Рішення

від 18.02.2013 по справі 19/099-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2013 р. Справа № 19/099-12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка-біопаливо», м. Київ,

до Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська», с.Данилівка,

про стягнення 141491,38 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

за участю представників сторін:

від позивача: Антипенко М.М. (довіреність № 42 від 21.01.2013 р.);

Турапіна А.О. (довіреність № 41 від 21.01.2013 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріка-біопаливо» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська» (далі - відповідач) про стягнення 141491,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору № Р 06/ФД-11 про надання поворотної фінансової допомоги від 06.11.2011 р. відповідач не повернув у визначений строк суму отриманої позики, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 120000,00 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховані пеня в сумі 17126,92 грн., інфляційні - 962,76 грн. та 3% річних у сумі 3401,70 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2012р. порушено провадження у справі № 19/099-12 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.01.2013 р.

Ухвалою від 04.01.2013 р. розгляд справи був призначений на 23.01.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою від 23.01.2013 р. суд відклав розгляд справи на 18.02.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутніми у судових засіданнях 23.01.2013 р. та 18.02.2013 р. представниками позивача вимоги підтримані у повному обсязі, а також надані витребувані судом документи.

Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 19.12.2012 р., від 04.01.2013 р., від 23.01.2013 р. не виконав, письмовий відзив на позов та інші витребувані документи не подав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

06.11.2012 р. між позивачем (за договором - позикодавець) та відповідачем (за договором - позичальник) було укладено Договір № Р 06/ФД-11 про надання поворотної фінансової допомоги, умовами якого передбачено, що позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору (надалі іменується «фінансова допомога»), а позичальник зобов'язується повернути фінансову допомогу у визначений договором строк.

Відповідно до п. 2.1. договору, розмір фінансової допомоги становить 160000,00 грн.

Пунктами 3.1., 3.3., 3.4. договору встановлено, що позикодавець надає фінансову допомогу позичальникові у строк до 31 грудня 2011 року. Фінансова допомога вважається наданою позичальникові в момент зарахування коштів на поточний рахунок позичальника. Фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі.

Згідно п. 4.1. договору, строк договору розпочинається з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і закінчується 31 грудня 2011 року.

У відповідності з п.п. 5.1., 5.2., 5.3. договору, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві фінансову допомогу у день закінчення строку договору. Фінансова допомога повертається в безготівковій формі платіжними дорученнями, шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позикодавця. Фінансова допомога вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок в в повному обсязі.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу фінансову допомогу в розмірі 120000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями № 74 від 09.06.2011 р., № 80 від 22.06.2011 р., № 135 від 14.07.2011 р.

Натомість, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасного повернення суми фінансової допомоги не виконав, внаслідок чого за ним утворилось 120000,00 грн. заборгованості.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Приписами частини першої та третьої статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи відсутність доказів повернення позивачу коштів у розмірі 120000,00 грн., тому судом позовні вимоги в цій частині визнаються обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 17126,92 грн., яка нарахована за період з 01.01.2012 р. по 10.12.2012 р.

Проте, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України).

Однак, у Договорі № Р 06/ФД-11 про надання поворотної фінансової допомоги від 06.11.2011 р. сторони не узгодили вид, розмір та порядок забезпечення виконання зобов'язань, у разі несвоєчасного повернення суми позики.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 962,76 грн. втрат від інфляції, нарахованих за період з січня по жовтень 2012 року, та 3401,70 грн. - 3% річних, які нараховані за період з 01.01.2012 р. по 10.12.2012 р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з січня по жовтень 2012 року не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція, що суперечить вищезазначеним позиціям Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

При помноженні за період з січня по жовтень 2012 року зазначених індексів інфляції сумарний індекс інфляції становить 99,7%, тобто мала місце дефляція, що виключає можливість збільшення заборгованості на індекс інфляції.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції в сумі 962,76 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування 3 % річних, які підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача, доданим до позовної заяви та який є арифметично правильним.

За таких обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, тобто в сумі 2468,03 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. 2. Стягнути з Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська» (08624, Київська область, Васильківський район, с. Данилівка, код ЄДРПОУ 19415169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка-біопаливо» (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, 15, код ЄДРПОУ 33643712) 120000,00 (сто двадцять тисяч) грн. заборгованості, 3401 (три тисячі чотириста одну) грн.. 70 коп. - 3% річних, 2468 (дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн. 03 коп. судового збору.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 22.02.2013 р.

Суддя Т.П. Карпечкін