує на користь Орендаря завдаток у вигляді авансу в розмірі 53 184, 00 грн., що зараховується як орендна плата за останній місяць суборенди. До 10 вересня 2011 року Суборендар сплачує на користь Орендаря завдаток у вигляді авансу в розмірі 44 320,00 грн., що зараховується як орендна плата за перший місяць суборенди.

Вказаних завдатків відповідачем сплачено не було.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Дійсно, оскільки під порушенням зобов'язання ст. 610 ЦК України визначає невиконання або неналежне виконання зобов'язання, втрата завдатку може мати місце і в разі порушення стороною якихось окремих умов зобов'язання.

Проте, приписи ст. 571 ЦК України передбачають за своїм характером щось на зразок санкцій, встановлених за порушення зобов'язання, проте станом на день настання такого порушення, вказаний завдаток вже має бути сплачений, тоді виникає можливість для настання встановлених абз. 1 ч. 1 ст. 571 ЦК України наслідків.

В свою ж чергу, передбачений Договором завдаток не був навіть сплачений відповідачем, тобто між сторонами не виникли відносини, врегульовані ч. 1 ст. 571 ЦК України. При цьому, норми чинного законодавства України не передбачають сплату завдатку боржником кредитору після настання порушення виконання зобов'язання, оскільки в такому випадку за своєю правовою природою такий платіж вже не буде завдатком в розумінні ст. 570 ЦК України, відповідно до якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Топ Плюс» суми завдатку в розмірі 97 504,00 грн.

В зв'язку з порушенням відповідачем приписів п. 8.6.1 Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 4 875,20 грн. штрафу.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Сторони пунктом 8.6.3 Договору передбачили, що у випадку прострочення виконання зобов'язання повернути приміщення Орендареві у зазначений в Договорі термін, орендар має право стягнути з Суборендаря штраф в розмірі 10% від місячної орендної плати.

При цьому, п. 6.1 Договору встановлено, що порушення Суборендарем умов Договору являє собою суттєве порушення Договору. Вчинення суборендарем суттєвого порушення є підставою для дострокового розірвання Договору та застосування штрафних санкцій, встановлених Договором та чинним законодавством України.

Орендар має право достроково розірвати Договір у разі вчинення суборендарем суттєвого порушення, як це визначено п. 6.1 Договору. На підставі цього Орендар направляє за 14 календарних днів до моменту розірвання Договору суборендарю письмове повідомлення про дострокове розірвання Договору та з вимогою звільнити приміщення.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача було направлено телеграму з повідомленням про те, що в зв'язку з істотним порушенням Суборендарем Договору, Орендар його розриває. Вказану телеграму отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Топ Плюс» 11.10.12., проте, відповідач за вказаною телеграмою не з'явився.

Таким чином, Договір розірвано з 25.10.12.

Відповідно до п. 8.6.1 Договору, Суборендар зобов'язаний повернути приміщення протягом п'яти днів з дати закінчення строку суборенди.

Тобто, відповідач мав повернути вказане приміщення до 30.10.12. включно.

Згідно з п. 8.6.2 Договору, повернення приміщення Суборендарем та його передача Орендарю здійснюється на підставі акта приймання-передачі приміщення з суборенди, який підписується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, актом передачі та приймання, приміщення відповідачем позивачу з суборенди було повернуто 09.11.12., тобто Суборендар є таким, що прострочив виконання зобов'язання по поверненню приміщення з суборенди.

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

З огляду на все вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 875,20 грн. штрафу, є такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 6.1.2 Договору пеню у сумі 15 195,17 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторони передбачили пунктом 6.1.2 Договору, що за порушення умов строків сплати орендної плати або плати за компенсацію комунальних послуг або інших платежів за Договором, Орендар має право нарахувати та стягнути з Суборендаря, а суборендар зобов'язаний сплатити на користь Орендаря пеню в розмірі 3% від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Позивач розраховував суму пені виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що її розмір має становити 7 417,82 грн. з огляду на те, що пеня не нараховується на суму грошових коштів в розмірі 97 504,00 грн., із вимогами про стягнення яких в рахунок завдатку звернувся позивач. Крім того, позивачем з врахуванням часткових проплат невірно встановлено грошову суму, на яку підлягає нарахуванню пеня за квітень 2012 р. Отже, в іншій частині в розмірі 7 777,35 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 5 140,82 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 503,24 грн. В іншій частині 3 637,58 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, штрафу та 3% річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Топ Плюс» (03115, м. Київ, площа Святошинська, б. 1, кв. 42; ідентифікаційний код 37769558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю» (01011, м. Київ, Печерська площа, б. 1; ідентифікаційний код 33831040) 201 063 (двісті одну тисячу шістдесят три) грн. 69 коп. - основного боргу, 4 875 (чотири тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 20 коп. - штрафу, 7 417 (сім тисяч чотириста сімнадцять) грн. 82 коп. - пені, 1 503 (одну тисячу п'ятсот три) грн. 24 коп. - 3% річних, 4 297 (чотири тисячі двісті дев'яносто сім) грн. 20 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.13.

Суддя Т.М. Ващенко