Рішення

від 19.02.2013 по справі 5011-9/16309-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-9/16309-2012 19.02.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МПК Скворцово» До Приватного підприємства «Данілов і Ко» Простягнення 29 655, 97 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивачаГлущенко С. Є. (діє за дов. № 17/12/12 від 17.12.2012 року) Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 19.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МПК Скворцово» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Данілов і Ко» (далі за текстом - відповідач) з позовною заявою про стягнення 29 655, 97 грн. за договором № 14/11 від 05.04.2011 року, з яких 28730,11 грн. сума основного боргу, 747, 58 грн. пені, 149, 55 грн. 3 % річних, 28, 73 грн. інфляційних витрат, також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2012 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.12.2012 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 18.12.2012 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г. П. у відпустці, справу № 5011-9/16309-2012 передано для розгляду судді Балацу С. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2012 року справу прийнято до провадження судді Балац С. В. та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 29.01.2013 року.

Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 29.12.2012 року, у зв'язку з виходом судді Бондаренко Г. П. з відпустки, справу № 5011-9/16309-2012 передано для розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 19.02.2013 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання.

В судове засідання 19.02.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представником позивача в судовому засіданні 19.02.2013 року виконані вимоги ухвали суду від 29.01.2013 року, надано оригінали документів доданих до матеріалів справи для огляду в судовому засіданні, надано усні пояснення по суті позовної заяви, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2011 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір № 14/11 (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник у відповідності до умов договору зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити ковбасні вироби та м'ясопродукти ТМ «Скворцово» (далі по тексту - товар), в кількості, по найменуванням та цінам, відмічених в накладних, які виписуються на кожну партію товару.

Відповідно до п. 4.2. договору ціна товару є договірною та після приймання товару покупцем є обов'язковою для оплати. Оплата кожної партії товару здійснюється через 10 банківських днів.

Відповідно до п. 5.2. договору у випадку недотримання строків оплати продукції, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу, від вартості неоплаченої продукції.

На виконання умов договору позивач 2011-2012 років поставив відповідачу товар на загальну суму 400 307, 71 грн.

Відповідач з липня 2012 року почав не належним чином виконував свої зобов'язання за договором по оплаті поставленої продукції, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений товар в розмірі 28 730, 11 грн. Поставка товару позивачем відповідачу за договором в період з липня по серпень 2012 року на суму 29 098, 17 грн. підтверджується видатковими накладним доданим до позовної заяви. Товар поставлений по видатковій накладній № РКВ - 001232 від 10.07.2012 року був частково оплачений відповідачем на 368, 06 грн., в наслідок чого заборгованість по вказаній накладній становить 703, 23 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію станом на 15.10.2012 року складає 28 730, 11 грн.

За прострочення строків оплати позивач нарахував відповідачу відповідно до п. 5.2 договору пеню в розмірі 747, 58 грн., 3 % річних в розмірі 149, 55 грн., інфляційні нарахування в розмірі 28, 73 грн. загальна сума заборгованості за договором відповідача за розрахунком позивача становить 29 655, 97 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір № 14/11 від 05.04.2011р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар в липні - серпні 2012 року на суму 29 098, 17 грн., що підтверджується видатковими накладним доданим до позовної заяви. Товар поставлений по видатковій накладній № РКВ - 001232 від 10.07.2012 року був частково оплачений відповідачем на 368, 06 грн., в наслідок чого заборгованість по вказаній накладній становить 703, 23 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію станом на момент вирішення спору складає 28730, 11 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 28 730, 11 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 28730, 11 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.2. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 28 730, 11 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 747, 58 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 5.2. договору (за період з 25.07.2012р. по 15.10.2012р. - 83 дня).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 747, 58 грн. у відповідності до п. 5.2. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 5.2. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 149, 55 грн. трьох відсотків річних та 28, 73 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за період з 25.07.2012 року по 15.10.2012 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Позовні вимоги, щодо стягнення інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають, як недоведені. В розрахунку заборгованості відповідача станом 15.10.2012 року у графі «сума інфляційних витрат» не розраховані інфляційні нарахування по кожній накладній, зазначена графа не містить проміжних розрахунків, тільки остаточну цифру, походження якої не зрозуміло, враховуючи те, що за вказаний період відповідно до офіційних показників Державної служби статистики України відбувалась дефляція.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст.4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Данілов і Ко» (03113, м. Київ, проспект Перемоги, 68/1, офіс 62; код ЄДРПОУ 34532920) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МПК «Скворцово» (97544, Автономна республіка Крим, Сімферопольський район, с. Скворцове, пров. Персиковий, буд. 2; код ЄДРПОУ 34582572) 28 730 (дванадцять вісім тисяч сімсот тридцять) грн. 11 коп. основного боргу, 747 (сімсот сорок сім) грн. 58 коп. пені, 149 (сто сорок дев'ять) грн. 55 коп. 3 % річних, 1600 (одну тисячу шістсот) грн.. 50 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.02.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко