Постанова

від 18.02.2013 по справі 4/253-07/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2013 р. Справа № 4/253-07/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.07.2012 р. (головуючий суддя Рєпіна Л.О., судді: Сулім В.В., Тарасенко К.В.) у справі№ 4/253-07/14 господарського суду Київської області за позовомЗакритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" доПриватного акціонерного товариства "Агрофорт" провитребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай, відшкодування шкоди, за участю представників: позивачаПосунько Д.В., відповідачаНаконечна О.М.,

В С Т А Н О В И В:

ЗАТ "Міжнародна агропромислова корпорація" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Агрофорт" (з урахуванням заяви б/н від 13.01.2012 р. про уточнення позовних вимог), у якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 62.964.600,00 грн. збитків та повернути у законне володіння позивача із незаконного володіння відповідача земельні ділянки в межах Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ТОВ "Агрофорт" на підставі 789 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 013658, 4АА 000491); земельні ділянки в межах Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ТОВ "Агрофорт" на підставі 519 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000402); земельні ділянки в межах Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ТОВ "Агрофорт" на підставі 277 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000401, 4АА 012894).

Рішенням Господарського суду Київської області № 4/253-07/14 від 05.04.2012 р. позов задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Агрофорт" на користь Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" 8.018.134,00 грн. збитків. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2012 р. рішення Господарського суду Київської області у справі № 4/253-07/14 від 05.04.2012 р. скасовано в частині задоволених позовних вимог, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" на користь Приватного акціонерного товариства "Агрофорт" сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 32.820,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 1212, 1213, 1214 ЦК України, 224, 225 ГК України, 32, 34 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2005 році між позивачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 924 договори оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в Кагарлицькому районі Київської області, строком на 5 років. Договори зареєстровані в Черняхівській сільській раді Кагарлицького району Київської області у 2006 році, що підтверджується витягом з книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).

Відповідно до листа Виконкому Черняхівської сільради Кагарлицького району Київської області № 646 від 31.03.2007 р. про розірвання договорів оренди землі у зв'язку із закінченням терміну дії договорів оренди земельних ділянок (паїв), укладених між Черняхівською селищною радою та ВСП "Агрофірма "Черняхівська", у березні 2007 року між відповідачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 631 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в Кагарлицькому районі Київської області, строком на 5 років. Договори в 2007 році зареєстровані у Кагарлицькому районному відділі Київської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай, відшкодування шкоди, мотивуючи вимоги тим, що відповідач безпідставно користувався земельними ділянками (полями), чим позбавив його правомірного володіння землею на підставі раніше укладених договорі оренди, дія яких не припинялась, що у свою чергу призвело до збитків.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відмовляючи в позові в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, суди виходили з того, що у процесі розгляду справи встановлено правомірність укладення у 2006-2007 роках відповідачем із орендодавцями - власниками земельних ділянок договорів оренди землі сільськогосподарського призначення. Суди зазначили, що правомірність володіння і користування спірними земельними ділянками була встановлена Ухвалою Верховного Суду України від 03.09.2008 р., ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2009 р. у справі № 8/226, ухвалами апеляційного суду Київської області та ухвалами Верховного Суду України у справах за численними позовами ЗАТ "Міжнародна агропромислова корпорація" до фізичних осіб - власників земельних ділянок, ЗАТ "Агрофорт" про визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди землі, про визнання недійсними договорів оренди землі, про переведення прав та обов'язків орендаря та у справах за численними позовами ЗАТ "Міжнародна агропромислова корпорація" до фізичних осіб - власників земельних ділянок про зобов'язання переукласти договір оренди землі.

Відтак, суди дійшли висновку, що відповідач правомірно уклав у 2006-2007 роках із орендодавцями - власниками земельних ділянок договори оренди землі сільськогосподарського призначення, а тому то позовна вимога про зобов'язання повернути у законне володіння позивача із незаконного володіння спірні земельні ділянки, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому не має підстав для задоволення позову в цій частині.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, з огляду на наступне.

В оскаржуваних рішенні та постанові чітко не визначено, на підставі яких саме судових актів (інших правомочних рішень) суди дійшли висновку про правомірність користування відповідачем всіма земельними ділянками, які є предмету спору.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови, зазначені судові акти, копії яких містяться в матеріалах справи, стосуються лише окремих земельних ділянок.

Таким чином висновок судів про правомірність користування відповідачем усіма спірними земельними ділянками зроблений без дослідження всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та без належного дослідження наявних у справі доказів, зокрема судових рішень, на які послались суди.

Крім того позивач просив суд стягнути із відповідача на свою користь 62.964.600,00 грн. збитків, що складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3.543.700,00 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2.416.800,00 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2.057.634,00 грн., недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007 року по 2010 рік у розмірі 54.946.500,00 грн., завданих позивачу у зв'язку із безпідставним володінням та користуванням відповідачем спірними земельними ділянками, що розташовані в межах Черняхівської сільської ради, Шпендівської сільської ради, Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що повинні були перебувати у володінні і користуванні позивача на підставі відповідних договорів оренди землі із орендодавцями - власниками земельних ділянок (земельних паїв).

Щодо вимоги про стягнення про стягнення 54.946.500, 00 грн. недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007 року по 2010 рік суди вказали на те, що дана вимога є похідною від вищевказаної позовної вимоги про зобов'язання повернути із незаконного володіння земельні ділянки, а тому не підлягає задоволенню.

Між тим, місцевий господарський суд вирішив стягнути з відповідача збитки у розмірі 8.018. 134 грн. у зв'язку із безпідставним набуттям майна, худоби, урожаю озимих зернових. Задовольняючи позов в цій частині, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладення відповідачем із орендодавцями - власниками земельних ділянок договорів оренди спірних земельних ділянок позивачем було засіяно спірні земельні ділянки, що були у його володінні та користуванні і в подальшому перейшли у володіння і користування відповідача, озимими культурами під урожай 2007 року, що був безпідставно набутий відповідачем, у зв'язку із чим позивачем зазнав збитків у загальному розмірі 8.018.134,00 грн., що складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3.543.700, 00 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2.416.800,00 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2.057.634,00 грн.

Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в цій частині, пославшись на те, що в підтвердження розміру можливого отриманого прибутку відповідачем позивач надав господарському суду в якості доказу аудиторський висновок ТОВ "Фаворит". Відповідно ж до ст. ст. 32 і 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.

За висновком апеляційного суду, проведений аналіз і висновки, що містяться у аудиторському висновку, є виключно припущеннями, розрахунками спеціалістів на основі використаних даних та матеріалів і не мають статусу юридичного акта та не є обов'язковим для застосування при вирішенні спору. Крім того, аудиторська перевірка бухгалтерських документів стосувалась фінансово-господарської діяльності позивача, з якої неможливо встановити збагачення відповідача за рахунок посівів, здійснених ЗАТ "МАК".

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Колегія суддів відзначає, що судами попередніх інстанцій зовсім не проаналізовано склад заявлених збитків.

Так, щодо суми 8.018.134,00 грн. позивачем заявлено, що вона складається із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3.543.700,00 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2.416.800,00 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2.057.634,00 грн.

Судами жодним чином не досліджувалось, з яких підстав визначено вказані суми, що мається на увазі під безпідставно набутим майном; чому, заявляючи вимогу про повернення земельних ділянок, позивач також зазначає і про втрату худоби.

Зазначене стосується і вимог у розмірі 54.946.500, 00 грн. недоотриманого доходу (упущеної вигоди) у період з 2007 року по 2010 рік. Також, приймаючи рішення щодо цієї частини позовних вимог, суди не встановили, в чому саме полягає пов'язаність цих вимог з вимогами про повернення земельних ділянок, з яких матеріальних складових випливає така грошова сума.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було скасовано рішення Господарського суду Київської області у справі № 4/253-07/14 від 05.04.2012 р. в частині задоволених позовних вимог, стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" на користь Приватного акціонерного товариства "Агрофорт" сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 32.820,00 грн.

При цьому апеляційним судом не було прийнято нового рішення щодо вказаної частини позовних вимог, а також не було вирішено питання щодо решти рішення Господарського суду Київської області у справі № 4/253-07/14 від 05.04.2012 р. (як то залишення його без змін, скасування чи зміни).

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" задовольнити частково, рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2012 р. у справі № 4/253-07/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков