Рішення

від 11.02.2013 по справі 436/8943/12

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 436/8943/12

2/206/81/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

11 лютого 2013 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретарі Ковтун Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» та ОСОБА_3 про визнання недійсним угод та стягнення суми та спричинених збитків,

встановив:

7 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який з урахуванням останніх уточнень, обґрунтував тим, що 17.11.2011 року та 28.11.2011 року між ним та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» були укладені лізингові угоди № 20111044 та № 20111047, відповідно до яких відповідач взяв на себе зобов'язання передати позивачу автомобілі на певний строк, а позивач взяв на себе зобов'язання сплачувати лізингові платежі відповідно до графіку. Він повністю виконував взяті на себе зобов'язання та сплачував передбачені договорами лізингові платежі. 16 березня 2012 року 3 автомобілі Daewoo Lanos та автомобіль Porche Cayenne були доставлені на СТО відповідача за адресою м. Київ, вул. Плещєєва, 10 для проведення технічного огляду, однак з СТО не були їм повернуті з невідомих підстав. Решта автомобілів Daewoo Lanos були самовільно забрані співробітниками відповідача за допомогою других ключів. Будь-яких пояснень з приводу вищезазначених дій з боку відповідача не надано, що є порушенням зобов'язання з боку ТОВ «Оптіма - лізинг» щодо надання в користування автомобілів. Позивач також зазначає про те, що підставою позову є відсутність у фінансового директора ТОВ «Еко сіті груп» повноважень на укладання лізингових угод, отже є підстави для визнання їх недійсними. Крім того, між ним та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки від 01.12.2011 р. відповідно до умов якого остання взяла на себе зобов'язання перед ТОВ «Еко ОСОБА_2» у випадку невиконання ТОВ «Оптима лізинг» своїх зобов'язань за основними договорами та у випадку їх розірвання або визнання недійсними сплатити штраф у розмірі 10000 гривень.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з вказаним позовом, в якому він, з урахуванням останніх уточнень, просить суд визнати недійсними лізингові угоди № 20111044 від 17 листопада 2011 року та № 20111047 від 28 листопада 2011 року, стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» суму сплачених лізингових платежів за цими лізинговими угодами у розмірі 274113,50 гривень, збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 283000 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень, а також стягнути з ОСОБА_3 суму 10000 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі.

Відповідачі по справі - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, у справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності із вказаними вище обставинами дає судові підстави для застосування положень ст.ст. 224, 225 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що 17 листопада 2011 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптима Лізинг» було укладено лізингову угоду № 20111044 (а.с.24-39) та 28 листопада 2011 року ще одну лізингову угоду № 20111047 (а.с.8-23).

Відповідно до цих угод відповідач ТОВ «Оптима Лізинг», як лізингодавець взяв на себе зобов'язання передати позивачу автомобілі на певний строк, а позивач взяв на себе зобов'язання сплачувати лізингові платежі відповідно до графіку.

Вказані лізингові угоди від імені позивача були підписані фінансовим директором ТОВ «Еко сіті груп».

Досліджуючи питання щодо наявності повноважень у фінансового директора позивача на укладення та підписання вказаних лізингових угод, і як наслідок цивільної дієздатності юридичної особи, суд виходив з наступного.

Відповідно до положень Статуту позивача (а.с.64-72), у ОСОБА_1 створюється одноособовий виконавчий орган - Директор, який вирішує усі питання діяльності ОСОБА_1, за винятком тих, що належать до компетенції Зборів Учасників. Директор підзвітний Зборам Учасників і організує виконання їх рішень. Директор діє від імені ОСОБА_1 в межах, встановлених законодавством та цим Статутом та має право самостійно без погодження (затвердження) із Загальними зборами Учасників ОСОБА_1 укладати будь які договори та здійснювати інші правочини на суму, що не перевищує 1000000 гривень або їх еквіваленту, призначати Заступника Директора ОСОБА_1 та інших заступників з різних напрямком роботи і конкретизацією їх компетенції за погодженням із Загальними зборами Учасників.

Відповідно до ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Це узгоджується з висновками викладеними у рішенні Конституційного Суду України від 12.01.2010, № 1-рп/2010 "У справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України" , де звертається увага на те, що відповідно до положень законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частини першої статті 98, частини першої статті 99 Цивільного кодексу, частини першої статті 23, пункту "г" частини п'ятої статті 41, частини першої статті 59 Закону України "Про господарські товариства", підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п'ятій статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Згідно ст. 65 Господарського кодексу, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів.

Положеннями ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Аналіз вказаних норм права та Статуту ТОВ «Еко сіті груп» приводять суд до висновку про відсутність у фінансового директора прав на укладання від імені підприємства лізингових угод, такими повноваженнями фінансовий директор позивача ОСОБА_4 ні в силу закону ні за положеннями статуту - не був наділений.

Фінансовий директор ТОВ «Еко сіті груп» призначається директором, який визначає компетенцію такого директора, якому статутом надано право розпоряджатися майном товариства погоджуючи свої дії з власником, а укладання угод про відчуження на суму більше 50% вартості майна товариства, в силу п. 4.2.15 Статуту, потребує затвердження та належить до виключної компетенції власника.

За змістом ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності, в розумінні статті 203 ЦК України у застосуванні по відношенню до юридичної особи, означає наявність у виконавчого органу відповідно до установчих документів та закону повноважень на вчинення правочину.

Отже відсутність таких повноважень слід розуміти, як відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності в розумінні статті 203 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог ст. 203 ЦК України.

Аналізуючи приведені вище норми права, суд приходить до висновку, що на момент укладення лізингових угод позивач, в силу ст. 92 ЦК України та ст. 203 ЦК України, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, з огляду на те, що фінансовий директор ОСОБА_4, який укладав ці угоди, ні в силу закону ні за положеннями статуту, такими повноваженнями не був наділений.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання лізингових угод недійсними підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд встановив, що відповідно до актів приймання передачі автомобілів до лізингових угод, позивач отримав 6 автомобілів Daewoo Lanos (державні номери АА7256НР, АА7259НР, АА2492НС, АА2496НС, АА2426НС, АА4180ВТ), а також автомобіль Porche Cayenne (державний номер НОМЕР_1) (а.с.40-46).

Протягом дії вказаних лізингових угод, позивач сплатив на користь ТОВ «Оптима Лізинг» лізингові платежі за платіжними дорученнями № 75 від 17.11.2011 року на суму 109080 грн., № 82 від 29.11.2011 року на суму 9684 грн., № 81 від 29.11.2011 року на суму 11334,32 грн., № 112 від 12.01.2012 року на суму 3383,74 грн., № 84 від 07.12.2011 року на суму 9684 грн., № 110 від 12.01.2012 року на суму 11330,28 грн., № 113 від 12.01.2012 року на суму 3383,74 грн., № 89 від 12.12.2011 року на суму 9684 грн., № 126 від 24.01.2012 року на суму 14696,52 грн., № 120 від 17.01.2012 року на суму 6767,34 грн., № 92 від 15.12.2011 року на суму 9684 грн., № 136 від 01.02.2012 року на суму 23229,28 грн., № 111 від 12.01.2012 року на суму 9684 грн., № 166 від 01.03.2012 року на суму 11286,14 грн., № 167 від 01.03.2012 року на суму 11286,14 грн., № 167 від 01.03.2012 року на суму 11828,15 грн., № 116 від 13.01.2012 року на суму 9684 грн., № 127 від 24.01.2012 року на суму 9684 грн., всього на суму 274113,50 гривень, що підтверджується виписками за особовими рахунками (а.с.49-63).

Застосовуючи передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідки недійсності правочину, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» на користь позивача суму сплачених ним лізингових платежів за лізинговими угодами № 20111044 від 17 листопада 2011 року та № 20111047 від 28 листопада 2011 року у розмірі 274113,50 гривень, з поверненням позивачем відповідачу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» всіх отриманих за недійсними лізинговими угодами автомобілів, а саме Daewoo Lanos у кількості 6 одиниць (державні номери АА7256НР, АА7259НР, АА2492НС, АА2496НС, АА2426НС, АА4180ВТ), а також Porche Cayenne (державний номер НОМЕР_1).

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, суд виходив з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що автомобілі, які є предметом лізингових угод в березні 2012 року були самовільно відібрані відповідачем ТОВ «Оптіма - лізинг», при проходжені чергового ТО на їх станції технічного обслуговування.

Представник позивач в судовому засіданні пояснив, що автомобілі отримані у лізинг працювали в якості таксі та прибуток від їх використання складав в середньому 27600 гривень на місяць.

Згідно наданого позивачем розрахунку, збитки у вигляді упущеної вигоди, з квітня 2012 року по січень 2013 року включно склали 276000 гривень (а.с.99).

За змістом ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до вимог статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З огляду на те, що відповідачем щодо вказаних обставин заперечень не було надано, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання, суд вважає обгрунтованою вимогу позивача про стягнення з ТОВ «Оптіма - лізинг» збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 276000 гривень.

Приходячи до висновку про задоволення позовних вимог, які ставляться до поручителя ОСОБА_3, суд виходив з того, що за умовами договору поруки від 01.12.2011 року, остання поручилася перед позивачем за належне виконання зобов'язань ТОВ «Оптіма - лізинг» за лізинговими угодами, а розмір її відповідальності п. 2.1 договору поруки обмежений на рівні 10000 гривень.

Не зважаючи на те, що договір поруки є похідним від лізингових угод, які визнані недійсними та не породжують ніяких правових наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 штраф в сумі 10000 гривень, з огляду на те, що п. 4.1.1 договору поруки визначено, що у випадку визнання недійсним договору, поручитель сплачує штраф в сумі 10000 гривень.

За змістом ст. 84 ЦПК України, витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.99 р., єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам, наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу.

Позивачем було надано договір про надання правових послуг, однак в ньому не зазначено розмір гонорару і порядок його внесення, належні докази оплати цих послуг також не надані, отже в частині стягнення понесених витрат на правову допомогу слід відмовити.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Розглядаючи позови в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів, у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України, оцінюючи їх в сукупності та аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 88, 169, 208, 209, 212 - 215, 218, 224 - 225 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» - задовольнити частково.

Визнати недійсними лізингові угоди № 20111044 від 17 листопада 2011 року та № 20111047 від 28 листопада 2011 року, які укладені між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг».

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» (код ЄДРПОУ 31033785) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ 36516297) суму сплачених лізингових платежів за лізинговими угодами № 20111044 від 17 листопада 2011 року та № 20111047 від 28 листопада 2011 року у розмірі 274113,50 гривень, збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 276000 гривень, а також сплачений судовий збір в сумі 3433,60 гривень.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ 36516297) повернути ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Оптіма - лізинг» (код ЄДРПОУ 31033785) всі отримані за недійсними лізинговими угодами № 20111044 від 17 листопада 2011 року та № 20111047 від 28 листопада 2011 року - автомобілі, а саме Daewoo Lanos у кількості 6 одиниць (державні номери АА7256НР, АА7259НР, АА2492НС, АА2496НС, АА2426НС, АА4180ВТ), а також Porche Cayenne (державний номер НОМЕР_1).

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Еко ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ 36516297) 10000 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук