Рішення

від 13.02.2013 по справі 5015/5375/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.13 Справа№ 5015/5375/12

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Галнафтоінвест", м. Львів, до відповідача 1:фізичної особи - підприємця Маслюка Андрія Дмитровича (надалі - Підприємець), м. Львів, до відповідача 2:товариства з обмеженою відповідальністю Рекламного агентства "Астра" (надалі - Товариство), м. Київ, про: стягнення коштів. Суддя Т. Рим За участю представників: позивача:Петруняк Є.В. - довіреність №1/11 від 26.11.2012 р., вдповідача 1:не зЧявився, вдповідача 2не зЧявився. На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Галнафтоінвест" до приватного підприємця Маслюка Андрія Дмитровича, товариства з обмеженою відповідальністю Рекламного агентства "Астра" про стягнення коштів. Ухвалою від 20.12.2012 року провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 15.01.2013 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство не надало послуг, за які позивач сплатив 50 000,00 грн. У зв'язку з цим позивач скерував Товариству претензію про повернення сплачених коштів, а оскільки Товариство отриманих коштів не повернуло, просить стягнути з нього 50 000,00 грн. Крім того, Підприємець поручився перед позивачем за виконання Товариством зобов'язань, що виникли внаслідок оплати рахунку-фактури, в межах 100,00 грн. З огляду на зазначене вище позивач просить стягнути з Товариства 50 000,00 грн., набуті без достатньої правової підстави, та солідарно з відповідачів 100,00 грн. в межах суми забезпеченого зобов'язання.

Представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог на підставі частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією заявою Позивач просить стягнути з відповідача-2 50 000,00 грн., набутих без достатньої правової підстави та 1 609,50 грн. судового збору.

У зв'язку зі зменшенням позовних вимог суд враховує наступне. Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Суд враховує положення пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві .

Як убачається із позовних вимог, позивач просить стягнути з Товариства 50 000,00 грн., набутих без достатньої правової підстави, та солідарно з обох відповідачів 100,00 грн. в межах суми забезпеченого зобов'язання. Тобто позов складається із двох майнових вимог. Суд, оцінюючи подану заяву про зменшення позовних вимог, вважає, що її предмет по суті стосується відмови від частини позовних вимог, оскільки позивач просить стягнути лише безпідставно набуті кошти, без вимоги про стягнення 100,00 грн. в межах суми забезпеченого зобов'язання. Про відмову від позову позивачем не заявлено.

В силу пункту 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. За таких обставин, суд залишає заяву про зменшення позовних вимог без розгляду.

В судові засідання відповідач 1 не з'являвся, хоч був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.12.2012 р., причин неприбуття не повідомляв, проти позову у встановленому порядку не заперечив. Відповідачу 1 було надано достатньо часу для підготовки та надання суду власних документально обґрунтованих заперечень проти вимог позову.

Відповідач 2 у судові засідання не з'являвся, хоча був повідомлений про час та місце судового засідання за юридичною адресою: вулиця Панаса Мирного, будинок 16/13а, місто Київ, 01011. Поштовий конверт повернуто відділенням зв'язку із зазначення причини повернення: за закінченням терміну встановленого строку зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. За таких обставин, із урахуванням пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи. Відповідачу 2 було надано достатньо часу для підготовки та надання суду власних документально обґрунтованих заперечень проти вимог позову.

Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідачів щодо заявлених позовних вимог та представників відповідачів у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Товариством виставлено рахунок-фактуру №0404-2012 від 04.04.2012 року на оплату 50 000,00 грн. вартості рекламних послуг.

Товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Галнафтоінвест" перерахувало Товариству 50 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №61 від 05.04.2012 року. В платіжному дорученні зазначено призначення платежу: за рекламні послуги згідно з рахунком-фактурою №0404-2012 від 04.04.2012 року.

Позивачем представлено примірник листа №08/07 від 19.07.2012 року, яким позивач вимагав у триденний строк повернути кошти в сумі 50 000,00 грн. у зв'язку з невиконанням оплачених послуг. В підтвердження надіслання зазначеного листа позивачем надано роздруківку електронного листа, який надіслано 26 липня 2012 року на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачем надіслано на адресу Товариства претензію №27/08 від 30.08.2012 року з вимогою погасити заборгованість в сумі 50 000,00 грн. Про зазначене свідчить поштова квитанція від 30.08.2012 року.

Між Підприємцем та позивачем укладено договір поруки від 05 квітня 2012 року (надалі - Договір поруки). За умовами цього договору поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за часткове виконання Товариством зобов'язань з надання рекламних послуг, що виникли внаслідок оплати позивачем рахунку-фактури №0404-2012 від 04 квітня 2012 року. Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником основного зобов'язання перед кредитором на суму 100,00 грн.

При ухваленні рішення суд керувався таким.

Відповідно до частин 1 та 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами 1-3, 7 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Проаналізувавши представлені матеріали справи, суд дійшов висновку про неукладеність договору про надання рекламних послуг, оскільки сторони не досягли згоди щодо таких його істотних умов, як предмет, ціна та строк.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про рекламу" реклама - інформація про особу чи товар , розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Із зазначеного вище визначення випливає, що основний юридичний результат, на який спрямовані договори про надання послуг, проявляється у наданні послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Тобто надання послуги передбачає вчинення виконавцем певної дії або здійснення ним певної діяльності.

Таким чином, предметом будь-якого договору про надання послуг є вчинення виконавцем конкретних дій. При цьому узгодження сторонами предмету договору про надання послуг має передбачати умови, які дозволять чітко визначити характер цих дій, їх зміст тощо. Натомість матеріали справи не містять доказів того, що сторонами в належній формі досягнуто згоди стосовно того, які ж рекламні послуги мало надавати Товариство: рекламні послуги в мережі Інтернет, рекламні послуги на телебаченні, радіо, інших засобах масової інформації чи в інший спосіб. Як убачається зі статті 1 Закону України "Про рекламу" реклама може надаватися як щодо товару, так і щодо особи. Натомість матеріали справи не містять доказів того, що сторони дійшли згоди стосовно об'єкта, який буде рекламуватися. Крім того, не визначено який вид рекламних послуг буде надаватись, чи це зовнішня реклама чи внутрішня. Визначення виду рекламних послуг є необхідним, оскільки різний правовий порядок здійснення таких послуг. Зокрема, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Тому не дотримано дозвільний порядок (частина перша статті 16 Закону України "Про рекламу").

Аналогічно, матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами ціни послуг, адже виставлення рахунку та його оплата не дозволяють встановити, чи ця сума є повною вартістю наданих послуг.

Відповідно до статті 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин суд дійшов висновку про неукладеність між сторонами договору про надання послуг, а тому до відносин сторін необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу України про недоговірні зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи наведені вище обставини, оскільки позивач заявив претензію про повернення сплачених коштів, яка залишено Товариством без реагування та задоволення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з Товариства 50 000,00 грн.

Що стосується вимог про солідарне стягнення 100,00 грн. з Товариства та його поручителя, суд керувався таким.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною 1 статті 553 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У відповідності з положеннями пункту 1.1 Договору поруки ним частково забезпечується часткове виконання Товариством зобов'язань з надання рекламних послуг, що виникли внаслідок оплати позивачем рахунку-фактури №0404-2012 від 04 квітня 2012 року. З наведеного вбачається, що поручителем (відповідач 1 у справі) забезпечено виконання зобов'язання із надання рекламних послуг, тобто негрошове зобов'язання.

Крім того, порука може надаватися тільки у відношенні реально існуючого зобов'язання боржника перед кредитором. Зобов'язання має виникнути з моменту укладення основного договору. Як встановлено судом, договір про надання рекламних послуг є неукладеним. Тому і зобов'язання щодо забезпечення виконання цього договору не виникло. За таких обставин, позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 100,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у постанові №9/272 від 12.12.2011 р.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача 2 пропорційно до задоволених вимог, оскільки спір виник із його неправомірних дій.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 1, 4 3 , 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Рекламного агентства "Астра" (адреса: вулиця Панаса Мирного, будинок 16/13 літера А, Печерський район, місто Київ, 01011; ідентифікаційний код 37242605 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Галнафтоінвест" (адреса: вулиця Замкнена, будинок 3, квартира 2, Галицький район, місто Львів, Львівська область, 79016; ідентифікаційний код 23884237 ) 50 000,00 грн. набутих без достатньої правової підстави, 1 609,50 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.02.2013 року.

Суддя Рим Т.Я.