Постанова

від 20.02.2013 по справі 5015/3810/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.13 Справа № 5015/3810/12

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

прокурор: не з'явився;

від позивача : з'явився;

від відповідача : з'явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфт-Еко», м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2012 року, суддя Н.Мороз

у справі за №5015/3810/12

за позовом: прокурора Залізничного району м.Львова в інтересах держави в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», м.Львів

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфт-Еко», м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Конгломерат», м.Львів

про стягнення 2 242, 27 грн,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 20.11.2012 року задоволено повністю позовні вимоги ЛКП «Залізничнетеплоенерго» про стягнення з ТОВ «Ліфт-Еко» 2161,53 грн. заборгованості, 65, 82 грн. - пені, 13, 15 грн. - 3% річних та 1, 77 грн. інфляційних нарахувань.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем підтверджено факт виконання своїх зобов'язань щодо постачання відповідачеві теплової енергії та здійснення гарячого водопостачання у повному обсязі, внаслідок чого в позивача виникло право на стягнення з відповідача заборгованості та нарахувань за прострочення виконання зобов'язань за договором.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що судом не взято до уваги факт відсутності правових підстав щодо користування відповідачем приміщенням по вул. Патона,17 у м.Львові. При цьому скаржник зазначає, що між ним та балансоутримувачем 03.01.2012 року було складено акт про те, що відповідач припинив використовувати вищевказане приміщення в господарській діяльності.

Скаржник покликається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що відповідач з метою припинення договірних відносин щодо оплати теплової енергії направляв неодноразово позивачу листи з пропозицією розірвати договір на постачання теплової енергії. Проте, позивач надсилав відповіді з відмовою щодо розірвання договору на теплопостачання.

Скаржник також покликається на те, що подання позову прокурором в особі ЛКП «Залізничнетеплоенерго» в інтересах держави порушує принцип рівності сторін господарського зобов'язання, а відтак, перешкоджає об'єктивному розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем, а тому така підлягає стягненню в судовому порядку. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач звертався до позивача листами з пропозицією про дострокове розірвання договору, проте позивач не дав згоди на розірвання договору. Відповідно до чинного законодавства відповідач, як заінтересована особа, не скористався своїм правом та не передав спір на вирішення до суду.

В доповненнях до відзиву позивач зазначає той факт, що відповідач просив розірвати договір №440 від 01.10.2004 року, а не договір №440 від 01.10.2005 року, оскільки договір від 2004 року про постачання теплової енергії в гарячій воді за взаємною згодою сторін припинив дію з 01.10.2005 року. Окрім того, позивач звертає увагу на той факт, що від відповідача не надходила пропозиція про розірвання договору, а лише прохання зробити перерахунок за тепло.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Конгломерат».

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що між ЛКП «Залізничнетеплоенерго» та ТОВ «Ліфт-Еко» укладено договір №440 від 01.10.2005 року про постачання теплової енергії в гарячій воді.

На виконання умов договору на постачання теплової енергії в гарячій воді №440 від 01.10.2005р., ЛКП "Залізничнетеплоенерго" зобов'язувалось постачати теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а відповідач - ТОВ „Ліфт-Еко" - отримувати та оплачувати одержувану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором. Згідно п. 6.3 договору про постачання теплової енергії в гарячій воді, покупець зобов'язується проводити оплату за теплову енергію шляхом перерахування коштів платіжним дорученням в термін до 15 числа звітного місяця в розмірі 100% вартості договірної величини споживання в цьому місяці.

Згідно п.10.1 договору, договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2006 року. Крім того, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.10.4).

В силу п.10.2 договір припиняється у випадках, зокрема, закінчення терміну, на який він був укладений; взаємною згодою сторін про його припинення; прийняття рішення судом; ліквідації сторін.

З метою припинення договірних відносин щодо оплати теплової енергії, відповідачем направлено позивачу лист №37 від 15.02.2012 року з пропозицією розірвати договір на постачання теплової енергії, однак договір №440 від 01.10.2004 року, який припинив свою дію з 01.10.2005 року. На даний лист ЛКП „Львівтеплоенерго" надіслало відповідь з відмовою щодо розірвання договору на теплопостачання, мотивуючи таку відмову тим, що припинення дії договору неможливе під час опалювального сезону, і вказав на необхідність здійснення певних дій з метою відключення від теплопостачання приміщення.

19.04.2012 року ТзОВ „Ліфт-Еко" повторно направлено позивачу лист №71 з вимогою зробити перерахунок за тепло з 01.01.2012 року. В даному листі відповідач зазначив, що не користується даним приміщенням, оскільки не обслуговує об'єкти Залізничного району, а приміщення використовується іншою обслуговуючою організацією. У відповіді від 23.05.2012р. ЛКП „Львівтеплоенерго" повторно поставило як умову розірвання договору - проведення робіт по відключенню даного приміщення від систем теплопостачання за рахунок відповідача та зобов'язав останнього надати документи, які підтверджують припинення використання приміщення. Таку відмову позивача у розірванні договору відповідач вважає безпідставною, аргументуючи це тим, що не будучи власником даного майна (будинку по вул. Патона, 17) ТзОВ „Ліфт-Еко" не має жодного права чи обов'язку проводити відключення приміщення від систем теплопостачання.

Однак, відповідач з 01.02.2012р. по 01.08.2012р. не здійснював розрахунки з позивачем, внаслідок чого у ТзОВ „Ліфт-Еко" утворилась заборгованість у розмірі 2 161, 53 грн.

За своєю правовою природою договір постачання теплової енергії в гарячій воді № 440 від 01.10.2005р. є договором про надання послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації сторін, а відповідно до п.10.4. договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Матеріали справи не містять доказів надання згоди позивача на припинення договору в узгоджений між сторонами термін. Відтак договір на постачання теплової енергії в гарячій воді був укладений сторонами на строк з 01.10.2005 року до 01.10.2012 року.

Судом апеляційної інстанції вживалися заходи щодо отримання інформації про те кому належать нежитлові приміщення, що використовувалися ТОВ «Ліфт-ЕКО» для обслуговування ліфтів у Залізничному районі шляхом надсилання запитів у Львівську міську раду, Залізничну районну адміністрацію та шляхом зобов'язання третьої особу подати таку інформацію. Однак, на час винесення постанови судом, такі запити залишилися без відповіді та реагування. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту від 03.01.2012 року, складеного представником ТОВ «Ліфт -Еко» та головою ОСББ «Конгломерат» (а.с.38) та витягу з ЄДРЮФОП від 30.01.2013 року вбачається, що дані приміщення перебувають у власності ОСББ «Конгломерат».

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, відповідно до статті 525 ЦК України, а також ст.526, ст.530 ЦК України доказів розірвання вищезазначеного договору у судовому порядку відповідачем не надано.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач на свій розсуд припинив оплачувати вартість опалення, яке отримав у спірний період, що відповідно до чинного законодавства та умов договору непередбачено.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача 2161,53 грн. основного боргу.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2.3. договору, покупець несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Позивачем правомірно нараховано пеню, згідно поданого розрахунку (а.с.9), яка становить 65,82 грн.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем правомірно нараховано відповідачу інфляційні втрати на загальну суму 1, 77 грн. та 3% річних на загальну суму 13, 15 грн., відповідно до поданого розрахунку (а.с.10).

Щодо ствердження відповідача про неможливість прокурора звертатися до суду з позовом в інтересах ЛКП «Залізничнетеплоенерго», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 ГПК прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із статтею 36 (1) Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 08.04.99 р. N 3-рп/99 по справі про офіційне тлумачення положень ст. 2 ГПК України, під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, треба розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом представлені повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статуту ЛКП «Залізничнетеплоенерго» - це комунальне підприємство, яке створено Львівською міською радою для задоволення громадських потреб шляхом здійснення господарської діяльності, засноване на комунальній власності Львівської територіальної громади і підпорядковане управлінню інженерного господарства Львівської міської ради.

Відтак, невиконання відповідачем обовязків по сплаті боргу за теплопостачання, що спричиняє збитків місцевому бюджету є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивача.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Ліфт-Еко» витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2012 року в справі №5015/3810/12 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфт-Еко» б/н від 03.12.2012 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд .

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 22.02.2012р.