Рішення

від 12.02.2013 по справі 910/338/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/338/13 12.02.13

За позовомІнституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України До Товариства з обмеженою відповідальністю "Грюнберг" Простягнення 39696,80 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивачаМихайленко І.В. (діє за дов. б/н від 19.12.2012 року Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.02.13 року оголошено вступну та резолютивні частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім.. М.П. Семененка НАН України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грюнгберг" (далі - відповідач) про стягнення 38087,30 грн., а саме: 35928,13 грн. - основного боргу по сплаті орендної плати, 2159,17 грн. - пені за неналежне виконання зобов`язання, а також про стягнення судового збору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі вносив орендні платежі за Договором оренди № 65-11 від 01.07.2011 року, що зумовило виникнення у останнього заборгованості перед позивачем, а також нарахування пені та зверненням з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.13. порушено провадження у справі № 910/338/13, розгляд справи призначено на 12.02.13 року.

В судовому засіданні 12.02.13. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 12.02.13. не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: м. Київ, пр.-т. Перемоги, 136, кім. 34.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 року між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір оренди № 65-11 нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме державне майно (далі - Майно) - кімнати № 417, 417а, 417б та частину коридору загальною площею 77,5 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, пр.-т. Палладіна, 34, на 4-ому поверсі будинку, що перебуває на балансі ІГМР ім.. М.П. Семененка НАН України (далі - БАлансоутримувач), вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 28.02.2011 року та становить станом на 01.03.2011 року 395250,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі Майна.

На виконання вказаних умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками акт № 65-11 від 01.03.2011 року приймання-передачі Майна щодо передачі відповідачеві майна, обумовленого п. 1.1 договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1, відповідно до якого Договір дії з 01.03.2011 до 31.12.2013 року включно.

Згідно з п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМ України від 01.10.1995 року за № 786 зі змінами. Орендна плата за місяць складає 6417,00 грн.

Крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахункам Орендодавця:

- відшкодування комунальних платежів;

- відшкодування податку на землю;

- витрати на утримання будинку та прилеглої території;

- інші витрати.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця. Орендна плата з наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендар зобов'язаний Своєчасно і у повному обсязі сплачувати Орендодавцю Орендні платежі (п. 5.1.3 Договору).

За твердженням позивача, відповідач за оренду приміщення розрахувався частково, мав заборгованість щодо сплати орендної плати з жовтня 2011 року по травень 2012 Року (оплатив не у повному обсязі, а з травня по серпень 2011 року орендну плату за користування приміщенням не вносив.

Позивач також посилається на те, що з 31.08.2012 року договір оренди був припинений за згодою сторін, що підтверджується листом відповідача без номеру та дати, в якому відповідач просить розірвати договір оренди № 65-11 з метою припинення зростання заборгованості відповідача перед позивачем, яка пов'язана з і складним фінансовим станом підприємства.

Оскільки відповідачем заборгованість в повному обсязі не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

13.11.2012 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 581/01-6 про сплату останнім заборгованості по орендній платі за травень-серпень 2012 року у загальному розмірі 35427,45 грн.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою Договір № 65-11 є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендних платежів за травня 2012 року по серпень 2012 року становить 35427,45 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі 35427,45 грн. не надав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 35427,45 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів за період з травня по серпень 2012 року..

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період з жовтня 2011 року по травень 2012 року, то наявність її існування позивачем не доведено, розмір заборгованості не визначено, а також розрахунку не подано, та про неї зазначається тільки у тексті позовної заяви, при цьому розрахунок позовних вимог подано позивачем тільки щодо заборгованості з травня по серпень 2012 року у розмірі 35427,45 грн., як і про цей період заборгованості та суму заборгованості вказано і в претензії, направленій відповідачеві 13.11.2012 року.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 3.6 Договору пеню у сумі 2159,17 грн., нараховану на заборгованість за травень-серпень 2012 року.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Сторони передбачили пунктом 3.6 Договору, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь отримувача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

Господарський суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що він є обґрунтованим, враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем орендної плати, що встановлено судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2159,17 грн. пені за період з 05.06.2012 року по 15.11.2012 року, нараховану на суму 35427,45 грн.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грюнберг" (03115, м. Київ, пр-т. Перемоги, 136, кім. 34, ідентифікаційний код 33237759, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення) на користь Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім.. М.П. Семененка НАН України (03680, пр-т. Палладіна, 34, ідентифікаційний код 05417064) 35427,45 (тридцять п`ять тисяч чотириста двадцять сім) грн. 45 коп. - основного боргу, 2159, 17 ( дві тисячі сто п'ятдесят дев'ять) грн. 17 коп. - пені, 1581 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят одну) грн. 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.02.13.

Суддя Г.П. Бондаренко