Рішення

від 21.02.2013 по справі 901/262/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.02.2013Справа № 901/262/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімспецмонтаж»

(вул. Трубаченко, 11, кв. 10, м. Сімферополь, АР Крим, 95048)

до публічного акціонерного товариства «Красноперекопський завод залізобетонних виробів»

(Північна промзона, м. Армянськ, АР Крим, 96012)

про стягнення 9 936.20 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився, ТОВ «Укрхімспецмонтаж»;

Від відповідача: не з'явився, ПАТ «Красноперекопський завод залізобетонних виробів»;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Укрхімспецмонтаж» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Красноперекопський завод залізобетонних виробів» та просить стягнути суму у розмірі 9 936.20 грн..

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, взятих ним на себе за договором поставки залізобетонних виробів, що був укладений у спрощений спосіб шляхом оплати виставленого відповідачем рахунку за товар. Невиконання відповідачем господарського зобов'язання за договором поставки у повному обсязі спричинило надмірне перерахування позивачем коштів, повернення яких він вимагає.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, витребуваних судом документів не надали, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Під час розгляду справи, 28 січня 2013 року від відповідача надійшов факс з клопотанням про відкладення розгляду справи, своє клопотання він обґрунтовав неможливістю забезпечення явки свого представника до судового засідання (а.с. 16).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності нез'явившигся представників сторін, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд -

встановив:

07 травня 2012 року відповідачем, як постачальником, було виставлено позивачу, як покупцю, рахунок - фактуру № 71 на суму 9 936.20 грн. (а.с. 8).

Позивачем, відповідно до домовленості платіжним дорученням від 07 травня 2012 року № 94 було перераховано на рахунок відповідача суму в розмірі 9936.20 грн. із зазначенням призначення платежу - за плити перекриття по рахунку № 71 від 07 травня 2012 року (а.с. 6).

Однак, відповідач оплачений товар позивачу не поставив.

16 листопада 2012 року позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою про повернення авансу за плити перекриття за рахунком № 71 від 07 травня 2012 року в сумі 9936.20 грн. (а.с. 10), яка була залишена відповідачем поза увагою.

Вказане з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімспецмонтаж» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Так, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на факт порушення відповідачем усної угоди щодо поставки товару.

Так, з матеріалів справи вбачається, що договір поставки між сторонами у формі єдиного документу не складався.

Однак, дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини справи, суд погодився із доводами позивача про те, що між сторонами був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вже зазначалося, 07 травня 2012 року відповідачем, як постачальником, було виставлено позивачу, як покупцю, рахунок - фактуру № 71 на суму 9 936.20 грн. (а.с. 8)

Так, з матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням від 07 травня 2012 року № 94 позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму в розмірі 9936.20 грн. із зазначенням призначення платежу - за плити перекриття із посиланням на реквізити рахунку: № 71 від 07 травня 2012 року (а.с. 6).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин та обов'язку у відповідача щодо поставки плит в обумовленій ним кількості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що 16 листопада 2012 року позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою про повернення авансу за плити перекриття за рахунком № 71 від 07 травня 2012 року в сумі 9 936.20 грн. (а.с. 10), яка була залишена відповідачем поза увагою.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт отримання відповідачем цих грошових коштів також підтверджується відомостями, що містяться у податковій накладній від 04 травня 2012 року (а.с. 9).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивач обґрунтовано посилався на порушення відповідачем зобов'язання, що передбачено статтями 509, 526, 612 Цивільного кодексу України, однак правових підстав для повернення спірних коштів ним наведено не було.

Так, в абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року №6 «Про судове рішення» з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

Крім того, в пункті 16 Інформаційного листа від 29 червня 2010 року N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу, Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є порушенням статті 83 ГПК України, оскільки вихід за межі позовних вимог у даному випадку відсутній.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року по справі № 5002-21/3634-2011.

Правовідносини, які виникли у зв'язку із набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави, або у разі, якщо така підстава відпала, регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦКУ).

Таким чином, із змісту зазначеної правової норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав або коли така підстава згодом відпала.

Слід зауважити, що в даному випадку, підстава взаємодії сторін в рамках договору або бездоговірним шляхом не є основоположною, оскільки факт безпідставного знаходження у відповідача грошових коштів, належних позивачу, підтверджується матеріалами справи.

При цьому, суд враховує, що правова підстава утримувати грошові кошти у відповідача відсутня. Це і є головною підставою для того, щоб вважати, що право позивача порушене і він має право на захист своїх інтересів.

Таким чином, враховуючи викладене, суд визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача суми передплати в розмірі 9936.20 грн. доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статі 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на відповідача.

В судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 21 лютого 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Красноперекопський завод залізобетонних виробів» (Північна промзона, м. Армянськ, АР Крим, 96012, ідентифікаційний код 01269974) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укрхімспецмонтаж» (вул. Трубаченко, 11, кв. 10, м. Сімферополь, АР Крим, 95048, ідентифікаційний код 36821721) суму передоплати в розмірі 9 936.20 грн. та 1720.50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська