Постанова

від 19.02.2013 по справі 5011-70/13909-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа№ 5011-70/13909-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2012р.

у справі № 5011-70/13909-2012 (суддя Капцова Т.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІАТ»

до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

про визнання недійсним пункту Договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІАТ» (далі - позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 11.1 Договору № 55-15 від 25.05.2011р. в частині оплати послуг «після надходження фінансування від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області».

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що пункт 11.1 Договору № 55-15 від 25.05.2011р. (далі - Договір) в частині оплати послуг «після надходження фінансування від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області» суперечить закону.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2012р. у справі

№ 5011-70/13909-2012 позов задоволено повністю, визнано недійсним пункт 11.1 Договору на надання послуг № 55-15 від 25.05.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІАТ» та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в частині слів: «після надходження фінансування від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області» та стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 073,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 10.12.2012р. у справі № 5011-70/13909-2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СІАТ» до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не погоджується з прийнятим рішенням суду та вважає його необґрунтованим. Зокрема, скаржник стверджує, що суд в оскаржуваному рішенні дійшов хибного висновку, що сторонами в п. 11.1 Договору встановлено строк виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на обставини надходження коштів від замовника, тим самим допустив порушення норм матеріального права. Крім того, скаржник зазначив, що сторони, укладаючи Договір, не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору даного виду (договору будівельного підряду), а саме предмету, оскільки між сторонами не була підписана проектно-кошторисна документація, а відтак Договір № 55-15 від 25.05.2011р. є неукладеним, а тому п. 11.1 останнього не може бути визнаний недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів скаржника, які викладені в апеляційній скарзі, та просив суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2013р. у справі № 5011-70/13909-2012 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2012р. прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Сухового В.Г. (доповідач), суддів Жук Г.А., Чорногуза М.Г. та призначено розгляд скарги на 19.02.2013р.

У судовому засіданні 19.02.2013р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду першої інстанції, представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника скаржника та представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2011р. між Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІАТ» (субпідрядник) укладено Договір на надання послуг

№ 55-15 від 25.05.2011р.(далі -Договір) (а.с.6-11).

Відповідно до п. 1.1. Договору, генпідрядник доручив, а субпідрядник взяв на себе зобов'язання забезпечити відповідно до умов Договору надання послуг по ВБН Г.1-218-530:2006 ВБН Г.1-218-182:2006: послуги з експлуатаційного утримання, поточного (планово-попереджувального) ремонту та пусконалагоджувальних робіт автомобільних доріг державного та місцевого значення загального користування у Київській області (послуги з системи управління дорожнім рухом та стану покриття «АСУРСП» на магістральній автомобільній дорозі М-03 Київ-Харків-Довжанський, км 18+000-км 33+260).

Згідно з п. 11.1. Договору, розрахунки за виконані послуги здійснюються на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт (за формою КБ-3, КБ -2в) після надходження фінансування від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області, за винятком послуг генпідряду.

Звертаючись з позовом до суду, позивач заявляє вимоги про визнання недійсним п. 11.1. Договору в частині оплати послуг «після надходження фінансування від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області», як умови проведення підрядником розрахунків.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову у даній справі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами містять елементи договору підряду та договору про надання послуг.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В силу положень ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З умов укладеного сторонами Договору на надання послуг №55-15 від 25.05.2011р. вбачається, що позивач (субпідрядник) взяв на себе зобов'язання забезпечити відповідно до умов Договору надання послуг по ВБН Г.1-218-530:2006 ВБН Г.1-218-182:2006, а відповідач (генпідрядник) зобов'язався оплатити надані позивачем послуги (п.п.1.1., 11.1. Договору).

З аналізу викладених норм вбачається, що договір на надання послуг №55-15 від 25.05.2011р. є оплатним, і обов'язку субпідрядника (позивача) надати послуги відповідає обов'язок генпідрядника (відповідача) цю роботу прийняти та оплатити.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Частиною 2 вищезазначеної статті встановлено, що термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, згідно з наведеними нормами строк (термін) виконання зобов'язання (у даному випадку щодо оплати) може бути встановлений календарною датою (строк) або вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати (термін).

Сторони у п. 11.1. Договору визначили строк (термін) виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на подію - надходження коштів від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області. Проте, така подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, визначеної в договорі як замовник.

Оскільки «надходження фінансування від замовника» не є подією, яка має неминуче настати, тому п. 11.1 Договору у зазначеній частині суперечить ч. 2 ст. 252 ЦК України, а отже, на думку колегії суддів, наявні підстави для визнання його недійсним у відповідній частині.

Як у відзиві на позовну заяву (а.с.-22), так і в апеляційній скарзі відповідач стверджує, «що п. 11.1 спірного Договору викладено у повній відповідності зі статтею 212 ЦК України, так як сторони в даному випадку прив'язали момент настання обов'язку з оплати (обумовили його) обставиною, яка може настати в майбутньому - оплатою зі сторони замовника робіт (Служби автомобільних доріг в Київській області)». Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відхиляє дане твердження скаржника з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З приписів даної норми закону вбачається, що сторони правочину мають право обумовити настання прав та обов'язків за правочином певною - відкладальною обставиною, щодо якої на час укладення правочину невідомо, настане вона чи ні. Тобто, у ст. 212 ЦК України йдеться про відкладення у часі моменту виникнення у сторін правочину прав і обов'язків до настання певної обставини.

У даному ж випадку, з огляду на приписи ч. 1 ст. 837, ч. 1 ст. 854, ст. 901 ЦК України, а також положення Договору № 55-15, у субпідрядника обов'язок надати послуги (виконати роботи) настав з дня підписання договору від 25.05.2011р., строк (термін) виконання якого визначено згідно ст. 530 ЦК України та встановлено у п. 2.1 Договору, а у генпідрядника обов'язок оплатити надані послуги (виконані роботи) настав з дня підписання актів приймання-передачі виконаних робіт (п. 11.1 Договору), однак, встановлений у п. 11.1 Договору строк (термін) виконання цього зобов'язання не відповідає вимогам абзацу 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Норми ст. 212 ЦК України регулюють зокрема, настання прав і обов'язків у сторін договору, а не строк (термін) виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 1. ст. 838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Відповідно до ч. 2. ст. 838 ЦК України, генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обов'язок генпідрядника прийняти та оплатити виконану роботу витікає із Закону та Договору і не може ставитися в залежність від виконання певних дій третьою особою.

У правовідносинах за Договором на надання послуг № 55-15 від 25.05.2011р. генеральним підрядником є відповідач, тому він відповідає перед позивачем (субпідрядником) за виконання обов'язків замовником - Службою автомобільних доріг у Київській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи наведене, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про невідповідність закону та визнання недійсним положень спірного пункту 11.1 Договору на надання послуг № 55-15 від 25.05.2011р. в частині слів «після надходження фінансування від замовника - Служби автомобільних доріг у Київській області» з урахуванням вимог ст. 217 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України № 41/437 від 28.02.2007р.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач також зазначив, що сторони укладаючи, Договір, не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору даного виду (договору будівельного підряду), а саме предмету, оскільки між сторонами не була підписана проектно-кошторисна документація, а відтак Договір № 55-15 від 25.05.2011р. є неукладеним, а п. 11.1 останнього не може бути визнаний недійсним.

Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника, оскільки не може бути визнаний неукладеним договір, який виконувався сторонами.

Таку позицію викладено у постанові Верховного Суду України № 7/221-09 від 25.06.2011р., де зазначено: «визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами».

За вказаних обставин, слід дійти висновку, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного вище, доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими та наведених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду м. Києва від 10.12.2012р. у справі № 5011-70/13909-2012, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим і відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 10.12.2012р. у справі № 5011-70/13909-2012 без змін.

2. Матеріали справи № 5011-70/13909-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Жук Г.А.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 22.02.2013р.