Рішення

від 25.12.2012 по справі 412/9742/2012

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 412/9742/2012

2/412/4404/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2012 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Соцковій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна школа спортивної майстерності»про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та звільнення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з 01 січня 2011 року по 07 листопада 2011 року працювала на підприємстві Комунального закладу «Дніпропетровська обласна школа спортивної майстерності»на посаді головного бухгалтера. На підприємстві була погодинна система оплата праці, заробітна плата позивача складалась з посадового окладу - 1383,00 гривень, премії - у розмірі 100% посадового окладу, надбавки за напруженість - у розмірі 50% окладу та надбавки за майстерність - у розмірі 50% посадового окладу. Надбавки та премії були встановлені відповідно до Наказу Міністерства у справах сім'ї молоді та спорту від 23.09.2005р. № 2097 "Про впорядкування умов оплати праці працівників бюджетних установ, закладів та організацій галузі фізичної культури і спорту" та нараховувались щомісячно, як невід'ємна частина заробітної плати.

З 29 вересня 2011р. по 15 жовтня 2011р. у зв'язку із перенесеним тілесним ушкодженням, позивач знаходилась на лікарняному. Виробнича травма позивачці була заподіяна керівником відповідача ОСОБА_2 в результаті його хуліганських дій.

17 жовтня 2011 року позивач за допомогою поштового зв’язку направила по пошті відповідачу заяву з проханням надати їй чергову відпустку, відповіді на заяву про відпустку позивач не отримала, однак на роботу не вийшла.

07 листопада 2011р. позивач, за допомогою поштового зв'язку направила на адресу відповідача заяву про звільнення її за власним бажанням з 09 листопада 2011р. Вказана заява була отримана відповідачем 08 листопада 2011р. про що свідчить поштове повідомлення про вручення. Однак відповідь на свою заяву про звільнення вона також не отримала.

За відпрацьовані 20 робочих днів у вересні 2011 року, позивачу мала бути нарахована заробітна плата в сумі 4170,77 гривень, в тому числі 1269,09 грн. - оклад, 1269,09 грн. - надбавка за напруженість та майстерність, 1269,09 грн. - премія, та 363,50 грн. - лікарняних (за 2 дня). Зазначена сума мала бути виплачена в розмірі 3 375,82 грн., за вирахуванням сум, які підлягають утриманню за законодавством, а також нарахованого в сумі 700 грн. та сплаченого 16 вересня 2011р. авансу в сумі 566,58 грн., а саме відповідач мав виплатити 2809,24 грн. (3375,82 - 566,58 = 2809,24). Однак виплата була здійснена 03 жовтня 2011р. лише в сумі 563,34 грн. Заборгованість становила 2245,90 грн. (2809,24 - 563,34 = 2245,90)

За період знаходження позивача на лікарняному з 01 жовтня 2011року по 15 жовтня 2011р. підприємство мало забезпечити виплату їй суми у розмірі 1817,50 гривень та утримавши податок та збори сплатити 1471,07 грн. В подальшому, оскільки заява позивача про відпустку не була задоволена, а позивач фактично не вийшла в період у якому вона просила надати їй відпустку, вона вважалась у адміністративній відпустці за власний рахунок, оскільки її не було звільнено у зв'язку із прогулом, аж до моменту отримання відповідачем заяви позивача про її звільнення.

У зв'язку із звільненням, яке мало відбутись 09 листопада 2011р. відповідач мав, у відповідності до вимог ст. 116 КЗпПУ, здійснити з позивачем остаточний розрахунок та виплатити заборгованість по заробітній платі, лікарняні та компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки, а саме, сплатити 6318,44 гривень. Ці кошти відповідач мав перерахувати як й перераховував заробітну плату протягом праці позивача на картковий рахунок. Відповідно до вимог 49 КЗпП України, відповідач у день звільнення - 09 листопада 2011р., мав видати трудову книжку та надати довідку про суми остаточного розрахунку. Однак відповідач не здійснив жодної з встановлених ст. ст. 47, 49, 83, 116 КЗпП України дій - не оформив звільнення, не видав трудову книжку, не надав довідку про належні до виплати суми, не здійснив остаточний розрахунок. Невиконання цих дій підтверджується також тим, що відповідач не направив позивачу ані копію наказу про звільнення, ані жодного листа-повідомлення про звільнення, про дату та час, коли вона має право з'явитись та отримати трудову книжку та розрахунковий листок.

На неодноразові звернення позивача до відповідача про проведення з нею остаточного розрахунку відповідь була отримана лише після зміни керівництва відповідача. Так 11 лютого 2012р. позивач отримала від в.о. директора ОСОБА_3, лист без дати та вихідного номеру, згідно із яким останній запропонував їй з'явитись на роботу для вирішення питання про співпрацю. Позивачка вважаючи таку пропозицію безпідставною, оскільки вона мала бути звільнена відповідачем ще 08 листопада 2011р., направила відповідачу лист від 13 лютого 2012р., який був отриманий останнім 14 лютого 2012р., про відмову від співпраці та вимогу здійснити остаточний розрахунок з нею.

Як зазначено вище, відповідач мав сплатити позивачу у день звільнення - 09 листопада 2011р., суму у розмірі 6318,44 грн. (з урахуванням утриманих податків та зборів). Однак відповідач здійснив виплату лише частково 28 квітня 2012 року в сумі 3142,22 грн.

Відповідно довідки № 06/2385 позивачу в липні 2011 року була нарахована заробітна плата в сумі 4149,00 грн., в серпні -3529,03 грн., а в вересні - 1396,00 грн. Неправомірно нарахована в вересні заробітна плата свідчить - замість 4170,77 грн. - 1396,00 грн., й обґрунтовує менший розмір компенсації за невикористану відпустку, ніж нарахований Позивачкою у розрахунку, оскільки менший розмір з/п був врахований при розрахунку компенсації. Окрім того довідка ПФУ та розрахунковий листок та довідка банку про рух коштів, свідчать про те, що відповідач не виплати Позивачці навіть нараховану ним заробітну плату за вересень 2011 року.

Станом на 09 листопада 2011р. заборгованість відповідача по здійсненню остаточного розрахунку становила 6318,44 грн., а станом на 29 квітня 2012р. - 3176,22 грн. (6318,44 - 3142,22 = 3176,22), однак здійснив виплату лише частково 28 квітня 2012р., а отже заборгованість по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку станом на 29 квітня 2012 року становить 3 176,22 грн.

Відповідач також має сплатити середній заробіток, як за час з 09 листопада 2011р. до 28 квітня 2012р. так й за час після 28 квітня 2012 по момент прийняття рішення судом відносно неправомірно зменшеної відповідачем суми остаточного розрахунку.

Відповідно до довідки УПФУ, в липні 2011 року, позивачу була нарахована з/п в сумі 4149,00 грн. в якому було 21 робочий день, в серпні 2011 року - 3529,03 грн. за 22 робочих дня. З урахуванням зазначеного середній заробіток позивача, згідно розрахунку, становить 178,56 грн. за один робочий день.

За період з 01 грудня 2011р. по 21 грудня 2012 року було 246 робочих днів, а отже відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку, відповідно до вимог ст.. 117 КЗпП України в сумі 43925,48 грн. та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, відповідно до ст. 235 КЗпП України в сумі 43 925,48 грн..

Отже позивач з урахуванням збільшення позовних вимог просить суд:

- звільнити її з 09 листопада 2011 року за власним бажанням з підстав передбачених ст. 38 КЗпП України про що зробити запис в трудовій книжці та видати трудову книжку;

- стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 176,17 грн.

- стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01 грудня 2011 року по дату винесення рішення суду, який на момент подачі збільшення суми позову становить 43 925,48 грн.

- стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 грудня 2011 року який становить 43 925,48 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивачу неодноразово направлялися листи з проханням з*явитися на підприємство для врегулювання питання щодо її звільнення та проведення з нею остаточного розрахунку.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що пред’явлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно до ч.ч. 1,6 ст. 43 Конституції України , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти особа на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується .

Судом встановлено, що відповідно наказу № 8 від 04 січня 2011 року ОСОБА_1 прийнята на посаду бухгалтера комунального закладу обласної школи спортивної майстерності./а.с. 76/. 14 січня 2011 року відповідно наказу № 12 ОСОБА_1 переведена на посаду головного бухгалтера з 20 січня 2011 року з покладанням на неї матеріальної відповідальності /а.с.77/.

З 29 вересня 2011 року по 15 жовтня 2011 рік ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному, що підтверджується лікарняними листами /а.с.8-9/.

17 жовтня 2011 року ОСОБА_1 за допомогою поштового зв’язку направила по пошті відповідачу заяву з проханням надати їй чергову відпустку терміном 24 календарних днів з 17 жовтня 2011 року /а.с. 10/.

26 жовтня 2011 року наказом № 123 директора КЗ ДОШВСМ перенесено відпустку ОСОБА_1 на термін необхідний для надання пояснень та виконання певного об’єму робіт /а.с. 78/.

07 листопада 2011 року ОСОБА_1 за допомогою поштового зв’язку направила по пошті відповідачу заяву з проханням на підставі ст. 38 КЗпП України звільнити її з 09 листопада 2011 року /а.с. 11/. Вказана заява була отримана відповідачем 23 листопада 2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення /а.с.11 на звороті/.

28 жовтня 2011 року відповідачем було направлено телеграму ОСОБА_1 з проханням з*явитися на своєму робочому місці та надати пояснення стосовно своєї відсутності, на робочому місці з 26 вересня 2011 року, однак позивач відмовилася від отримання вказаної телеграми /а.с. 28/.

11 лютого 2012 року ОСОБА_1 отримала листа від відповідача з проханням з*явитися на своєму робочому місці для врегулювання питання подальшої співпраці /а.с. 12/.

Згідно ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівників (ст.38,39).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України , працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 В«Про практику розгляду судами трудових спорівВ» , по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Так, після направлення поштовим повідомленням ОСОБА_1 заяви про звільнення за згодою сторін 07 листопада 2011 року, остання згідно норм діючого законодавства повинна була узгодити з відповідачем строки та дату звільнення та відпрацювати два тижні відповідно до вимог діючого трудового законодавства України. Крім того, позивач в своїй заяві про звільнення за згодою сторін, зазначила строк в який вона просить її звільнити та згодом не підтвердила своє бажання та не наполягала на звільненні.

Після направлення позивачем заяви про звільнення, остання так і не з*явилася на своєму робочому місці. За наведених вище обставин вважається, що ОСОБА_1 без поважних причин не вийшла на своє робоче місце. Судом встановлено, що відповідачем здійснені передбачені законом заходи щодо можливості надання пояснень з приводу неявки до робочого місця, а позивач не надав відповідних пояснень про причини своєї відсутності.

Враховуючи вищевикладене суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині її звільнення з 09 листопада 2011 року за власним бажанням з підстав передбачених ст. 38 КЗпП України.

Разом з тим суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача стосовно виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку в сумі 3 176 грн. 22 коп., оскільки як встановлено в судовому засідання та підтверджується матеріалами справи позивачу не було надано чергову відпустку за відпрацьований час, даний факт в судовому засіданні також не заперечувався представником відповідача, а тому відповідно ст. 61 ч. 1 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по час фактичного розрахунку.

Що стосується позовних вимог стосовно виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01 грудня 2011 року по дату винесення рішення суду та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01 грудня 2011 року суд також не знаходиться підстав для їх задоволення, оскільки в даному випадку норма ст. 117 КЗпП України не застосовується, а може бути застосована лише після звільнення працівника.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про звільнення позивача за власним бажанням та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та за весь час вимушеного прогулу, в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України , стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10 , 11 , 60 , 212-215 , ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровська обласна шкода спортивної майстерності»(код ЄДРПОУ 21930186 м. Дніпропетровськ, Комсомольський острів буд. 6) на користь ОСОБА_1 (інд номер НОМЕР_1, прож. ІНФОРМАЦІЯ_1.) заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 176,17 грн.

Стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровська обласна шкода спортивної майстерності»(код ЄДРПОУ 21930186 м. Дніпропетровськ, Комсомольський острів буд. 6) на користь держави судові витрати в розмірі 214 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя С.О. Демидова