Рішення

від 29.01.2013 по справі 5019/2030/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" січня 2013 р. Справа № 5019/2030/12

Господарський суд Рівненської області в складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань Шарапі О.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи - підприємця Буката Руслана Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранслогістик"

про стягнення в сумі 14 309 грн. 23 коп.

В засіданні приймали участь представники:

від позивача : Ручка О.С., довіреність № 25 від 11.01.2013 р.;

від відповідача : не з'явився.

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: У грудні 2012 року фізична особа - підприємець Буката Руслан Володимирович звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранслогістик" про стягнення заборгованості в сумі 12 200 грн. 00 коп., пені в розмірі 1 339 грн. 06 коп., 3% річних в розмірі 434 грн. 57 коп. та інфляційних втрат в розмірі 335 грн. 60 коп. за договором перевезення вантажу №09/11 П від 11 березня 2011 року.

В обґрунтування зазначеного позову посилається на те, що на виконання умов договору №09/11 П від 11 березня 2011 року , позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на суму 25 400 грн. 00 коп. Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим, перед позивачем, утворилась заборгованість в розмірі 12 200 грн. 00 коп. А тому, позивач просить стягнути з відповідача залишок заборгованості, пеню, 3% річних, інфляційні втрати та судовий збір.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27.12.2012 року порушено провадження в справі, розгляд якої призначено на 15.01.2013 року.

Відповідач відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, явку свого повноважного представника у жодне судове засідання не забезпечив, про день, час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

На адресу суду повернулись конверти, у яких відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві, а саме: 33028, м. Рівне, вул. С. Петлюри, 14, надсилались ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 32-33, 37-38). Крім того, згідно інформації отриманої судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідач не перебуває в процесі припинення та зареєстрований за вищезазначеною адресою вказаною в позовній заяві (а.с. 39-40).

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на зазначене, оскільки судом вжито усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд на підставі вимог статті 75 ГПК України дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Вивчивши подані позивачем письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11 березня 2011 року між приватним підприємцем Буката Русланом Володимировичем (далі - Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетранслогістик" (далі - Замовник) було укладено договір № 09/11 П перевезення вантажу (далі Договір) (а.с. 9).

Договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

У відповідності до умов Договору (розділ 1) предметом даного договору є взаємовідносини сторін, які виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів, що надаються Замовником для перевезення автомобільним транспортом Перевізника, (або його субпідрядникові) в міському міжміському та міжнародному сполученні.

Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що конкретні умови перевезення обумовлюються в заявці на кожне перевезення, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Ціни по даному Договору встановлені в гривнях. Ціни є договірними і визначаються виключно виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку та обумовлені в заявці та акті виконаних робіт.

Розділом 5 Договору сторони обумовили порядок та умови здійснення розрахунків. Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору платежі за надані послуги згідно даного договору здійснюються шляхом банківського переказу згідно рахунку, виставленого Перевізником. Порядок та термін оплати обумовлюються в разовій заявці, направленій Перевізнику перед конкретним перевезенням.

Згідно з пунктом 5.3 Договору розрахунок за виконані перевезення проводиться в день виконання таких перевезень і передачі вантажу отримувачу.

Пунктом 5.4. Договору сторони погодили сплату пені за несвоєчасну оплату наданих послуг.

30.03.2011 року уповноваженими представниками позивача та відповідача було складено транспортну заявку на перевезення вантажу №30/03-11 (далі -Заявка 1), відповідно до якої позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу по маршруту м. Луцьк-Херсон-Сімферополь (а.с. 10).

Відповідно до умов Заявки 1 вартість перевезення становить 9 400 грн. 00 коп. Крім того, вказаною заявкою сторони відтермінували розрахунок на 10 банківських днів.

На виконання умов Договору та Заявки 1, позивач надав відповідачу послуги по перевезенню вантажу за маршрутом м. Луцьк - м.Херсон - м.Сімферополь на загальну суму 9 400 грн. 00 коп., що підтверджується товарно-транспортними накладними (ТТН) від 30.03.2011 року (а.с. 11, 12) та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000136 від 08.04.2011 року підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. 14).

За наслідком здійсненого перевезення позивачем було складено та направлено на адресу відповідача рахунок фактуру №СФ-0000181 від 08.04.2011 року на суму 9 400 грн. 00 коп. (а.с. 15).

Як вбачається з банківської виписки з рахунку позивача, належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 17) , відповідачем було частково здійснено оплату згідно з вищезазначеним рахунком-фактурою в сумі 9 200 грн. 00 коп. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Заявкою №1 становить 200 грн. 00 коп.

19.12.2011 року уповноваженими представниками позивача та відповідача було складено транспортну заявку на перевезення вантажу №01/19-11 (далі -Заявка 2), відповідно до якої позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу по маршруту м. Луцьк - м.Євпаторія - м. Феодосія - м. Алушта - м. Сімферополь - м. Севастополь (а.с. 18).

Відповідно до умов Заявки 2 вартість перевезення становить 16 000 грн. 00 коп. Крім того, вказаною заявкою сторони відтермінували розрахунок до 10-ти банківських днів.

На виконання умов Договору та Заявки 2, позивач надав відповідачу послуги по перевезенню вантажу за маршрутом м. Луцьк - м.Євпаторія - м. Феодосія - м. Алушта - м. Сімферополь - м. Севастополь на загальну суму 16 000 грн. 00 коп., що підтверджується товарно-транспортними накладними (ТТН) від 19.12.2011 року (а.с. 19-23) та актом здачі прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000750 від 30.12.2011 року підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. 25).

За наслідком здійсненого перевезення позивачем було складено та направлено на адресу відповідача рахунок фактуру №СФ-0000812 від 30.12.2011 року на суму 16 000 грн. 00 коп. (а.с. 26).

Згідно з банківською випискою з рахунку позивача, належним чином завірена копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 28, 29), відповідачем було частково здійснено оплату згідно з вищезазначеним рахунком-фактурою в сумі 4 000 грн. 00 коп. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Заявкою №2 становить 12 000 грн. 00 коп.

Однак, відповідач вартості наданих послуг з перевезення вантажів за Заявкою 1 та Заявкою 2 сплатив не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 12 200 грн. 00 коп.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою Договір є договором перевезення, а відтак у сторін виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Главами 64, 65 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Надання позивачем послуг відповідачу на підставі заявкок по перевезенню вантажу підтверджується товаро-транспортними накладними, про які вже зазначалось вище.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 12 200 грн. 00 коп. на підставі Заявок за надані послуги по перевезенню вантажу. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 12 200 грн. 00 коп. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Крім цього, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань відповідачем, відповідно до умов Договору та на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано пеню за Заявкою 1 за період з 14.04.2011 року по 14.10.2011 року в сумі 275 грн. 57 коп., за Заявкою 2 за період з 05.01.2012 року по 13.03.2012 року в сумі 1063 грн. 49 коп., що в загальному становить 1 339 грн. 06 коп.; 3% річних в загальній сумі 434 грн. 57 коп., а саме: за Заявкою 1 за період з 14.04.2011 року по 19.12.2012 року в сумі 60 грн. 47 коп., за Заявкою 2 за період з 05.01.2012 року по 19.12.2012 року в сумі 374 грн. 10 коп. та збитки від інфляції в розмірі 335 грн. 60 коп., а саме: за Заявкою 1 за період з квітня 2011 року по вересень 2012 року в сумі 220 грн. 60 коп., за Заявкою 2 за період з січня 2012 року по вересень 2012 року в сумі 115 грн. 00 коп.

Положеннями статті 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплатити неустойку.

Таким чином, неустойка (в т.ч. штраф) застосовується виключно у випадках її встановлення законом або договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статей 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Наявний в матеріалах справи розрахунки пені наданий позивачем (а.с. 6), перевірено судом та визнано вірним.

Отже, розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 339 грн. 06 коп. пені підлягають до задоволення.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с. 7) є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, а відтак підлягає задоволенню судом в сумі 434 грн. 57 коп.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

У вказаному Інформаційному листі Вищого господарського суду України та постанові по справі №52/30 від 01.02.2012р. Вищого господарського суду України викладена позиція про те, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних збитків та враховано ставки індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 214 грн. 80 коп.

Доказів сплати суми боргу відповідач суду не подав.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 12 200 грн. 00 коп., пені в сумі 1 339 грн. 06 коп., 3% річних в розмірі 434 грн. 57 коп. стверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню, а вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 335 грн. 60 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі 214 грн. 80 коп.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Рівненської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетранслогістик" (33028, вул. С. Петлюри, 14 , м. Рівне, код ЄДРПОУ 37302166) на користь Фізичної особи - підприємця Буката Руслана Володимировича (35312, вул. Лісна, 9/3, смт. Клевань, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 2558502899) 12 200 (дванадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 1 339 (одну тисячу триста тридцять дев'ять) грн. 06 коп. пені, три проценти річних у розмірі 434 (чотириста тридцять чотири) грн. 57 коп., 214 (двісті чотирнадцять) грн. 80 коп. інфляційних збитків, а також 1 595 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 92 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "4" лютого 2013 року.

Суддя Пашкевич І.О.