Рішення

від 14.02.2013 по справі 910/1290/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1290/13 14.02.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/1290/13

за позовом комунального підприємства «Фармація»;

до дочірнього підприємства «ДАВІЧІ УКРАЇНА»;

про стягнення 5074,80 грн.

Представники сторін:

від позивача: Нескей І.Г., довіреність № 285 від 08.01.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось комунальне підприємство «Фармація» (надалі - позивач) з позовом до дочірнього підприємства «ДАВІЧІ УКРАЇНА» (надалі - відповідач) про стягнення 5074,80 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 482 про маркетингове обслуговування від 15.10.2010р. у визначений строк не розрахувався за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 4500,00 грн., за час прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 263,71 грн., інфляційні - 103,60 грн. та 3% річних у сумі 207,49 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013р. порушено провадження у справі № 910/1290/13 та призначено її розгляд на 14.02.2013р.

Присутнім у судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та частково надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання 14.02.2013р. не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив; відповідач письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 24.01.2013р. не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 24.01.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2011р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 482 про маркетингове обслуговування, у відповідності з п. 2.1. якого, виконавець надає замовнику, а замовник приймає та оплачує маркетингові, інформаційно-консультаційні та інші послуги; надає замовнику, за його письмовою вимогою, інформацію про об'єм продажу товару, що поставляється останнім.

У розділі 3 договору сторони визначили, що розмір оплати за маркетингове обслуговування замовника визначається додатками до договору, які є його невід'ємною частиною. Поточний обліковий період складає один календарний місяць. За угодою сторін, викладеною у відповідному протоколі, обліковий період може змінюватись. Виконавець, щомісячно до 5-го числа, слідуючого за звітним, надає замовнику на підпис акт виконаних послуг та рахунок-фактуру. В разі, якщо на протязі 5-ти календарних днів, з моменту зазначеному в п. 3.3., виконавець не отримав підписаний замовником акт або аргументовану претензію до виконання послуг, послуги вважаються такими, що виконані в повному обсязі та належним чином, сторони при цьому одна до іншої претензій не мають. Оплата за договором проводиться замовником щомісячно, на протязі 5-ти календарних днів з моменту зазначеному в п. 3.3., у т.ч. якщо маркетингове обслуговування не відбувається з незалежних від виконавця причин.

Пунктом 6.1. встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2011 року.

Згідно з умовами договору, сторони підписали Додаток № 1 від 15.10.2010р. до Договору № 482 про маркетингове обслуговування від 15.10.2010р. Даний додаток набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У п. 1 Додатку № 1 від 15.10.2010р. до договору сторони погодили перелік товарів замовника для вивчення маркетингового попиту: продукція «Риб'ячий жир», виробництва компанії Davichi BV, Нідерланди.

Плата за маркетингові послуги становить 15% (в т.ч. ПДВ) від суми перерахованих коштів за товар, що постачається замовником за один обліковий період (п. 2 Додатку № 1 від 15.10.2010р. Додатку № 1 від 15.10.2010р.).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу маркетингові послуги за період березень-травень 2011 року на загальну суму 4500,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання виконаних робіт № 655 від 31.03.2011р. на суму 900,00 грн., № 907 від 30.04.2011 р. на суму 2250,00 грн., № 1384 від 30.06.2011р. на суму 1350,00 грн., копії яких залучені до матеріалів справи.

Позивач виставив відповідачу для оплати наступні рахунки № 655 від 31.03.2011р. на суму 900,00 грн., № 907 від 30.04.2011 р. на суму 2250,00 грн., № 1384 від 30.06.2011р. на суму 1350,00 грн.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач за надані позивачем маркетингові послуги у визначений договором строк не розрахувався, що також підтверджується підписаним станом на 31 грудня 2011 року та скріпленим печатками сторін актом звірки розрахунків.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позиваем на день розгляду справи становить 4500,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання послуг за представленими актами здачі-приймання виконаних робіт та не надано доказів оплати цих послуг, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4500,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 263,71 грн., яка нарахована з урахуванням помісячного збільшення боргу за період з 05.04.2011р. по 04.10.2011р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що, у випадку порушення замовником п.п. 3.1., 3.5. договору, останній оплачує виконавцю неустойку у розмірі 1% від вартості маркетингового обслуговування за кожень день прострочки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 263,71 грн., згідно з розрахунком позивача, доданими до позовної заяви, який є арифметично вірним.

Крім того, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані інфляційні втрати в сумі 103,60 грн. за період з квітня 2011 року по жовтень 2012 року та 3% річних у сумі 207,49 грн. за період з 05.04.2011р. по 30.11.2012р.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з липня 2011 року по жовтень 2012 року не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція, що суперечить вищезазначеним позиціям Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

Таким чином, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що їх розмір за період з квітня 2011 року по жовтень 2012 року становить 49,60 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втарт підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 207,49 грн., згідно з розрахунком позивача, доданими до позовної заяви, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірнього підприємства «ДАВІЧІ УКРАЇНА» (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літер «Б», офіс 3; код ЄДРПОУ 31455848) на користь комунального підприємства «Фармація» (01030, м. Київ, вул. І.Франка, 38-Б, код ЄДРПОУ 05415852) 4500,00 грн. - боргу, 263 грн. 71 коп. - пені, 49 грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 207 грн. 49 коп. - 3 % річних, 1702 грн. 19 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.02.2013р. Суддя А.І.Привалов А.І. Привалов