Ухвала

від 03.09.2012 по справі 2а-10947/11/0170/18

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10947/11/0170/18

03.09.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Дадінської Т.В.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

представник позивача, ТОВ "Аросвіт-Арго"- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК- Коверко Ілона Сергіївна Довіреність № 16/9/10-0 від 20.08.12,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Панов О.І. ) від 18.11.11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Яросвіт-Агро" (вул. К. Маркса, буд.47, Гвардійське,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97513)

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК (вул. Бєлова, 2,Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.11.11 адміністративний позов - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим від 23.07.2011 №0000902302, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Яросвіт-Агро" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4622,00 грн.

У іншій частині відмовлено.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.11.11 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Разом з апеляційною скаргою заявник апеляційної скарги просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду, однак з урахуванням той обставини, що строк на апеляційне оскарження фактично заявником не пропущений, ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду провадження по справі за апеляційною скаргою заявника було відкрито без попереднього вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2012 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду сповіщений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим була проведена невиїзна документальна перевірка з питань взаємовідносин з ПП "Севелістрой" за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р., за наслідками перевірки складено акт від 21 квітня 2011 року №637/23-02/3439844.

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем ч. 1, 5 статті 203, п. 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, п. п. 14.1.191, п. 14.1, ст. 14, п. 123.2 ст. 123, п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 4620, 56 грн., у тому числі: за січень 2011 року в сумі 4620, 56 грн. в результаті нецільового використання акумульованих коштів в сумі 4620, 56 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2011 року №0000552302 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 4621,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), застосованими на підставі пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України - 1155, 25 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням рішення податкового органу №0000552302 від 05.05.2011 р. позивач направив скаргу на адресу Державної податкової адміністрації в АР Крим, за результатом розгляду якої 07.06.2011р. на адресу ТОВ "Яросвіт-Агро" було надіслано рішення про результат розгляду первинної скарги, в якому скасовано податкове повідомлення-рішення №0000552302 від 05.05.2011 р. в частині донарахування штрафних санкцій у сумі 1154, 25 грн., в іншій частині- не задоволено.

В липні 2011 р. позивачем знову було на адресу ДПА України направлено скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення.

23 серпня 2011р. ТОВ "Яросвіт-Агро" отримало від ДПА України рішення №15106/6/25-0115 від 19.08.2011р. про результат розгляду повторної скарги, в якому скаргу залишено без задоволення.

Крім цього, на адресу позивача було спрямовано знову податкове повідомлення рішення №0000902302 від 23.07.2011р. про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 4621,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), застосованими на підставі пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України - 1, 00 грн.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Яросвіт-Агро" (Замовник) мав господарські відносини з ПП "Севелітстрой" (Підрядчик) на підставі договору підряду № 776 від 17.12.2010 року.

Відповідно до умов договору по дорученню Замовника Підрядник зобов'язується на власний ризик виконати певну роботу на умовах даного договору, а Замовник зобов'язується прийняти та сплатити її. Робота Підрядчика полягає в монтажі водостічної системи.

Відповідно до п. 5.1договору вартість послуг, які надаються за цим договором, є фіксованою, визначається згідно кошторису і складає 33004, 03 грн. та ПДВ 6600, 81 грн.

Пунктом 5.3.1 Договору встановлено, що замовник сплачує аванс у розмірі 37723, 39 грн., у т.ч. ПДВ 20% (4620, 56 грн.) Підряднику протягом трьох банківських днів після підписання Договору. Здавання послуг Підрядником та приймання їх результатів Замовником оформлюється актом прийому-передачи наданих послуг протягом 3 (трьох) робочих днів після повідомлення Підрядником Замовнику про готовність предмета підряду до користування.

Відповідно цього договору строк дії договору - до моменту його остаточного виконання сторонами.

На виконання умов договору ПП "Севелітстрой" (ін. код 35096833) було виписано рахунок-фактуру на будівельно - монтажні роботи водостічної системи на загальну суму 39604, 84 гривень, в тому числі ПДВ -6600, 81 гривень.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення №32 від 14.01.2011 року (призначення платежу - часткова оплата по рах. 1622 від 17.12.10 р. за монтажні роботи) на суму 27723,39 грн., у т.ч. ПДВ 20% 4620, 56 грн.

Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість були сплачена ТОВ "Яросвіт-Агро", зазначена сума увійшли до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця -ПП "Севелітстрой".

При апеляційному перегляді встановлено, що позивачем від ПП "Севелітстрой" була отримана податкова накладна №21 від 14.01.2011 року на загальну суму -27723, 39 грн., в т.ч. ПДВ -4620, 57 грн. Вказана сума податку на додану вартість була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді січня 2011 року. Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг від ПП "Севелітстрой" в січні 2011 року. З акту про приймання робіт по договору №776 від 17.12.2010р. на суму 39604, 84 грн. вбачається, що контрагентом фактично надані послуги, передбачені договором.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг від ПП "Севелітстрой" в січні 2011 року.

Постачальники послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (січень 2011р.) були зареєстровані платником податку на додану вартість і мали право видавати податкову накладну. Податковий кредит за циєю операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом січня 2011р. у зв'язку з придбанням послуг, виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ПП "Севелітстрой") позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Згідно положень пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, позивачем виконано приписи пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Посилання податкового органу на порушення вимог закону при здійсненні господарських операцій за ПП "Юлдуз"(ЄДРПОУ 37230280) не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні спору, оскільки відповідачем не надано жодного доказу того, що ПП "Юлдуз"є "ланкою" у ланцюгу постачання саме того товару, який є предметом договору позивача із ПП "Севелітстрой". Також не можна взяти до уваги, що предметом договірних відносин позивача із ПП "Севелітстрой" є монтажні роботи водостічної системи, а в акті перевірки жодним чином не роз'яснено впливу правочинів ПП "Севелітстрой" із ПП "Юлдуз" на можливість виконання договірних зобов'язань ПП "Севелітстрой" із позивачем у справі.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених котрагентом позивача - ПП "Севелітстрой" із іншою особою - ПП "Юлдуз". Проте, невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, тому доводи відповідача щодо порушення позивачем правил оподаткування не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

У зв'язку із цим, законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Згідно акту 637/23-02/3439844 від 21.04.2011 року при співставленні звітних даних програмного продукту з даними декларації з ПДВ і розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено відхилення податкового кредиту у сумі 4620, 56грн. Тобто, виходячи зі змісту акту, податковий орган не заперечував та не спростовує факт здійснення господарських операцій позивачем з визначеним контрагентам, а єдиною підставою для висновків щодо зменшення позивачу суми податкового кредиту та, як слідство, від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту (ряд. 19, ряд 20.2 розділу ІІІ) та прийняття спірного податкового повідомлення рішення є не відображення контрагентом позивача у податкової звітності податкових зобов'язань відносно позивача.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що, зокрема ПП "Севелітстрой" були відображенні податкові зобов'язання у податковому обліку по взаємовідносинам з позивачем, що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання послуг від контрагента позивача, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини та наведені норми законодавства судова колегія погоджується з висновком суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно п.п. 60.1.3 п. 1 ст. 60 Податкового Кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно п. 60.1 ст. 60 Податкового Кодексу України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

На підставі викладеного, суд першої інстанції правомірно відмовив в частині позовних вимог щодо визнання протиправним податкове повідомлення-рішення від 05.05.2011р. № 0000552302, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Яросвіт-Агро" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5776,25 грн.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.11.11 по справі №2а-10947/11/0170/18 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 вересня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук