Постанова

від 21.02.2013 по справі 808/747/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2013 року о 16 год. 49 хв.Справа № 808/747/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Плєшкова Д.В.

за участю представників

позивача - Пахомової О.Є., Бабця Ю.М.,

відповідача - Панцакова С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ»

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000022214/41 від 11 січня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової невиїзної перевірки, по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Оріал», оскільки послуги, отримані від ТОВ «Оріал» використовувалися в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Вказує, що жодною нормою Податкового кодексу України не поставлено в залежність право платника податку на податковий кредит від факту сплати або несплати податку на додану вартість контрагентами. Зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість від операцій з ТОВ «Оріал». В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що перевіркою контрагента позивача ТОВ «Оріал» від 11.11.2011 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, співробітники Алчевської ОДПІ дійшли висновку, що діяльність ТОВ «Оріал» направлена лише на мінімізацію сплати податків третім особам, а не на реальне здійснення господарських операцій. Зазначене свідчить, що операції від імені ТОВ «Оріал» не мали факту реального вчинення. Таким чином, позивач неправомірно задекларував податковий кредит по операціях, на підставі документів, виписаних від імені ТОВ «Оріал». Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» (код ЄДРПОУ 13621755) є юридичною особою та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №024524.

Співробітниками ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТФС ГМБХ» з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523) їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, липень 2011 р., за результатами якої складено акт №332/22-1411/13621755 від 26.12.2012 р. Вказаною позаплановою виїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТФС ГМБХ» вимог п.14.1.36, п.14.1.181 ст.14, п.44.1 п.44.3, пп.44.6 ст.44, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, ст.201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації України від 25.02.2011 р. №41 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання», підприємством завищено податковий кредит за квітень 2011 р. на загальну суму 5116,00 грн., за травень 2011 р., на загальну суму - 13667,00 грн., за липень 2011 р. на загальну суму 11750,00 грн., який сформований від контрагента ТОВ «Оріал», що призвело до заниження:

- позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ (р. 18 податкової декларації з ПДВ) за квітень 2011 р. на загальну суму 5116,00 грн., за травень 2011 р., на загальну суму - 13667,00 грн., за липень 2011 р. на загальну суму 11750,00 грн.;

- суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (р. 25 податкової декларації з ПДВ) за квітень 2011 р. на загальну суму 5116,00 грн., за травень 2011 р., на загальну суму - 13667,00 грн., за липень 2011 р. на загальну суму 11750,00 грн.

28 грудня 2012 року позивачем до податкового органу подано заперечення на акт перевірки №332/22-1411/13621755 від 26.12.2012 року. 08.01.2012 року на адресу позивача надійшла відповідь на заперечення до акту перевірки, відповідно до якої висновки, викладені в акті перевірки №332/22-1411/13621755 від 26.12.2012 року відповідають вимогам чинного законодавства.

11 січня 2013 року співробітниками ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на підставі акту перевірки від 26.12.2012 року №332/22-1411/13621755 прийнято податкове повідомлення - рішення №0000022214/41, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 36409,00 грн., в т.ч. за основним платежем 30533,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5876,00 грн. Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду.

Суд, вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «Оріал» для документального оформлення виконання умов договорів ремонту регістраторів розрахункових операцій, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. Податкові накладні видані особою, яка на час здійснення господарських операцій зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, платником податку на додану вартість. За таких обставин, немає підстав для невключення сум ПДВ по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача.

Згідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

За матеріалами справи, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Оріал». Між товариством з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» та товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал» укладено договір від 19.04.2011 р. №190411 на гарантійне технічне обслуговування та гарантійний ремонт техніки, згідно якого замовник - позивач доручає, а виконавець - товариство з обмеженою відповідальністю «Оріал» бере на себе гарантійне технічне обслуговування та ремонт реєстраторів розрахункових операцій, які знаходяться в експлуатації в справному стані (а.с. 60). Відповідно до п.3.1 Договору №190411 замовник оплачує виконавцю за гарантійне технічне обслуговування та гарантійний ремонт РРО згідно виставленому акту виконаних робіт.

На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані податкові накладні, акти передачі - приймання виконаних робіт (а.с. 62-70, 80-88). На підтвердження факту здійснення оплати до матеріалів справи надано виписки по рахунку (а.с. 71-79)

Щодо відсутності трудових ресурсів, об'єктів нерухомого майна, земельних ділянок, власних транспортних засобів у ТОВ «Оріал», суд зазначає, що чинне законодавство не містить заборони використовувати залучені трудові ресурси та орендувати приміщення, транспортні засоби. Крім того, отримання від ТОВ «Оріал» послуг з ремонту РРО, не потребує наявності у контрагента штатних працівників, транспортних засобів, складських приміщень, офісних приміщень, земельних ділянок, технічних потужностей.

Як зазначено в акті перевірки, з наданих до перевірки актів здачі - приймання робіт не можливо визначити зміст виконаних робіт та послуг, які були надані ТОВ «Оріал». Суд зазначає, що підприємство позивача відповідно до довідки № 24/6437 про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України займається ремонтом засобів обчислювальної техніки. З пояснень представника позивача встановлено, що підприємство здійснює обслуговування реєстраторів розрахункових операцій. Отже ТОВ «Оріал» надавало вказані послуги підприємствам, з якими укладено договори, а ТОВ «Оріал» виконувало відповідні роботи, що підтверджується наданими до матеріалів справи договорами та актами виконаних робіт. До матеріалів справи також надані договори з підприємствами на технічне обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, яким виконувалися роботи по введенню до експлуатації, гарантійному (післягарантійному) технічному обслуговуванню та ремонту реєстраторів розрахункових операцій, журнал обліку виконаних робіт за квітень, травень, липень 2011 року, журнал обліку ремонтів РРО за квітень, травень, липень 2011 року.

Щодо посилань податкового органу на те, що ТОВ «Оріал» не включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, та ним не укладені договори з виробниками реєстраторів, суд зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» не є виробником чи постачальником РРО, а такі договори повинні укладалися між товариством з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» та підприємствами, які використовують РРО, отже вказане не свідчить про неможливість виконання робіт ТОВ «ОРІАЛ».

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Також, судом встановлено, що висновок податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій базується на даних акту перевірки ТОВ «Оріал» від 11.11.2011 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011. Зі змісту даного акта перевірки встановлено, що співробітники Алчевської ОДПІ дійшли висновку, що діяльність ТОВ «Оріал» направлена лише на мінімізацію сплати податків третім особам, а не на здійснення реальної господарської діяльності.

Суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Норми Податкового Кодексу України не містять вимог про необхідність коригування платником податку правомірно визначеного податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з тим, що підприємства, з якими мав правові відносини контрагент такого платника податку, порушують вимоги податкового законодавства.

В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Оріал» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність свого рішення.

Враховуючи наведене, позивач у відповідності норм Податкового кодексу України, правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість. Податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов такого висновку з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що податковий кредит підтверджений відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ТФС ГМБХ».

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000022214/41 від 11 січня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» судовий збір в розмірі 364,09 грн. (триста шістдесят дев'ять гривень 09 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Мінаєва