Рішення

від 11.02.2013 по справі 1312/854/2012

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

2/463/619/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Жовнір Г. Б. ,

при секретарі судових засідань Мединській Л.С.

з участю :

прокурора Копишинської О.В.

представника позивача Крумшин Н.М.

представника відповідача ОСОБА_3

у відкритому судовому засіданні розглянувши цивільну справу за позовом першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ПП "Гануся" та ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Львівського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі продажу, суд -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся в суд з позовом до відповідачів про визнання недійсним, укладеного 01.04.2011 р. між ПП "Гануся" та ОСОБА_4, договору № 79 про купівлю продаж нежитлового приміщення площею 100,3 кв.м., за адресою АДРЕСА_1.

У своїх позовних вимогах позивач покликається на те, що між ПП «Ганнуся» (ПРОДАВЦЕМ) та ОСОБА_4 (ПОКУПЦЕМ) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівля від 01.04.2011 року №79 загальною площею 100,3 за адресою: АДРЕСА_1. Відчужувана нежитлова будівля належала продавцю на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Львівської області від 01.10.2009 року по справі №6/167 зареєстрованого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО». Вказане рішення суду було оскаржено Львівською міською радою до апеляційного господарського суду Львівської області, та за результатами перегляду постановою цього ж суду від 26.07.2011 року рішення суду першої інстанції скасоване та прийняте нове рішення яким в задоволення позову ПП «Ганнуся» відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2011 року постанова апеляційного господарського суду Львівської області в частині відмови в позові щодо визнання за позивачем права власності на приміщення магазину-павільйону по АДРЕСА_1 та зобов'язання обласного КП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО» здійснити державну реєстрацію такого права залишено в силі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 203 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач вважає, що законних підстав для набуття у власність ОСОБА_4 нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 не було, оскільки рішення суду про визнання права власності на приміщення скасовано. З огляду на вищезазначене позивач просить суд задоволити позов та визнати недійсним укладений між ПП «Ганнуся» та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу нежитлової будівля від 01.04.2011 року №79 за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримав з вище викладених мотивів. Також пояснили, що при укладенні спірного договору ПП «Гануся» було відомо, що міська рада заперечує право власності підприємства на дане приміщення. При цьому зазначили, що на момент укладення договору продавець являвся власником будівлі оскільки рішення суду набрало законної сили та на цей момент ще не оскаржувалось. Мотивуючи підставність позовних вимог посилаються на ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України, вважають, що при укладенні договору були допущені порушення вимог закону передбачені ст.ст. 658 659,688 ЦК України що є підставою для визнання договору недійсним.

Представник відповідача ПП «Ганнуся» в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, вважає, що жодних підстав для їх задоволення немає. Пояснила, що ПП «Ганнуся» є орендарем земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:05:010:0007 загальною площею 0,014 га на АДРЕСА_1 призначеної для обслуговування тимчасового збірно-розбірного павільйону, дозвіл на проектування якого надано виконавчим комітетом ЛМР №40 від 06.05.2005 року, що підтверджується ухвалою ЛМР №1348 від 10.06.2004 року, договором оренди земельної ділянки від 21.01.2005 року, ухвалою ЛМР №3330 від 18.02.2010 року та договором оренди земельної ділянки від 12.04.2010 року. Рішенням господарського суду Львівської області від 01.10.2009 року у справі №6/167 за ПП «Ганнуся» визнано право власності на нежитлову будівлю магазин-павільйон, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказане рішення набрало законної сили 19.10.2009 року. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема і з правочинів. Згідно ч.5 ст. 11 ЦК України у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. З врахуванням зазначеного, що при укладенні договору купівлі-продажу від 01.04.2011 року його сторонами дотримано вимог щодо форми та змісту правочинів, продавець володів відчужуваним майном на праві власності, яке було набуте у встановленому законом порядку та не було припинено, оспорюваний договір купівлі-продажу на момент його укладення відповідав всім вимогам закону. Крім цього пояснення представника позивача щодо обізнаності відповідача, на момент укладення договору, про намір оскаржити рішення суду є безпідставними оскільки жодних листів ПП «Гануся» не отримувало, хоча і в протилежному випадку це не являється перешкодою для укладення договору. Також зазначила, що ЛМР ніколи не була власником павільйону і жодних прав на це майно не має. Норми на які посилається позивач стосуються прав покупця товару. Також рішенням господарського суду Львівської області від 12.12.2011 р. встановлено відсутність порушення прав будь-яких осіб в наслідок будівництв приміщення на АДРЕСА_2. Отже жодні права позивача чи інших осіб не порушені, на момент укладення правочину право власності було належним чином зареєстровано за ПП «Гануся». Будь-які законні підстави для визнання договору недійсним відсутні. Також пояснила, що на даний момент ПП «Гануся» продовжує орендувати земельну ділянку на АДРЕСА_2,договір оренди продовжений вже після набуття відповідачем права власності на приміщення. Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причини. На адресу суду поступили його письмові заперечення на позов, в яких він вказує, що під час укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 01.04.2011 року №79 за адресою: АДРЕСА_1 між ним та ПП «Гануся» вимоги закону були повністю дотриманні. Договір було укладено при наявності всіх необхідних документів для вчинення зазначеного правочину, а саме був наявний витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.04.2001 року №29513532 виданий на підставі рішенням господарського суду Львівської області від 01.10.2009 року, яке набрало законної сили.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Мотивуючи під ставність заявленої вимоги позивач посилається на ч. 1 ст. 203 ЦК України, стверджуючи, що при укладенні договору не були дотриманні вимоги закону.

Відповідно до ст.ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також моральним засадам суспільства. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Як вбачається з матеріалів справи 01.04.2011 року між ПП «Ганнуся» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівля від 01.04.2011 року №79 за адресою: АДРЕСА_1. У п.1.2. договору (а.с.11) зазначено, що майно, яке відчужується належить продавцю ПП «Ганнуся», на підставі рішення господарського суду Львівської області від 01.10.2009 року справа №6/167. Майно зареєстровано в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 01.04.2011 року за номером 29513532 (ас. 62). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі №79.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що при укладенні та нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу нежитлової будівля від 01.04.2011 року №79 за адресою: АДРЕСА_1 представлено всі необхідні документи, для вчинення правочину щодо нерухомого майна, а саме рішення господарського суду Львівської області від 01.10.2009 року справа №6/167, яке набрало законної сили та витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 01.04.2011 року №29513532, зазначений договір було укладено та нотаріально посвідчено з дотримання вимог чинного законодавства України. Крім того, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України суперечність змісту правочину вимогам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, може бути підставою недійсності правочину лише у випадках, коли такі порушення мали місце на момент вчинення правочину (ч. 8 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). З огляду на це в момент вчинення оспорюваного правочину - укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівля від 01.04.2011 року №79, вимоги закону були додержані, підстави для визнання його недійсним відсутні.

З урахуванням встановленого й виходячи із положень ст.ст. 203, 215 ЦК України та роз'яснень, що містяться у 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.10, 60,61, 209, 212, 218,228 294 ЦПК України ст.ст. 203,215,657,658 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволенні позову заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ПП "Гануся" та ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Львівського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1, від 01.04.2011 р., № 79.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в строки і порядок передбачені ч.1 ст. 294 ЦПК України до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд.

Суддя: Жовнір Г. Б. ,