Ухвала

від 16.01.2013 по справі 2а-8282/12/0170/27

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-8282/12/0170/27

16.01.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Омельченка В. А.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 2а-8282/12/0170/27 за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Аблякимов Е.Е. ) від 20.08.12

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 10,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95013)

до Приватного підприємства "Інкас" (вул. Севастопольська, 43/2 кв. 1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

про стягнення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.12 у задоволені позову - відмовлено.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.12 року та прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, позивач посилається на те, що відповідач зобов'язаний надавати звіти та сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в строки, передбачені законодавством. Відповідачем не подано дані у систему персоніфікованого обліку, у зв'язку з чим, до останнього застосовані фінансові санкції.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2012 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим.

У судове засідання 16.01.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Відповідач - Приватне підприємство "Інкас" (ЄДРПОУ 35874641) зареєстрований як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Управлінні Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим.

У зв'язку із своєчасною несплатою страхових внесків та існуючою заборгованістю по сплаті внесків, а також несвоєчасне подання звітності, позивачем на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону прийняті рішення № 513, 514 від 21.03.2011 року про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне надання звіту про суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в строки, встановлені законодавством, згідно якого до відповідача застосовані фінансові санкції на загальну суму 366,08 грн. (а.с.6).

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за №1058 від 09.07.2003 року із змінами та доповненнями на час виникнення правовідносин (далі - Закон), передбачено що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, яке діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування згідно цього Закону.

Згідно ст. 3 Закону передбачено, що Пенсійний фонд і фізичні особи є суб'єктами системи пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до п.2 ст. 5 Закону, виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, а також стягнення заборгованості за цими внесками.

Страхувальник зобов'язаний сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі оплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом (п. 6 ст. 20 Закону).

Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст. 20 Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (п. 2 ст. 106 Закону).

У відповідності до п.5 ч.9 ст.106 Закону за ненадання, несвоєчасне надання, надання не по встановленій формі або представлення недостовірних відомостей, використованих в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10% суми страхових внесків, які були сплачені або підлягають сплаті за відповідний період, за кожен день повний місяць затримки представлення відомостей, звітності, але не менше десяти не оподаткованих податком мінімумів доходів громадян, а у разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20% вказаних сум і не менше 20 не оподатковуваних податків мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч. 13 ст.103 Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " суми пені та штрафів, передбачених частинами дев'ятою та десятою цієї статті підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.

Відповідно до матеріалів справи, рішення № 513, № 514 про застосування фінансових санкцій були прийняті 21.03.11 р., тобто в той час, коли норма п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058 втратила чинність у зв'язку із набранням законної сили Законом України від 08.07.2010 р. № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року

№ 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

На момент прийняття спірних рішень пункт 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058 втратив чинність у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2011 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в зв'язку з чим норми п.5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 застосовані відповідачем втратили чинність.

До набрання чинності Законом України № 2464 від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідальність за несвоєчасне подання розрахунків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та порядок її застосування регулювалися статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно, з 01.01.2011 втратили чинність норми, які визначали склад правопорушення і розміри відповідальності в галузі нарахування і стягнення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків нарахованих та не сплачених у період до 1 січня 2011 року органи пенсійного фонду зберегли повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом, тобто в тому числі повноваження, передбачені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Втім, органи пенсійного фонду можуть стягувати лише ті недоїмки, штрафи та пеню, які виникли до 01.01.2011. Механізм стягнення цих сум відповідає змісту статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та застосовується з посиланням на пункт 7 Перехідних положень Закону України № 2464 від 08.07.2010 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Разом з тим, органи пенсійного фонду з 01.01.2011 не вправі за порушення, вчинені до 01.01.2011, нараховувати штрафні санкції, визначені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки передбачені відповідними нормами склад правопорушень та санкції втратили чинність, і їх застосування з 01.01.2011 суперечить статті 58 Конституції України.

Застосування відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення недіючої норми права суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Дискреційні повноваження органів державної влади та спосіб їх здійснення повинні полягати виключно в межах принципу законності із застосуванням правових норм, що мають законну силу під час притягнення до відповідальності юридичних та фізичних осіб за вчинене правопорушення. Недотримання цього принципу призводить до негативних наслідків у вигляді руйнування правових підвалин функціонування механізму органів державної влади як окремих ланок у системі останньої, зокрема у даному випадку - сфери загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги з підстав їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, оскільки позивач при застосуванні фінансових санкцій до відповідача за квітень, червень 2010 року неправомірно прийняв рішення № 513, № 514 від 21.03.2011 р. на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який було виключено з 01.01.2011 р. відповідно до Закону України № 2464 від 08.07.2010 р.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.12 у справі № 2а-8282/12/0170/27 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко