Постанова

від 21.01.2013 по справі 1170/2а-4001/12

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2013 року Справа № 1170/2а-4001/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.07.2012 року №0001520171 та №0002870171 від 11.09.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі необґрунтованих висновків в акті перевірки яким зафіксовано порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року; пп.7.2.3., пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року та п.1 ст. 203, п.1, п.2, ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 626, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ст. 655, ст. 656, ст. 658, ч. 2 ст. 689, ч. 2 ст. 712 ЦК України.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та ПП «Продагро-сервіс 9» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Угоди укладені між позивачем та ПП «Продагро-сервіс 9» недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

У своїх запереченнях відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, та зазначав, що податкова під час проведення перевірки діяла на підставах, у межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством.

Також, посилався на прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідності до норм чинного законодавства України, так як в ході проведення податковим органом перевірки ПП «Продагро-сервіс 9» встановлено, що правочини між позивачем та ПП «Продагро-сервіс 9», здійснено без мети настання правових наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України.

В судове засідання 21 січня 2013 року представники позивача та відповідача не прибули подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.208-112).

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представників сторін та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 21 січня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ФОП ОСОБА_2 з ПП «Продагро-сервіс 9», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зареєстрований виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 23.05.2002 року (а.с.76), перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ Кіровоградської області ДПС та є платником податку на додану вартість (а.с.77).

На підставі ліцензії міністерства транспорту та зв'язку України надає послуги з внутрішніх перевезень вантажів (а.с.78).

Посадовою особою Кіровоградської ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (р.н. НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Продагро-сервіс 9» (код ЄДРПОУ 36421640) за січень, лютий 2010 року, за результатами якої складено акт № 201/17-1/НОМЕР_1 від 15.06.2012 року (а.с.26-40).

В акті перевірки податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.07.2012 року №0001520171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 6261,75 грн. за основним платежем (а.с.11) та від 11.09.2012 року №0002870171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10436,25 грн. в тому числі за основним платежем - 8349,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2087,25грн. (з урахуванням рішень про результати розгляду первинної та повторної скарги)(а.с. 12-25).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Євро Лізинг» (Лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу №697 від 19.02.2008 року. Відповідно до умов якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб у відповідності з Замовленням на транспортний засіб (а.с.79-97).

На підставі вищевказаного договору та актів прийому - передачі які є додатком до договору, ТОВ «Євро Лізинг» передало ФОП ОСОБА_2 транспортні засоби: Ford 1830 промтоварний фургон, реєстраційний № НОМЕР_4 та Ford 1830 промтоварний фургон, реєстраційний НОМЕР_5 (а.с.100-101).

Вищевказані транспортні засоби використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець за договором) та ПП «Продагро-сервіс 9» (продавець за договором) укладений договір купівлі-продажу №7 та №17 від 19.01.2010 року на продаж запасних частин для вантажних автомобілів (далі - товар). Відповідно до п. 1 Договорів Продавець, в рамках договірної вартості, зобов'язується продати Покупцю товар, а покупець оплатити та прийняти його в термін п'яти банківських днів, найменування та кількість товару, на кожну партію, узгоджується з Покупцем та оформлюється рахунком (а.с. 59,64).

Як слідує з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за січень та лютий 2010 року суму ПДВ на підставі податкових накладних №19.01 від 19.01.2010 року та №19 від 26.02.2010 року виписаних ПП «Продагро-сервіс 9» (а.с.61,68).

Позивачем у готівковій формі оплачено отриманий товар, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера (а.с.62-63,66).

Придбаний у ПП «Продагро-сервіс 9» товар використаний ФОП ОСОБА_2 у власній господарській діяльності що підтверджується актами встановлення запчастин на автомобіль (а.с.104-105).

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 8349,00 грн. до податкового кредиту в періоді, що перевірявся, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень, лютий 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Продагро-сервіс 9», та які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням робіт.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача відповідно до акту, був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, суд встановив, що господарські операції підтверджує, що господарські операції ФОП ОСОБА_2 з ПП «Продагро-сервіс 9» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року".

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ФОП ОСОБА_2 з ПП «Продагро-сервіс 9», а також відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що правочини між позивачем та ПП «Продагро-сервіс 9» є реальними, документи, що надають право на формування податкового кредиту оформлені належним чином, тому відсутні жодні підстави стверджувати, що ФОП ОСОБА_2 завищив суму податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ФОП ОСОБА_2 довів правомірність своєї правової позиції в частині формування податкового кредиту за перевірений період із вищевказаним контрагентом, а тому суд дійшов висновку, що відповідачем було неправомірно винесено податкове повідомлення - рішення №0002870171 від 11.09.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10436,25 грн., в тому числі за основним платежем -8349,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2087,25 грн.

Щодо податкового повідомлення - рішення №0001520171 від 03.07.2012 року суд зазначає наступне.

Актом перевірки №201/17-1/НОМЕР_1 від 15.06.2012 року встановлено порушення ФОП ОСОБА_2 вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року (із змінами та доповненнями) та додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян (в редакції наказу ДПАУ від 14.02.2001 року №53, із змінами та доповненнями згідно із наказом ДПАУ від 28.12.2001 року №523 від 16.07.2003 року №352, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за №64, якими передбачено, що до податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати…, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально та виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд випадків, а тільки тієї частини, яка прямо цьому доходу відповідає.

Податковий орган дійшов такого висновку у зв'язку із невизнанням правочинів укладених між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Продагро-сервіс 9».

Суд не погоджується з висновками податкового органу, адже матеріалами справи встановлено правочини укладені між позивачем та ПП «Продагро-сервіс 9» мали реальний характер та відповідають своєму економічному змісту. Отже податкове повідомлення - рішення №0001520171 від 03.07.2012 року підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 03 липня 2012 року № НОМЕР_2 та від 11.09.2012 року № НОМЕР_3.

Присудити Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) з Державного бюджету України судові витрати в сумі 166,98 грн., зобов'язавши Державне казначейство України в Кіровоградській області стягнути 166 (сто шістдесят шість) грн. 98 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Кіровоградської об'єднаної держаної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Жук