ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 лютого 2013 року м. Київ К/9991/53330/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р.
у справі № 2а-3315/12/2670
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)
про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ «НВП «Електромашина»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2011 р. №0009302303.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0009302303 від 26.12.2011 р. прийняте ДПІ у Шевченківському районі м. Києва; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.12.2011 р. по 08.12.2011 р. на підставі наказу № 3297/23-03 від 05.12.2011 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «НВП «Електромашина»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Астра»ТОВ «СП «Агора «GV «AGORA», ТОВ «Агора СП»за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт № 2521/2303/34796717 від 08.12.2011 р. та встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. та, як наслідок, підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. всього на суму 447 993,00 грн., в т.ч. по періодам: грудень 2008 р. на суму 109 289,00 грн., серпень 2009 р. на суму 235 643,00 грн., вересень 2009 р. на суму 26 317,00 грн., жовтень 2009 р. на суму 15 187,00 грн., лютий 2010р. на суму 2 363,00 грн., березень 2010 р. на суму 7 394,00 грн., квітень 2010 р. на суму 3 633,00 грн., травень 2010 р. на суму 48 167,00 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 р. № 0009302303, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 447 993,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 111 998,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладені договори поставки з ТОВ «Астра»№ 03/08 від 03.08.2009 р. та № Е-01/09 від 01.09.2009 р., з ТОВ «СП «Агора «GV «AGORA»№ 01/04 від 01.04.2008 р. та № 03/06 від 03.06.2009 р. та з ТОВ «Агора СП»№ДГ-03/06 від 03.06.2009 р., оригінали яких вилучено у позивача слідчим СВ ГСУ МВС України Карпенко І.В., відповідно до протоколу обшуку від 26.01.2011 р.
На виконання вказаних договорів позивачу зроблено поставку товарів (відповідних запчастин) на загальну суму 2 687 961,90 грн. (в тому числі податок на додану вартість у розмірі 447 993,00 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, оригінали яких також вилучені відповідно до вищевказаного протоколу обшуку. Позивачем поставлені товари оплачено повністю, в тому числі сплачено у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 447 993,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з відмітками банку про їх виконання.
Водночас, підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 447 993,00 грн., стала встановлена ДПІ у Шевченківському районі м. Києва нікчемність вказаних договорів внаслідок порушення кримінальної справи № 24-182 відносно ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, по факту організації створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності ТОВ «СП «Агора «GV «AGORA», ТОВ «Агора СП»та ТОВ «Астра», а також анулювання свідоцтв платника податку на додану вартість даних товариств.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Зазначене зумовлює досліджувати обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Фактичність виконання господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів поставки, додатковими угодами, видатковими та податковими накладними, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ТОВ «СП «Агора «GV «AGORA», ТОВ «Агора СП»та ТОВ «Астра», на користь третіх осіб, а також іншими первинними документами, складеними за результатами виконання таких договорів.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:…при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Оскільки відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, а договори, укладені з ними до теперішнього часу у судовому порядку не визнані недійсними. Крім того, постановою слідчого в ОВС ГСУ МВС України від 07.06.2011 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого ст. 191 Кримінального кодексу України відносно службових осіб, зокрема, ТОВ «НВП «Електромашина».
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неможливості прийняття до уваги посилань відповідача на порушення кримінальної справи № 24-182, як на підставу для відмови в задоволенні позову.
До того ж, виходячи з принципу персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Згідно до положень п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
У п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»вказано, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахування) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При придбанні товару (запчастин) позивач сплатив у його ціні суми податку на додану вартість, що є безумовною підставою для виникнення у нього права на формування податкового кредиту при наявності належним чином оформлених податкових накладних.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини (справа: Інтерсплав проти України, справа: «Булвес»АД проти Болгарії, справа: Бізнес Супорт Центр проти Болгарії, -в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати).
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визначили необґрунтованість висновків про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість»в частині неправомірності формування сум податкового кредиту та скасували податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 р. № 0009302303.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби -відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. у справі № 2а-3315/12/2670 -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 20.02.2013 |
Оприлюднено | 21.02.2013 |
Номер документу | 29460009 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Бухтіярова І.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні