Рішення

від 08.02.2013 по справі 2108/4586/2012

ГОЛОПРИСТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2108/4586/2012

Провадження № 2/654/73/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.02.2013 року м. Гола Пристань

Голопристанський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді - Францішко Ю.В.,

при секретарі - Вершини Н.А.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та визнання права власності, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що починаючи з 1994 року по 2010 рік вона без реєстрації шлюбу проживала однією сім'ю з ОСОБА_2 як чоловік та жінка. Даний факт був встановлений рішенням Тернівського районного суду м. Кривий ріг від 14.02.2012 року. За час спільного проживання ними було придбано декілька об'єктів нерухомості, а саме земельну ділянку площею 0,0507 га за кадастровим номером №6522384300:02:059:0008, що розташовано по АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0904 га за кадастровим номером №6522384300:02:059:0011, що розташована по АДРЕСА_4, земельну ділянку площею 0,0910 га за кадастровим номером №6522384300:02:062:0011, що розташовано по АДРЕСА_3, земельну ділянку площею 0,0480 га за кадастровим номером №6522384300:02:075:0095, що розташована по АДРЕСА_3, земельну ділянку площе. 0,2500 га за кадастровим номером №6522384500:01:001:0022, що розташована по АДРЕСА_2. Також, в період спільного проживання ними за спільні кошти було збудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2. Вказане майно є їх спільною сумісною власністю, оскільки було набуто ними в період цивільного шлюбу. В зв'язку з тим, що дійти спільної згоди з відповідачем щодо спільного користування вказаним майном не можуть, просила суд здійснити поділ майна, визнавши за нею право власності на ? частину вищевказаної нерухомості.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, обставини викладенні в заяві підтвердила та позов просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав, до суду надав письмові заперечення та пояснив, що вище перелічене майно є його особистою приватною власністю і відповідно до норм діючого законодавства не підлягає розподілу між подружжям. Своє твердження обґрунтовує тим, що в 1993 році він за власні кошти у приватного підприємства «Прагє» придбав рухоме майно - брус, дошку обрізну та необрізану, шлакоблоки, щебінь, та інше майно, яке в 2006 році та 2007 році відчужив ОСОБА_3 Від продажу зазначеного майна, отримавши великі кошти, придбав чотири земельні ділянки в с. З.Порт та збудував будинок в с. Рибальче. Оскільки кошти були отримані за продаж будівельних матеріалів, які ним були набуті ще до початку спільного проживання з позивачкою, то ці кошти належать йому особисто, і відповідно майно придбане за ці кошти також є його особистою власністю. Щодо позовних вимог про визнання права власності на ?? частину земельної ділянки розташованої в с. Рибальче, то пояснив, що дана земельна ділянка була набута ним в результаті її безоплатної приватизації та є його власністю. Таким чином, він використав своє право надане державною та здійснив приватизацію землі, позивачка свого права ще не використала та має можливість це здійснити в будь який час. На підставі викладеного в задоволенні позову просив відмовити за необґрунтованістю.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають не задоволенню за наступних підстав.

Матеріалами справи і дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що сторони з 1994 року по лютий місяць 2012 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка.

Даний факт був встановлений рішенням Тернівського районного суд м. Кривий ріг від 14 лютого 2012 року по справі №441/93/2012.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Главою 8 СК України визначено загальне право, яке встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Статтею 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

За частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відпоідності до роз'яснень викладених в пункті 23 пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Із матеріалів справи судом встановлено, що 26 лютого 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на товарній біржі «Дніпроторгправозабезпечення» було укладено договір купівлі продажу за №26/02/2007-1 будівельних матеріалів за ціною 290000 гривень.

Вказані будівельні матеріали належали ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за №64/93 від 12.11.1993 року, які він придбав у приватного підприємства «Прагє».

Також, відповідно до договору купівлі-продажу від 17 листопада 2007 року за №17/11/2007-8, ОСОБА_2 відчужив, належне йому на праві особистої власності, майно на загальну суму 350000 гривень.

За вирученні від продажу грошові кошти ОСОБА_2 придбав чотири земельні ділянки в с. З.Порт та збудував житловий будинок в с. Рибальче.

Так, 07 березня 2007 року ОСОБА_2 придбав за 48581 грн. земельну ділянку площею 0,0507 га по АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу від 07.03.2007 року за 82861 грн. земельну ділянку площею 0,0904 га по АДРЕСА_4, за договором відчуження від 14.02.2008 року набув у власність за 33470 грн. земельну ділянку площею 0,0480 га по АДРЕСА_3, а за договором від 05.12.2007 року за 170450 грн. - земельну ділянку площею 0,910 га по АДРЕСА_3.

Також, за кошти отримані від продажу будівельних матеріалів ОСОБА_2 було побудовано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2.

Вказаний будинок належить відповідачу на підставі Рішення Голопристанського районного суду херсонської області від 19.11.2009 року, зміст якого свідчить, що ОСОБА_2 на власній земельній ділянці за особисті кошти в 2009 році збудував нерухоме майно.

Таким чином, з аналізу викладено вбачається, що кошти, за які було придбано вище перелічене нерухоме майно, надійшли за продаж будівельних матеріалів, право власності на які було набуте ОСОБА_2 ще до початку спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_1, в зв'язку з чим, вказані кошти є особистою власністю відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини та чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, за вказаних обставин вище перекислене нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 оскільки, хоч і було придбано в період цивільного шлюбу, однак за кошти які належали йому особисто.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, висновків експертів.

Під час розгляду справи, в порушення вищевказаних положень, позивачкою не надано було суду належних та допустимих доказів того, що вищевказані об'єкти нерухомості були набуті спільною працею та за спільні кошти подружжя.

Таким чином, позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог про визнання за позивачкою права власності на ? частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 та суд приходить до наступного.

На підставі рішення Рибальчеської сільської ради Голопристанського району, Херсонської області від 16.10.2008 року за №293 ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га за кадастровим номером №6522384500:01:001:0022, що розташована по АДРЕСА_2.

Дана земельна ділянка була набута відповідачем в результаті її безоплатної приватизації.

Частиною 5 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності.

Статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюю відносини з дня набрання ним чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В зв'язку з тим, що статтю 61 СК України доповнено ч.5 згідно із законом №2913-VІ від 11.01.2011 року, то норми цього закону не можна застосовувати до правовідносин, які виникли між сторонами в 2008 році, тобто до набрання ним чинності.

Отже, вказана вище земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача.

Тому, з огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог слід також відмовити за необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 70, 71, 74 СК України, ст. 365 ЦК України, п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року, ст. ст.10, 60, 88, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Херсонської області, шляхом подачі до районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

Суддя: Ю. В. Францішко