Рішення

від 07.02.2013 по справі 5011-30/12627-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/12627-2012 07.02.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія

«Аеростар»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп»

Про стягнення 144 000,00 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Домнічева І.О.

Літвінова М.Є.

Представники сторін:

Від позивача: Червак О.С. представник за довіреністю № 505 від 10.09.12.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «Аеростар» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп» (далі - відповідач) про стягнення 147 600,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що ним були понесені фактичні витрати на суму сплачених ним грошових коштів Державному підприємству Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" в зв'язку із невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» зобов'язання перед Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія", оскільки таке невиконання є наслідком порушення цивільного права позивача з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.12. порушено провадження у справі № 5011-30/12627-2012, розгляд справи було призначено на 04.10.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду про порушення провадження у даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 06.11.12.

За результатами судового засідання 06.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог попередніх ухвал суду та необхідністю витребування від позивача доказів у справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.12. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 27.11.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.12. за клопотанням позивача на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 5011-30/12627-2012 на п'ятнадцять днів.

27.11.12. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

В судовому засіданні 27.11.12. представником позивача підтримано подану ним 27.11.12. через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «Аеростар» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 144 000,00 грн.

Вказану заяву розцінено судом як заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання 27.11.12. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.12. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-30/12627-2012.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 27.11.12. визначений склад колегії суддів у справі № 5011-30/12627-2012: головуючий суддя Ващенко Т.М., судді: Домнічева І.О., Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.12. (з врахуванням ухвали від 10.12.12. про виправлення описки) вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 15.01.13.

14.01.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.13.., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 07.02.13.

В судовому засіданні 07.02.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення.

Представник відповідача в судове засідання 07.02.13. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16492-2012.

В судовому засіданні 07.02.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.10. у справі № 28/123 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп» у відповідності до п. 2.2, пп. 3.1.5 п. 3.1 Договору № 1-Э від 06.08.07. прийняти повітряне судно Як-40 MIG, заводський номер 9641250 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР», в зв'язку із припинення дії Договору № 1-Э від 06.08.07.

Проте, відповідно до матеріалів даної справи, зазначене рішення станом на день розгляду справи відповідачем не виконано навіть в примусовому порядку.

Далі, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.11. у справі № 35/585 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» не виконало належним чином взяті на себе перед Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" за Договором на використання місць стоянок повітряних суден № ИСА/В/24-08 від 28.01.08., укладеним між позивачем та Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія", зобов'язання в частині оплати вартості отриманих послуг по використанню місць стоянок для повітряних суден, які експлуатуються позивачем, в розмірі 144 000,00 грн.

Факт перебування повітряних суден, на території місць стоянок Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія", одне з яких належить на праві власності відповідачу в даній справі, було встановлено в рішеннях Господарського суду міста Києва від 16.07.10. у справі № 22/94 та від 27.05.10. у справі № 28/123.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.11. у справі № 35/585 встановлено, що строк дії Договору на використання місць стоянок повітряних суден № ИСА/В/24-08 від 28.01.08. становив до 31.12.08. з можливістю його автоматичної пролонгації, і хоча Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» зверталось до Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія", зокрема, листом № 240 від 28.04.09. з повідомленням про відмову від користування місцями стоянок, Договір № ИСА/В/24-08 від 28.01.08. було автоматично пролонговано, оскільки позивачем в даній справі не було звільнено місця стоянок у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрали законної сили та діють рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.10. у справі № 28/123, від 04.03.11. у справі № 35/585, від 16.07.10. у справі № 22/94, то встановлені в них факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач обмежений в праві розірвати пролонгований автоматично Договір № ИСА/В/24-08 від 28.01.08., в зв'язку з не прийняттям Товариством з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп» повітряного судна Як-40 MIG, заводський номер 9641250 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» (не звільненням місця стоянки, орендованим позивачем у Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія"). Як наслідок вказаного, позивач зобов'язаний надалі нести витрати по оплаті вартості використання місць стоянок за Договором № ИСА/В/24-08 від 28.01.08.

Враховуючи викладене вище, позивач вважає, що ним були понесені фактичні витрати на суму сплачених ним грошових коштів Державному підприємству Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" в зв'язку із невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» зобов'язання перед Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія", оскільки таке невиконання є наслідком порушення цивільного права позивача з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп».

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, під збитками розуміються, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, як, наприклад, грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.

Крім терміну "реальні збитки" в законодавстві зустрічається поняття "фактична шкода" та "прямий збиток". Незважаючи на неузгодженість термінології, тут маються на увазі саме реальні збитки, тобто фактичні витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

При цьому, розмір понесених позивачем фактичних витрат є сумою сплачених ним грошових коштів Державному підприємству Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" з травня 2009 р. по квітень 2012 р. і становить 129 600,00 грн., а саме: 72 000,00 грн. (20 місяців * 3 600,00 грн.) за травень 2009 р. - грудень 2010 р., сплачені платіжним дорученням № 1477 від 21.07.11.; 57 600,00 грн. за січень 2011 р. - квітень 2012 р., сплачені платіжним дорученням № 693 від 03.05.12.

Тобто, вказані грошові кошти в розмірі 129 600,00 грн. є збитками (фактичними витратами), які кредитор (позивач) не поніс би, якби не відбулося порушення його права відповідачем.

Однак, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача в частині стягнення грошових коштів в розмірі 14 400,00 грн., оскільки вказана сума Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» ще фактично не сплачена третій особі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позивачем були понесені фактичні витрати (збитки) на суму сплачених ним грошових коштів Державному підприємству Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія" в зв'язку із невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» зобов'язання перед Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія", оскільки таке невиконання є наслідком порушення цивільного права позивача з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп», а саме, обмеження позивача в праві розірвати пролонгований автоматично Договір № ИСА/В/24-08 від 28.01.08., в зв'язку з не прийняттям Товариством з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп» повітряного судна Як-40 MIG, заводський номер 9641250 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «АЕРОСТАР» (не звільненням місця стоянки, орендованим позивачем у Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська авіаційна транспортна компанія"), позовні вимоги з урахуванням усього вищенаведеного підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БПВ Групп» (04053, м. Київ, вул. Артема, б. 37-41; ідентифікаційний код 34820181) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська авіаційна компанія «Аеростар» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, б. 45, кв. 24; ідентифікаційний код 21673559) 129 600 (сто двадцять дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. - збитків, 2 592 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто дві) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.02.13.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді І.О. Домнічева

М.Є. Літвінова