Рішення

від 06.02.2013 по справі 914/134/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.13 Справа№ 914/134/13

За позовом: Виробничо-торгівельного приватного підприємства "Дімекс", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Життя", м. Львів

про стягнення 18 734 грн. 76 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

при секретарі Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: Пеленська Н.Т., представник (довіреність б/н від 17.02.2012 р );

від відповідача: Мигаль А.В., директор

Виробничо-торгівельне приватне підприємство "Дімекс", м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Життя", м. Львів про стягнення 18 734 грн. 76 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 11.01.2013 р. призначив розгляд справи на 28.01.2013 р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 06.02.2013 р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що на виконання умов акцептованої відповідачем оферти, позивачем було передано у власність відповідача товар на загальну суму 18 734 грн. 76 коп. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар не виконав, на дату подання позову до суду заборгованість за товар становила 18 734 грн. 76 коп. Таким чином, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 18 734 грн. 76 коп. і судові витрати в розмірі 1 609 грн. 50 коп.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив наявність заборгованості відповідача перед позивачем, просив розстрочити виконання рішення.

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 06.02.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.02.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.

Виробничо-торгівельним приватним підприємством "Дімекс" 11 січня 2010 р. було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Стиль Життя" згідно накладної на відвантаження №ТВВВ від 11.01.2010 р. та довіреності на отримання ТМЦ №1 від 05.01.2010 р. (оригінали оглянуті в судовому засіданні, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 18 734 грн. 76 коп.

4 квітня 2012 р. позивач надіслав відповідачу вимогу про оплату заборгованості в розмірі 18 734 грн. 76 коп., яка залишена останнім без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 18 734 грн. 76 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Отже, відповідно до вищезазначених норм ЦК України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та прийняття відповідачем пропозиції позивача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видаткових накладних). Тобто, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем було прийнято товар без зауважень та застережень.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 18 734 грн. 76 коп. основного боргу

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. Отже, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Виходячи із наведеного, законодавець, у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України суд повинен встановлювати матеріальні інтереси обох сторін.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому.

Заборгованість виникла з вини відповідача, несплата даної заборгованості протягом тривалого часу порушує матеріальні інтереси позивача - ВТПП "Дімекс" та може призвести до негативних наслідків для нього.

Представником відповідача не обґрунтовано винятковості обставин, що ускладнюють виконання рішення суду у справі №914/134/13 чи роблять таке виконання неможливим, не подано належних та допустимих доказів, які б могли бути підставою для відстрочки виконання рішення суду, клопотань про витребування відповідних доказів позивачем не подавалося.

Таким чином, доводи, наведені у клопотанні про розстрочку виконання рішення суду є необґрунтованими та безпідставними, а тому клопотання про розстрочку виконання рішення суду не підлягає до задоволення.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати (судовий збір) відповідно до вимог ст. 49 ГПК України суд покладає на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 612, 625, 626, 642, 692 ЦК України, ст.ст. 181, 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Життя", м. Львів, вул. Пасічна, 88/90 (ідентифікаційний код 33420382) на користь Виробничо-торгівельного приватного підприємства "Дімекс", м. Львів, вул. Садова, 2в (ідентифікаційний код 22348654) 18 734 грн. 76 коп. основного боргу, 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Мазовіта А.Б.