Рішення

від 05.02.2013 по справі 5011-5/17848-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/17848-2012 05.02.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький хлібокомбінат № 1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ларікс" ЛТД

про стягнення 179 113, 54 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Гридчина О.С. за довіреністю б/н від 02.01.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Запорізький хлібокомбінат № 1" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ларікс" ЛТД (далі - відповідач) про стягнення 179 113, 54 грн., в тому числі 175 552, 46 грн. основного боргу, 2 966, 40 грн. пені та 594, 68 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Також, разом з позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення позову, якою позивач просить накласти арешт на рахунки, рухоме та нерухоме майно відповідача в межах позовних вимог. Заява мотивована тим, що відповідач з серпня 2012 року не виконує свої зобов'язання, що на думку позивача свідчить про його намагання ухилитись від виконання рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду спору між сторонами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/17848-2012, розгляд справи призначено на 16.01.2013 р.

15.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення.

У судовому засіданні 16.01.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 05.02.2013 р. Розгляд заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 05.02.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача в судове засідання 05.02.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.02.2013 р. судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити з огляду на необґрунтованість.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається зі змісту заяви позивача, він посилається лише на те, що відповідач не виконує взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого йому товару.

Однак, доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості, а також відчуження активів, разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 05.02.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2008 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (дистриб'ютор) було укладено Договір від № 102/08 (далі - Договір), відповідно до умов якого, дистриб'ютор по домовленості з постачальником отримав передбачений умовами договору комплекс прав та обов'язків відносно представництва інтересів постачальника на території м. Києва і Київської області, в тому числі, пошук клієнтів (покупців), продаж кондитерських виробів в узгодженому об'ємі, маркетингову, рекламну і торгово-посередницьку діяльність у вказаному регіоні з метою розширення ринку збуту продукції постачальника (пункт 1.1. Договору).

Згідно пункту 2.1. Договору відповідач зобов'язався придбати у позивача товари окремими партіями і здійснювати продаж товару в регіоні від свого імені.

У відповідності до пункту 4.2. Договору, ціна на товар визначається на основі погодженої сторонами специфікації (додаток № 1 до Договору), з урахуванням знижки, у відповідності з умовами Договору. Ціна на товар в специфікації повинна бути погоджена сторонами не менше, ніж за 5 робочих днів до початку поставки товару.

Відповідно до пункту 4.5. Договору відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок за партію товару у відповідності з ТТН протягом 28 календарного дня з моменту приймання вказаної партії відповідачем від позивача (дати підписання відповідачем ТТН позивача), якщо інше не буде встановлено додатковою письмовою угодою сторін.

Згідно з пунктом 4.10. Договору сторони щомісячно, протягом 5 днів з моменту закінчення поточного місяця, проводять звірку взаєморозрахунків між сторонами, про що підписують відповідний акт звірки.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2008 р., але в будь-якому випадку до поновного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 10.1. Договору).

Якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, він вважається пролонгованим на той самий строк і на тих же умовах (п. 10.3. Договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було поставлено відповідачу товар у липні-вересні 2012 року згідно з наступними товарно-транспортними накладними: № 00000005627 від 09.07.2012 р. на суму 15 864, 80 грн., № 00000006099 від 23.07.2012 р. на суму 14 631, 27 грн., № 00000006486 від 06.08.2012 р. на суму 18 430, 03 грн., № 00000007340 від 30.08.2012 р. на суму 70 023, 60 грн., № 00000007623 від 10.09.2012 р. на суму 32 313, 13 грн., № 00000007853 від 17.09.2012 р. на суму 17 025, 30 грн., № 00000008123 від 24.09.2012 р. на суму 19 479, 13 грн.

До матеріалів справи також надані відповідні податкові накладні, складені відносно вказаних поставок та акти здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаних з перевізником, який здійснював доставку спірного товару відповідачу.

Враховуючи наявність у відповідача простроченої заборгованості за поставками, які відбувались раніше, кошти які надходили від відповідача з призначенням платежу "за прод.харчув.згід.дог. ?102/08 від 19/02/2008…" позивачем зараховувались в погашення боргу в порядку черговості здійснених поставок, внаслідок чого станом на 16.11.2012 р. борг відповідача склав 175 522, 46 грн.

Згідно з роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі №06-10/10-1215 від 29.10.2004 р., питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Таким чином, враховуючи, що умовами Договору між сторонами не врегульовано порядок зарахування коштів, приймаючи до уваги той факт, що в наданих до матеріалів справи документах про здійснення відповідних платежів відповідачем посилання на конкретні накладні відсутні, а у призначенні платежу зазначено лише Договір, віднесення позивачем частини грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди є правомірним.

Аналогічна позиція викладена у постанові від 23.11.2011 р. Вищого господарського суду України по справі № 15/17-2140-2011 та постанові від 06.12.2011 р. Вищого господарського суду України по справі № 5016/1816/2011 (4/66).

Відповідач під час розгляду даної справи своїми процесуальними правами щодо подання заперечень проти заявлених позовних вимог, а також щодо порядку зарахування здійснених ним проплат - не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 4.5. Договору відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок за партію товару у відповідності з ТТН протягом 28 календарного дня з моменту приймання вказаної партії відповідачем від позивача (дати підписання відповідачем ТТН позивача), якщо інше не буде встановлено додатковою письмовою угодою сторін.

У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи по суті, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Позивач на підставі пункту 8.3. Договору заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 2 996, 40 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 594, 68 грн.

Здійснений позивачем розрахунок пені та 3 % річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Також, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Ларікс" ЛТД (03127, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1, код ЄДРПОУ 21491019) на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький хлібокомбінат № 1" (07300, Київська обл., Вишгородський район, місто Вишгород, проспект Івана Мазепи, будинок 8, код ЄДРПОУ 05486763) 175 552 (сто сімдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 46 коп. основного боргу, 2 966 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят шість) грн. 40 коп. пені, 594 (п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 68 коп. 3 % річних та 3 582 (три тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Суддя В.С. Ломака