Рішення

від 05.02.2013 по справі 5011-30/16489-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/16489-2012 05.02.13

За позовом Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія

«Укрбуд»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Авантлекс»

Про стягнення 21 311,47 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Чекменьов Ю.Г. представник за довіреністю № 07/01-149 від 22.03.12.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Авантлекс» (далі - відповідач) про стягнення 21 311,47 грн., а саме: 12 886,09 грн. - основного боргу, 1 654,84 грн. - пені, 6 547,80 грн. - штрафу, 222,74 грн. - збитків від інфляції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі вносив орендні платежі за Договором оренди № КР/11-000197 від 15.02.11., що зумовило виникнення у останнього заборгованості перед Державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компанія «Укрбуд», нарахування позивачем штрафу, пені, збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/16489-2012, розгляд справи призначено на 11.12.12.

В судовому засіданні 11.12.12. судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є інша адреса, ніж та, що зазначена в позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 10.01.13.

09.01.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. на лікарняному, розгляд даної справи було призначено на 05.02.13.

В судовому засіданні 05.02.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 05.02.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16489-2012.

В судовому засіданні 05.02.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір оренди № КР/11-000197 нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає у платне строкове користування нерухоме майно (далі - Майно), площею в розмірі та за цільовим призначенням згідно з актом приймання-передачі Майна (додаток № 1 до Договору), яке розташоване у адміністративному будинку за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 23 (далі - Адмінбудинок), що належить Орендодавцю на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.04. № 897.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування Майном не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі Майна (додаток № 1) і користується ним протягом узгодженого цим Договором строку оренди.

На виконання вказаних умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками акт від 15.02.11. приймання-передачі Майна.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1, відповідно до якого Договір дії з 15.02.11. до 30.11.11. включно.

Згідно з п. 1.3 Договору, плата за користування Майном (далі - Орендні платежі) здійснюються Орендарем щомісячно.

Приписами п. 3.1 Договору встановлено, що Орендні платежі за місяць оренди Майна є договірними і визначаються згідно узгодженого з Орендарем розрахунку розміру щомісячного платежу за оренду Майна (Додаток № 2, підписаний та скріплений печатками сторін та наявний в матеріалах справи). Розмір Орендних платежів збільшується у разі збільшення цін та тарифів на електричну та теплову енергію, воду та водовідведення, технічне обслуговування ліфтів, пожежної сигналізації, податку на землю, послуг по вивозу сміття та інших видів робіт по експлуатації та обслуговуванню будинку. Зміна розміру Орендних платежів оформлюється новим, узгодженим з Орендарем розрахунком розміру щомісячного платежу, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Орендар протягом п'яти календарних днів, після отримання цього Договору, сплачує Орендний платіж згідно наданого Орендодавцем рахунку-фактури, який включає плату за відповідну кількість днів першого місяця оренди із розрахунку розміру щомісячного платежу за оренду Майна (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору визначено, що у подальшому Орендар зобов'язаний сплачувати Орендні платежі за поточний місяць не пізніше десятого числа поточного місяця відповідно до узгодженого розміру щомісячного платежу та рахунку-фактури, який Орендар не пізніше п'ятого числа поточного місяця повинен отримати у Орендодавця. Несвоєчасне отримання Орендарем рахунку-фактури у Орендодавця не звільняє Орендаря від зобов'язання вчасно сплачувати Орендні платежі.

В п. 3.5 Договору сторонами погоджено, що фактом, який документально для бухгалтерського та податкового обліку підтверджує надання оренди Майна є Акт наданих послуг, що щомісячно підписується уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.6 Договору, відсутність підписаного уповноваженим представником Орендаря Акту наданих послуг не позбавляє Орендодавця права стягувати з Орендаря Орендні платежі в повному обсязі.

На виконання умов Договору позивачем відповідачу виставлялись рахунки-фактури за спірний період з лютого 2011 р. по серпень 2011 р. на загальну суму 30 953,20 грн. (наявні в матеріалах справи).

Орендар зобов'язаний Своєчасно і у повному обсязі сплачувати Орендодавцю Орендні платежі (п. 4.1 Договору).

У свою чергу відповідач за оренду приміщення розрахувався частково, сплативши 18 067,11 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку позивача.

При цьому, за твердженням позивача, жодного підписаного акту наданих послуг відповідачем не було повернуто позивачу. Вказане відповідачем не спростовано.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків між сторонами, підписаний останніми та скріплений їх печатками, з якого вбачається, що станом на 26.12.11. заборгованість відповідача перед позивачем становила 13 686,09 грн. Після вказаної дати, за твердженням позивача та згідно з наявними в матеріалах справи доказами, відповідачем в погашення заборгованості було сплачено лише 8 000,00 грн. 11.06.12.

Відповідачем позивачу було надано гарантійний лист № б/н від 27.12.11. з гарантією сплати заборгованості по орендній платі в розмірі 13 606,09 грн. у першому кварталі 2012 року.

Оскільки відповідачем заборгованість в повному обсязі не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендних платежів за період з лютого по серпень 2011 року становить 12 886,09 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 886,09 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 9.2 Договору пеню у сумі 1 654,84 грн. та 6 547,80 грн. - штрафу.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, п. п. 19 і 27 Статуту позивача, засновником та єдиним акціонером Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України, у державній власності перебуває 100 відсотків акцій Компанії.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно з п. 1 Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України та Фонду державного майна України від 04.11.03. № 307/375/196, до суб'єктів господарювання державного сектору економіки належать, зокрема, суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків.

Таким чином позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.

Приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором , у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Сторони передбачили пунктом 9.2 Договору, за несвоєчасне внесення орендних платежів (після 15 числа поточного місяця) Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до 28 числа поточного місяця включно, а у разі несплати орендних платежів до 28 числа поточного місяця, Орендар, крім зазначеної пені сплачує на користь Орендодавця штраф в розмірі 25% від суми простроченого платежу.

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Господарський суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, дійшов висновку, що він є обґрунтованим, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 547,80 грн. - штрафу.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що її розмір має становити 1 642,89 грн. В іншій частині в розмірі 11,95 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Також, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 222,74 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

При цьому, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку не враховано індекси інфляції, що мають від'ємне значення, внаслідок чого розмір інфляційних нарахувань становить -93,25 (від'ємне значення), внаслідок чого в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 222,74 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, штрафу та збитків від інфляції.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Авантлекс» (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, б. 23, офіс 612-613; ідентифікаційний код 37500657) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (02002, м. Київ, вул. Раскової, б. 23; ідентифікаційний код 33298371) 12 886 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 09 коп. - основного боргу, 6 547 (шість тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 80 коп. - штрафу, 1 642 (одну тисячу шістсот сорок дві) грн. 80 коп. - пені, 1 591 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто одну) грн. 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.13.

Суддя Т.М. Ващенко