Постанова

від 20.02.2013 по справі 825/214/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/214/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Новітні комплексні системи» до Прилуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

15.01.2013 Приватне підприємство «Новітні комплексні системи» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Прилуцька ОДПІ ДПС) і просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Прилуцької ОДПІ ДПС від 18.12.2012 № 0000252202/495. Свої вимоги позивач мотивує тим, що прийняте Прилуцькою ОДПІ ДПС податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 73 142,67 грн. (59 766,67 грн. за основним платежем та 13 376,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надані всі первинні документи, згідно з якими отримані від контрагента Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) товари (роботи, послуги) пов'язані та були використані в межах господарської діяльності, а тому позивач мав право на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту. Угоди між позивачем та вищезазначеним контрагентом, як на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення так і на момент звернення до суду у встановленому порядку недійсними не визнані, а тому відсутні будь-які підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 73 142,67 грн. та як наслідок оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити та зазначив, що Прилуцькою ОДПІ ДПС проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2011 по 31.07.2011, за результатами якої складено акт перевірки № 872/22/36551169 від 30.11.2012 та встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України) та Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». За результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, що передбачає звітна форма «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за червень, липень 2011 року» було встановлено відхилення між податковим кредитом позивача та податковим зобов'язанням ФОП ОСОБА_1 В ході перевірки використані матеріали надані Прилуцькою ОДПІ ДПС - акт від 18.06.2012 № 371/17/НОМЕР_1 про результати планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.01.2009 по 31.12.2011. Даною перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ПК України, в результаті чого занижено суми ПДВ, вимог Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а також встановлено, що покупцями ФОП ОСОБА_1, а саме позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ, оскільки господарські операції були безтоварні, а тому винесене Прилуцькою ОДПІ ДПС податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що скасуванню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач 19.08.2009 зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Прилуцької міської ради Чернігівської області, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії НОМЕР_5 (а.с.71), взятий на податковий облік в Прилуцькій ОДПІ ДПС - 20.08.2009, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 21.08.2009 № 117/29-020 (а.с.73) та з 10.01.2012 є платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_6 про реєстрацію платника ПДВ (а.с.74).

Згідно довідки АБ № 314528 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД є: 45.21.1 будівництво будівель; 45.21.7 монтаж та встановлення збірних конструкцій; 45.31.0 електромонтажні роботи; 52.27.2 роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами; 52.48.9 роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г.; 45.25.1 інші спеціалізовані будівельні роботи (а.с.72).

Судом встановлено, що на підставі службового посвідчення серії НОМЕР_7 від 11.03.2011, відповідно наказу від 22.11.2012 № 1010 (а.с.109) та на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.06.2011 по 31.07.2011, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 № 872/22/36551169 (далі - акт перевірки) (а.с.9-26).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.1 ст.9, п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 59 766,67 грн.

На підставі акта перевірки Прилуцькою ОДПІ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0000252202/495, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 73 142,67 грн. (за основним платежем 59 766,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13 376,00 грн.) (а.с.8).

Судом встановлено, що 01.06.2011 між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити узгодженими партіями Покупцеві залізні вироби та електроматеріали (далі - товар), зазначені у додатках: видаткових накладних та рахунках-фактури на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару (а.с.27).

Виконання даного договору підтверджується: видатковими накладними № 10 від 08.06.2011 на суму з ПДВ 6 200,00 грн., № 11 від 10.06.2011 на суму з ПДВ 8 100,00 грн., № 12 від 20.06.2011 на суму з ПДВ 8 100,00 грн., № 13 від 20.06.2011 на суму з ПДВ 3 000,00 грн., № 14 від 20.06.2011 на суму з ПДВ 6 200,00 грн., № 15 від 20.06.2011 на суму з ПДВ 6 000,00 грн., накладними № 17 від 08.07.2011 на суму з ПДВ 30 000,00 грн., № 18 від 11.07.2011 на суму з ПДВ 45 000,00 грн., № 13 від 13.07.2011 на суму з ПДВ 90 000,00 грн., № 20 від 19.07.2011 на суму з ПДВ 136 000,00 грн., № 21 від 30.07.2011 на суму з ПДВ 20 000,00 грн., податковими накладними від 08.06.2011 № 1 на суму з ПДВ 6 200,00 грн., від 10.06.2011 № 2 на суму з ПДВ 8 100,00 грн., від 20.06.2011 № 3 на суму з ПДВ 8 100,00 грн., від 20.06.2011 № 4 на суму з ПДВ 3 000,00 грн., від 20.06.2011 № 5 на суму з ПДВ 6 200,00 грн., від 20.06.2011 № 6 на суму з ПДВ 6 000,00 грн., від 08.07.2011 № 1 на суму з ПДВ 30 000,00 грн., від 11.07.2011 № 2 на суму з ПДВ 45 000,00 грн., від 13.07.2011 № 3 на суму з ПДВ 90 000,00 грн., від 19.07.2011 № 4 на суму з ПДВ 136 000,00 грн., від 30.07.2011 № 5 на суму з ПДВ 20 000,00 грн., а оплата проведена згідно платіжних доручень № 17 від 08.06.2011 на суму 6 200,00 грн., № 20 від 10.06 2011 на суму 8 100,00 грн., № 24 від 20.06.2011 на суму 8 100,00 грн., № 25 від 20.06.2011 на суму 6 200,00 грн., № 26 від 20.06.2011 на суму 6 000,00 грн., № 27 від 20.06.2011 на суму 3 000,00 грн., № 31 від 08.07.2011 на суму 30 000,00 грн., № 35 від 11.07.2011 на суму 45 000,00 грн., № 36 від 13.07.2011 на суму 90 000,00 грн. та № 38 від 19.07.2011 на суму 136 000,00 грн. (а.с.28-54). На підтвердження факту наявності у позивача транспортного засобу, яким здійснено вивіз товару придбаного у ФОП ОСОБА_1., останнім надано нотаріальну копію технічного паспорту на автомобіль Фольцваген Т4, реєстраційний номер НОМЕР_3 та нотаріальну копію довіреності на автомобіль Рено Кенго, реєстраційний номер НОМЕР_2 (122-123).

Як вбачається з матеріалів справи отриманий товар (залізні вироби та електроматеріали) використані позивачем у своїй господарській діяльності. Зокрема, згідно договору підряду № 25 від 01.04.2011 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Ічнянський молочно консервний комбінат» (Замовник) та позивачем (Підрядник), Підрядник зобов'язується на замовлення Замовника, згідно умов цього Договору власними та залученими силами виконати та здати Замовнику у встановлені Договором строки роботи по прокладці ААБл 3*120 (монтаж кабельної лінії 10 Квт), а Замовник оплатити їх вартість строки та на умовах, визначених цим Договором (а.с.55-56). Монтажні роботи по встановленню з'єднувальних муфт, прокладці кабелю та монтажу кабельної лінії підтверджуються актами № 45 від 30.06.2011 та № 52 від 30.07.2011, податковими накладними від 09.06.2011 № 4 на суму з ПДВ 24 840,00 грн., від 24.06.2011 № 5 на суму з ПДВ 5 000,00 грн., від 06.07.2011 № 1 на суму з ПДВ 50 000,00 грн., від 08.07.2011 № 2 на суму з ПДВ 50 000,00 грн., від 12.07.2011 № 3 на суму з ПДВ 225 000,00 грн., а оплата підтверджується звітами дебіторських і кредитних операціях по рахунку позивача за квітень-липень 2011 року (а.с.57-58, 129-137).

Крім того, 01.05.2011 між позивачем (Роботодавець) та громадянином ОСОБА_5 укладено трудовий контракт з працівником, відповідно до якого працівник ОСОБА_5 приймається (наймається) на роботу до позивача на посаду підсобного працівника (а.с.59) та 01.07.2011 між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_6 (Виконавець) укладено договір про надання послуг, відповідно до якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника надати послуги екскаватора для проведення земляних робіт (а.с.60-61).

Також, необхідно зазначити, що на виконання вищезазначених робіт 22.05.2010 між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір № 1 на виконання підрядних робіт (електромонтажні роботи), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе виконання робіт по: монтажу ЛЕП, внутрішніх та зовнішніх силових, освітлювальних та локальних мереж відповідно до вимог директивних документів, ПТЕ, ПВЕ (а.с.128). Право на виконання вищезазначених робіт ФОП ОСОБА_2 підтверджується Ліцензією серії НОМЕР_4 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області та додатком до неї, дозволами на початок виконання роботи підвищеної небезпеки № 040.10.74-45.31.0 та № 057.09.74-45.31.1 (а.с.124-127).

З акту перевірки вбачається, що позивачем за період з 01.06.2011 по 31.07.2011 задекларовано податковий кредит по ПДВ в сумі 64 676,00 грн., в тому числі за червень 2011 року в сумі 10 994,00 грн., за липень 2011 року в сумі 53 682,00 грн.

Підставою для висновків Прилуцької ОДПІ про порушення позивачем норм ПК України є акт Прилуцької ОДПІ ДПС від 18.06.2012 № 371/17/НОМЕР_1 про результати планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.01.2009 по 31.12.2011, яким встановлено ознаки нікчемності правочинів (а.с.94-106).

Необхідно зазначити, що згідно ч. 2. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому суд, зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Частино 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи, послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконані сторонами в повному обсязі.

Крім того, посилання Прилуцької ОДПІ ДПС на ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни в структурі активів та зобов'язань сторони.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому вказаним пунктом наданий виключний перелік підстав коли та чи інша операція не вважається постачанням товарів: не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

території України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому

числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням

та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі

таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів

спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/ послуг.

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення операції з метою досягнення господарської мети.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених (у повній відповідності з вимогами ПК України) податкових накладних, виданих останньому постачальниками.

Отже, суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту, при наявності податкової накладної, що належним чином оформлена.

Таким чином, відсутні будь-які підстави для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни, та як наслідок не прийняття до уваги первинних документів та податкових накладних вказаних контрагентів та виключення сум ПДВ за ними зі складу податкового кредиту.

Посилання Прилуцької ОДПІ ДПС на акт Прилуцької ОДПІ ДПС від 18.06.2012 № 371/17/НОМЕР_1 про результати планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.01.2009 по 31.12.2011 (а.с.94-106) не береться судом до уваги, оскільки правочини здійснені між позивачем та ФОП ОСОБА_1 в передбаченому законом порядку нікчемними не визнані.

Також, необхідно зазначити, що по-перше, відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Крім того, факт вчинення господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_1 підтверджується рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2013, відповідно до якого позов ФОП ОСОБА_1 до ПП «Новітні комплексні системи» про стягнення заборгованості задоволено частково. Даним судовим рішенням встановлено, що 01.06.2011 між ФОП ОСОБА_1 (продавцем) та ПП «Новітні комплексні системи» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу № 1, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується поставити узгодженими партіями покупцеві залізні вироби та електроматеріали, зазначені у додатках: видаткових накладних та рахунках-фактури на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару. На виконання умов договору ФОП ОСОБА_1 поставлено, а ПП «Новітні комплексні системи» прийнято товар згідно видаткових накладних на загальну суму 358 600,00 грн. Однак, ПП «Новітні комплексні системи» за отриманий товар в повній сумі не розрахувався. Заборгованість ПП «Новітні комплексні системи» на день розгляду справи становить 20 000,00 грн. (а.с.141-144).

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам Прилуцькою ОДПІ ДПС, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0000252202/495.

Відповідно до ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної Державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0000252202/495.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Новітні комплексні системи» (код ЄДРПОУ 36551169) судовий збір в розмірі 731 (сімсот тридцять одна) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Тихоненко