Ухвала

від 12.02.2013 по справі 2а-12224/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2013 р.Справа № 2а-12224/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2012р. по справі № 2а-12224/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавмант"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тавмант" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України (далі по справі - відповідач) в якому просило суд:

- скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000171541 від 19.09.2012р. та №0000161541 від 19.09.2012р. частково в розмірі 143935грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2012 року зазначений позов задоволено .

Скасовано податкові повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0000171541 від 19.09.2012 року та №0000161541 від 19.09.2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про податок на додану вартість ".

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАВМАНТ" зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 28.04.2010 р., (т.1, а.с.61), є платником податку на додану вартість (т.1, а.с.65)

Фахівцями Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову перевірку "ТОВ "Тавмант" (код ЄДРПОУ 37090346) з питань достовірності визначення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування, включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду (р. 24) податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року та з питань правомірності визначення від'ємного значення по податковим деклараціям за період з 01.05.2010 року по 31.07.2012 року. (т. 1, а.с. 8-43).

Згідно з висновками акту перевірки в діяльності ТОВ "Тавмант" податковим органом було виявлено порушення п.п.3.1. п.3.1 ст.3. п.4.1 ст. 4. п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"; п.185.1 ст.185, ст. 186, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу та ч.1,5 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в наслідок відображення в податковому обліку з ПДВ господарських операцій з ПВК ТОВ "Регіонпостач" за нікчемними правочинами.

Західною МДПІ м. Харкова за результатами акту перевірки №2069/15-404/37090346 від 19.09.2012р. були прийняті податкові повідомлення - рішення №0000171541 від 19.09.2012р. якім збільшено суму грошового зобов'язання з платежем податок на додану вартість на загальну суму 66824,0грн., з яких за основним платежем - 53459грн., за штрафними (фінансовим санкціями) 13365,0грн. та податковим повідомленням-рішенням №0000161541 від 19.09.2012р. якім зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1399424грн. (незгодні в розмірі 143935грн.)

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, ТОВ „Тавмант" та ТОВ "Регіонпостач" були укладені договори купівлі-продажу №2/06 від 01.06.2010р. (т.1, а.с.85-86), та №2/06 від 01.06.2011р. (т.1, а.с.117-119). Відповідно до договорів ТОВ "Тавмант" виступає покупцем, а його контрагент продавцем товару.

На виконання умов договору ТОВ "Регіонпостач" поставило сантехнічні вироби (кутки, муфти, згони, вентилі, крани, труби та інше) на суму 1428540,47грн., які ТОВ "Тавмант" прийняло відповідно до видаткових накладних №РН-0000176 від 01.10.10р., № РН-000023 від 01.11.10р., №РН-0000265 від 01.12.10р., №РН-0000001 від 05.01.11р., №9 від 01.02.11р., №РН-0000016 від 01.03.11р.

Також підприємство отримало від ТОВ "Регіонпостач" виписані податкові накладні №186 від 30.09.10р. на суму 5073,48грн. (в т.ч ПДВ 845,58грн.), №194 від 01.10.10р. на суму 174597,75грн. (в т.ч ПДВ 29099,62грн.), №250 від 01.11.10р. на суму 256432,29грн. (в т.ч ПДВ 42738,72грн.), №287 від 01.12.10р. на суму 142956,24грн. (в т.ч ПДВ 23826,04грн.), №1 від 05.01.11р. на суму 72966,64грн. (в т.ч ПДВ 12161,11грн.), №9 від 01.02.11р. на суму 93149,66грн. (в т.ч ПДВ 15524,94грн.), №1 від 01.03.11р. на суму 29771,52грн. (в т.ч ПДВ 4961,92грн.), №1 від 01.04.11р. на суму 99312,37грн. (в т.ч ПДВ 16552,06грн.), №1 від 04.05.11р. на суму 72791,66грн. (в т.ч ПДВ 12131,94грн.), №2 від 01.06.11р. на суму 43970,56грн. (в т.ч ПДВ 7328,43грн.), №1 від 01.07.11р. на суму 75336,35грн. (в т.ч ПДВ 12556,06грн.), №3 від 01.08.11р. на суму 59964,67грн. (в т.ч ПДВ 9994,11грн.), №5 від 01.09.11р. на суму 32521,88грн. (в т.ч ПДВ 5420,31грн.), №1 від 03.10.11р. на суму 25520,26грн. (в т.ч ПДВ 4253,38грн.).

Придбаний товар вивозився зі складу контрагента за допомогою третіх осіб та власними силами позивача та поставлявся на склад, якій орендує ТОВ "Тавмант" у АК "Онікс" згідно договору оренди №134 від 03.07.10р. (т.1, а.с.66-68).

Факт переміщення товарно - матеріальних цінностей у просторі підтверджується товарно-транспортними накладними: №1/10-2010 від 01.10.10р., №1/11-2010 від 01.11.10р., №1/12-2010 від 01.12.10р., №05/01-2011 від 05.01.11р., №1/03-2011 від 01.03.11р., №1/04-2011 від 01.04.11р., №04/05-2011 від 04.05.11р., №1/07-2011 від 01.07.11р., №1/08-2011 від 01.08.11р. та №3/10-2011 від 03.10.11р.

Вирішуючи спір, колегія суддів бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що оглянуті документи містять назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, первинні бухгалтерські документи, які дають право на віднесення сум до складу податкового кредиту були надані перевіряючим в повному обсязі та відображені в акті перевірки.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Наявні в матеріалах справи документи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що підтверджується виписками по банківському рахунку на загальну суму 1428540,47 грн.

Внаслідок списання безготівкових коштів з банківських рахунків позивача ТОВ "Тавмант" втратило право власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Окрім того, колегія суддів при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів зазначає, що оскільки висновки ДПІ про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст.ст. 185,186, 198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складеному ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова акті проведення перевірки контрагента позивача, у якому наведений аналіз господарських відносин останнього з його контрагентом ТОВ "Промспец Консалтинг", то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до приписів ст.ст. 6, 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 42 Господарського Кодексу - підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доказів того, що придбані товари від ПВК ТОВ "Регіонпостач" не були використані в господарської діяльності ТОВ "Тавмант", відповідачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що жодних зауважень чи претензій з боку відповідача до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін спірних правочинів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за переліченими вище правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Оглянувши зміст перелічених правочинів, колегія суддів відзначає, що предметом даних правочинів не є речі, котрі обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов'язків сторін не суперечить закону, правочини за формою та змістом узгоджуються з вимогами закону.

У відповідності ч.1, ч.2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 №498910 ПВК ТОВ "Регіонпостач" зареєстроване за юридичною адресою: 61204 м. Харкв, пр-т Л. Свободи б.48 кв.34.

ПВК ТОВ "Регіонпостач" знаходиться на обліку в ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова та зареєстровано в якості платника податку на додану вартість, про що видано свідоцтво №28276045.

Оцінивши наявні в справі докази, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Отже, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Укладені між позивачем та контрагентами у спірних правовідносинах договори в судовому порядку не оспорювались, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними не має.

Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття компетентним суб'єктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті перевірки.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені в акті перевірки, не підкріплені належними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Отже, Західна МДПІ у м. Харкові, визнавши угоди укладені між ТОВ "Тавмант" та ПВК ТОВ "Регіонпостач" такими, що не спричиняють правових наслідків, тобто нікчемними, безпосередньо в акті перевірки, вийшла за межі своїх повноважень.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом - Порядок №985), колегія суддів доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Між тим, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Матеріалами справи встановлено подальшу реалізацію отриманих від ПВК ТОВ "Регіонпостач" товарів наступним покупцям, про що свідчать видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ, податкові накладні (ТОВ "Будинок торговлі "Центральний", ТОВ "Меркурій-Інвест", ТОВ "Текстильна компанія "Рив'єра", ФОП ОСОБА_1 та іншим).

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, ПВК ТОВ "Регіонпостач", взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що згідно зі змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про нікчемність укладеного між ТОВ "Тавмант" та ПВК ТОВ "Регіонпостач" спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акт перевіки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова.

Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Також колегія суддів звертає увагу, що ПВК ТОВ "Регіонпостач" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій неправомірними ДПІ щодо проведення перевірок. Постановою ХОАС позов задоволений, визнані неправомірними дії ДПІ щодо проведення перевірок.

Інших мотивів нікчемності спірних правочинів відповідач в основу оскаржених податкових повідомлень - рішень не поклав.

З огляду на викладене, за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочину укладеного між позивачем та ПВК ТОВ "Регіонпостач" та відповідно наступної реалізації товару придбаного у цього контрагенту.

У відповідності до п.п.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Стаття 9 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Колегія суддів зазначає, що підпункт 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що податкова накладна видається платником податку що поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду встановлюється виходячи з договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та ст. 8 цього Закону, на протязі такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності; придбанням (будівництвом) основних фондів, у тому разі при їх імпорті, з метою наступного використання в виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в рамках господарської діяльності.

У відповідності до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-вр від 03.04.1997 р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит по податку на додану вартість був задекларований позивачем на підставі податкових накладних отриманих від ПВК ТОВ "Регіонпостач" та враховуючи сплату коштів контрагенту за отриманий товар.

У відповідності до п.198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений Податковим кодексом України. Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З оглляду на викладене, враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення згідно з актом перевірки не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення ТОВ "Тавмант" п.185.1 ст.185, ст. 186, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2012р. по справі № 2а-12224/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В. Судді (підпис) (підпис) П'янова Я.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.