Ухвала

від 06.02.2013 по справі 1570/1561/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

    ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД —————————————————————— У Х В А Л А І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И 06 лютого 2013 р.Справа № 1570/1561/2012 Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Джабурії О.В., Шляхтицького О.І., секретаря  Жукової Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська телефонна компанія" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі   за адміністративним позовом    товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська телефонна компанія" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: 29.02.2012р. товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська телефонна компанія" (надалі - ТОВ "Одеська телефонна компанія") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби ( надалі – ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2012 року №000040250. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2012р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій  просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної  скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що з 17.11.2011р. до 30.11.2011  р.,  посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Одеська телефонна компанія" з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Галатея-К» за серпень 2011 року, за результатами якої складено акт   від 02.12.2011р. №8974/23-5/32901944. /а.с.29-36/ Здійснюючи перевірку податковий орган  дійшов до висновку, що спірні правочини з контрагентом ТОВ «Галатея-К» мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту. На підставі акту перевірки    відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від  20.02.2012  року №  000040250  про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 130428грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 86970грн. та штрафних санкцій у розмірі 43458грн. /а.с.40/ Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного. Відповідно до  пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно   розділу V цього Кодексу. Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України). Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно   п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України). Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит. Відповідно до п.138.2  ст.138 Податкового кодексу України  витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених  розділом II цього Кодексу. Згідно з  пп.. 139.1.9 п. 139.1  статті 139 Податкового кодексу України  не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що у контрагента позивача встановлено відсутність в фінансово-господарської діяльності фактів передачі та постачання товарів (послуг); неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення господарських операцій;  здійснення правовідносин з підприємствами створеними фізичними особами за виногороду та без мети використання підприємств у господарської діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності; відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, безтоварність господарських операцій, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом. За таких обставин суд першої інстанції  дійшов до висновку, що спірні правочини з контрагентом, а також операції з оплати позивачем ненаданих послуг контрагента, мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними, належними та обґрунтованими, оскільки наданими позивачем суду документами, не підтверджуються реальний характер проведених послуг. Укладення договорів, актів прийому передачі, за таких обставин, не створює правового підґрунтя для покриття ним власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення зазначених обставин дає підставі для відмови у відшкодуванні  ПДВ. Не надання позивачем документів, що підтверджують реальний характер вчиненого їм з контрагентами правочинів є підставою для відмови у  задоволенні позову. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст. 200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення. Керуючись, ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, УХВАЛИВ: Апеляційну  скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська телефонна компанія" – залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від    03 липня 2012 року – залишити без змін. Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі. Головуючий: Судді: