Рішення

від 14.02.2013 по справі 5006/13/133/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.02.13 р. Справа № 5006/13/133/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Логістик», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», Донецька обл., м. Макіївка

про: стягнення 12943грн.51коп.

за участю представників сторін

від позивача: Пономарьов О.В. (довіреність № 8 від 03.01.2013р.);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Константа Логістик», м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», Донецька обл., м. Макіївка про стягнення 12943грн.51коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 9814грн.90коп., пені в сумі 971грн.37коп., 3% річних у сумі 194грн.26коп. та штрафу в сумі 1962грн.98коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 00040 від 02.05.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

13.02.2012р. позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення стосовно алгоритму розрахунку пені та 3% річних.

14.02.2013р. позивач надав уточнений розрахунок пені та 3% річних та в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача відповідно до остаточного розрахунку суму пені в розмірі 820грн.74коп., 3% річних у сумі 164грн.14коп., суми основного боргу та штрафу залишились незмінними та становлять відповідно 9814грн.90коп. та 1962грн.98коп.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 ст.22 вказаного Кодексу передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок допущення помилок у визначенні періодів прострочення оплати товару, суд вважає, що такі дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відтак, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 14.02.2013р., але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, про поважність відсутності суд не повідомлений.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», ідентифікаційний код 36479444, за адресою, вказаною у позові та Витягу з ЄДРПОУ станом на 11.02.2013р. - 86108, Донецька обл., м. Макіївка, Гірницький район, вул. Лихачова, будинок 60, проте конверт з ухвалою суду повернувся з відміткою органу поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

В судовому засіданні 14.02.2013р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе, в порядку ст. 75 ГПК України, розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

02.05.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа Логістик», м. Донецьк (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», м. Макіївка (покупцем) був укладений договір поставки алкогольних, безалкогольних напоїв та продуктів харчування № 00040 (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити алкогольні, безалкогольні напої та продукти харчування, далі за текстом «продукція», на умовах, в строки та способом, в кількості та асортименті, що вказані у цьому договорі та згідно замовлення покупця.

Відповідно до п. 4.2 договору підтвердженням факту отримання продукції та переходу права власності є підпис матеріально-відповідальної особи покупця, завірений печаткою або штампом, де повинен бути вказаний ідентифікаційний номер, зразки (відбитки) яких надані покупцем та вказані у п. 9 цього договору. У разі відсутності відмітки покупця на примірнику видаткової накладної постачальника про дату фактичного отримання продукції, датою поставки і моментом переходу права власності на продукцію вважається дата видачі видаткової накладної.

Згідно із п. 4.3 договору покупець не надає постачальнику довіреності на отримання продукції. У разі ненадання покупцем зразків печатки або штампу відповідно до умов цього договору, наявність на товарно-транспортній накладній печатки покупця, де зазначене його найменування та ідентифікаційний код, що співпадає з печаткою на договорі, є підтвердженням факту отримання продукції та зобов'язання покупця щодо оплати поставленої продукції та повернення тари.

У відповідності із п. 5.2 договору підставою для оплати є товарно-транспортна накладна, в якій зазначається: вартість продукції, податки і платежі, передбачені законодавством і цим договором. При поставці продукції шляхом централізовано-кільцевого вивезення оплата поставленої продукції здійснюється не пізніше 10 календарних днів з дня поставки продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або іншим шляхом в межах передбачених діючим законодавством України. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються у рахунок погашення попередньої заборгованості за поставлену продукцію і вказане призначення платежу постачальником не враховується. При поставці продукції шляхом само вивезення покупець здійснює попередню оплату вартості продукції у розмірі 100%.

Пунктом 7.8 договору сторони визначили строк дії договору: з моменту його підписання і до 31.12.2012р. Якщо жодна із сторін за 20 днів до закінчення строку дії цього договору письмово не виявить бажання розірвати договір, то він вважається автоматично пролонгованим на аналогічний термін, і так не обмежену кількість разів, до моменту (не раніше) отримання однією із стороною письмової заявки про розірвання договору. Заявка про розірвання договору повинна бути направлена не пізніше як за 20 календарних днів до бажає мого строку розірвання.

Пункт 9 договору містить зразки печаток та штампів, якими засвідчуються підписи матеріально-відповідальних осіб покупця на товарно-транспортних накладних. Крім того, сторони домовились, що можуть застосовуватися інші печатки та штампи, які мають відповідні ідентифікуючі дані про контрагента.

За змістом позовної заяви, у виконання умов договору № 00040 від 02.05.2012р. здійснив поставку товару відповідачу за видатковими накладними № 2 від 03.05.2012р., № 50 від 09.05.2012р., № 397 від 25.05.2012р. загальною вартістю 11660грн.54коп., в свою чергу отримавши товар відповідач лише частково оплатив його вартість, внаслідок виникла заявлена до стягнення сума заборгованості в розмірі 9814грн.90коп.

Позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № 20 від 28.11.2012р., якою просив відповідача в строк до 05.12.2012р. погасити суму виниклої станом на 28.11.2012р. заборгованості в сумі 9814грн.90коп., яка залишена без відповіді та задоволення.

Викладене призвело до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 9814грн.90коп., пені в сумі 820грн.74коп., 3% річних у сумі 164грн.14коп. та штрафу в сумі 1962грн.98коп.

Підставою позову є договір поставки алкогольних, безалкогольних напоїв та продуктів харчування № 00040 від 02.05.2012р.

Договір № 00040 від 02.05.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт постачання товару позивачем та його отримання відповідачем підтверджується видатковими накладними № 2 від 03.05.2012р., № 50 від 09.05.2012р., № 397 від 25.05.2012р. на загальну суму 11660грн.54коп. та товарно-транспортними накладними, які в графі «Отримав» містять підпис представника відповідача та відбитком печатки юридичної особи, вказані документи відповідно до п. 4.2, п. 4.3 договору є належним доказом підтвердження отримання продукції відповідачем.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 00040 від 02.05.2012р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У пункті 5.2 договору сторони дійшли згоди, що підставою для оплати є товарно-транспортна накладна, в якій зазначається: вартість продукції, податки і платежі, передбачені законодавством і цим договором. При поставці продукції шляхом централізовано-кільцевого вивезення оплата поставленої продукції здійснюється не пізніше 10 календарних днів з дня поставки продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або іншим шляхом в межах передбачених діючим законодавством України. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються у рахунок погашення попередньої заборгованості за поставлену продукцію і вказане призначення платежу постачальником не враховується. При поставці продукції шляхом само вивезення покупець здійснює попередню оплату вартості продукції у розмірі 100%.

Як вбачається із письмових пояснень позивача, наданих через канцелярію суду 13.02.2013р. та наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, що засвідчують рух товарно-матеріальних цінностей та відповідно до яких перевізником є ТОВ «Константа Логістик», поставка товару здійснювалась транспортом позивача шляхом центрально-кільцевого вивозу, на підставі чого для виниклих між сторонами правовідносин застосовується порядок розрахунків з відстроченням платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач лише частково оплатив вартість поставленого товару 28.08.2012р. в сумі 700грн.00коп., 17.09.2012р. в сумі 500грн.00коп., 02.10.2012р. в сумі 645грн.64коп., всього оплачено 1845грн.64коп.

У якості призначення платежу відповідач вказує вид товару та накладну № 2 від 03.05.2012р.

Умовами п. 5.2 договору передбачено, що поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються у рахунок погашення попередньої заборгованості за поставлену продукцію і вказане призначення платежу постачальником не враховуються.

Як вбачається із акту звірки взаєморозрахунків станом на 28.11.2012р., який підписаний та скріплений печатками як постачальника, так і покупця, за відповідачем станом на 28.11.2012р. значиться заборгованість у сумі 9814грн.90коп лише за накладними № 2 від 03.05.2012р., № 50 від 09.05.2012р., № 397 від 25.05.2012р., сальдо на 01.05.2012р. не значиться, отже оскільки раніше за хронологією був поставлений товар за накладною № 2 від 03.05.2012р., здійснені відповідачем часткові оплати повинні бути враховані в рахунок оплати заборгованості саме за цією накладною.

Враховуючи, що товар за видатковою накладною № 2 був поставлений позивачем та відповідно отриманий відповідачем 03.05.2012р., то з урахуванням вимог п. 5.2 договору щодо строків оплати, строк оплати вартості отриманого товару за цією накладною для відповідача наступив 13.05.2012р., а вже з 14.05.2012р. почалось прострочення виконання грошового зобов'язання; строк оплати товару, поставленого за накладною № 50 від 09.05.2012р. наступив для відповідача 19.05.2012р., а вже з 20.05.2012р. почалось прострочення з його оплати; граничним днем оплати товару за накладною № 397 від 25.05.2012р. є 04.06.2012р., а вже з 05.06.2012р. значиться прострочення з його оплати.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази погашення боргу в сумі 9814грн.90коп. суду не надані, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем залишилося невиконаним, що є порушенням вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Заявлена сума боргу в тому числі підтверджується двостороннім актом звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 28.11.2012р., який скріплений печатками сторін як юридичних осіб.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару та не оплати у передбачені договором строки, докази сплати суми заборгованості в розмірі 9814грн.90коп. суду не надані, господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині вимог в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В контексті ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно положень ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, сторонами у п. 6.1 договору передбачено, що за прострочення оплати за поставлену продукцію покупець зобов'язується сплатити постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу від несплаченої суми.

Нарахування пені повинно здійснюватися з врахуванням вимог договору, приписів ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наданого позивачем 14.02.2013р. остаточного розрахунку 3% річних та пені та наданих позивачем 13.02.2013р. письмових пояснень стосовно алгоритму нарахування пені та 3% річних позивач здійснює нарахування наступним чином:

- за накладною № 2 від 03.05.2012р.: за період з 14.05.2012р. по 27.08.2012р. на суму боргу 2845грн.64коп.; за період з 28.08.2012р. по 16.09.2012р. на суму боргу 2145грн.64коп., з урахуванням здійсненої 28.08.2012р. часткової оплати на суму 700грн.00коп.; за період з 17.09.2012р. по 01.10.2012р. на суму боргу 1645грн.64коп., з урахуванням оплати 17.09.2012р. на суму 500грн.00коп.; за період з 02.10.2012р. по 14.11.2012р. на суму боргу 1000грн.00коп., з урахуванням оплати 02.10.2012р. на суму 645грн.64коп.;

- за накладною № 50 від 09.05.2012р. за період з 21.05.2012р. по 21.11.2012р. на суму боргу 2322грн.40коп.;

- за накладною № 397 від 25.05.2012р. за період з 05.06.2012р. по 05.12.2012р. на суму боргу 6492грн.50коп.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок суд дійшов наступних висновків:

- позивач вірно визначив момент настання права вимагати від відповідача оплати товару, поставленого за накладною № 2 від 03.05.2012р. та № 397 від 25.05.2012р., обраний початок періоду нарахування пені та 3% річних за накладною № 50 від 09.05.2012р., не суперечить вірно визначеному судом моменту настання прострочення з оплати товару, поставленого цією датою, позивач міг нараховувати з 20.05.2012р., тоді як починає з 21.05.2012п., що є його правом.

- позивачем вірно враховані часткові оплати товару: 28.08.2012р. на суму в розмірі 700грн.00коп., 17.09.2012р. - 500грн.00коп., 02.10.2012р. - 645грн.64коп. в рахунок зменшення заборгованості саме за накладною № 2 від 03.05.2012р.;

- однак позивачем при розрахунку пені за накладною № 50 від 09.05.2012р. не враховані вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки, як вже встановлено судом, прострочення виконання зобов'язання з оплати цієї поставки виникло з 20.05.2012р., то граничним днем нарахування пені є 20.11.2012р., тоді як позивач нараховує пеню до 21.11.2012р. Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Суд, з урахуванням зроблених висновків, зробивши власний арифметичний розрахунок пені за накладною № 50 від 09.05.2012р. за період з 21.05.2012р. по 20.11.2012р. та перевіривши правильність нарахування пені за іншими накладними, за формулою С х РП х Д : 100, де С - сума заборгованості за період, РП - розмір пені, вказаний у договорі, Д - кількість встановив, що заявлена позивачем сума пені в розмірі 820грн.74коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за визначені позивачем періоди, на вказані суми боргу, отже є такою, що підлягає задоволенню.

Суд перевіривши розрахунок позивача 3% річних за формулою: Сума санкції = С х Z х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Z - процент річних, зазначений в договорі, Д - кількість днів прострочення, встановив, що наданий позивачем розрахунок є вірним, у зв'язку з чим заявлена позивачем сума 3% річних у розмірі 164грн.14коп. підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 6.3 договору в разі якщо покупець допустить прострочення оплати за поставлену продукцію більш як 15 календарних днів, від строку оплати згідно п. 5.2 цього договору, він зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від несплаченої суми.

Отже, укладаючи договір, сторони передбачили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати отриманого товару більш як на 15 днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.6.3 договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог у розмірі 1962грн.98коп.

Оскільки зменшення позовних вимог зумовлено невірним розрахунком позивача заявлених до стягнення у позові сум пені та 3% річних, у цій частині судові витрати на відповідача не покладатимуться. Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, в частині обґрунтовано заявлених позовних вимог судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 627, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Логістик», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», Донецька обл., м. Макіївка про стягнення суми основного боргу в розмірі 9814грн.90коп., пені в сумі 820грн.74коп., 3% річних у сумі 164грн.14коп. та штрафу в сумі 1962грн.98коп. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ» (юридична адреса: 86108, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Лихачова, будинок 60, код ЄДРПОУ 36479444) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Логістик» (юридична адреса: 83049, м. Донецьк, провулок 9-го Січня, будинок 1, код ЄДРПОУ 38144004) суму основного боргу в розмірі 9814грн.90коп., пеню в сумі 820грн.74коп., 3% річних у сумі 164грн.14коп., штраф у сумі 1962грн.98коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 1587грн.02коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 14.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 18.02.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.