Рішення

від 19.02.2013 по справі 2601/10903/12

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2601/10903/12

Провадження №: 2/752/213/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

при секретарях Михалик С.А., Кузічевій Т.Г., Скварчінській В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Альта», третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов»язання змінити дату та підстави звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

10.05.2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПП «Альта» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до наказу директора ПП «Альта» №5/к від 01.03.2012 року він був зарахований на посаду менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів з окладом 4 000, 00 грн. на місяць. Працював сумлінно, з приводу чого отримував усні подяки від керівництва, а за результатами роботи в кінці місяця отримав заробітну плату в розмірі 4 000, 00 грн., однак до відомості про виплату заробітної плати були занесені дані про отримання ним заробітної плати тільки у розмірі 900, 00 грн.. 13.04.2012 року він звернувся до директора ПП «Альта» з вимогою, по виплату в наступному місяці належної йому заробітної плати офіційно по відомості, як то передбачено умовами трудового договору, однак через годину отримав трудову книжку з записом «звільнений з займаної посади згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України невідповідність працівника займаної посади» та наказ №6/к від 13.04.2012 року.

Такі дії директора ПП «Альта» є неправомірними, як наслідок грубо порушені його трудові права гарантовані Конституцією України, завдано матеріальні збитки та значну моральну шкоду. Фактів порушення ним трудових обов»язків не було, він, маючи вищу освіту у галузі ветеринарної медицини, знав, як необхідно їх виконувати, а тому виконував покладені на нього обов»язки чесно і сумлінно, підстави для його звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України є незаконні. Також вказав, що до нього, як до молодого спеціаліста та такого , що був зарахований на посаду, яка не є робочою не могло бути встановлено строк випробування, а тому наказ відповідача в цій частині є нікчемним. Звільнення його з роботи з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП України, без наявних для цього підстав через відсутність фактів, які давали б підстави для висновку про його невідповідність займаній посаді, завдало йому значних матеріальних збитків та моральної шкоди, він був поставлений у скрутне матеріальне становище, втратив нормальні життєві зв»язки, які вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Просив поновити його на посаді з якої був незаконно звільнений, стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, що складає 4 000, 00 грн. на місяць, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн..

21.09.2012 року позивачем уточнено заявлені ним позовні вимоги до ПП «Альта». Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, посилаючись на його незаконне звільнення, через відсутність підстав, які б підтверджували його невідповідність займаної посали, просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення №6/к від 13.04.2012 року; зобов»язати відповідача змінити дату його звільнення з 13.04.2012 року на дату набрання законної сили рішенням суду, зобов»язавши відповідача змінити формулювання причини його звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗ пП України, нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.04.2012 року по день фактичного розрахунку, стягнути на відшкодування моральної шкоди 10 000, 00 грн..

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала у повному обсязі, просила задовольнити заявлені вимоги, посилаючись на незаконне звільнення позивача через порушення порядку накладення дисциплінарних стягнень, оскільки в останнього не було відібрано пояснення з приводу порушення трудової дисципліни, з наказом про звільнення ознайомлено в день звільнення, а з актом про невідповідність займаній посаді та про відмову від підпису позивача було ознайомлено під час попереднього судового засідання. Наказ про звільнення позивача не містить достатніх підстав для його звільнення з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП України, а відсутність тільки спеціальної освіти та досвіду про, що було відомо відповідачу на момент укладення трудового договору з позивачем, не може бути підставою для звільнення з зазначених підстав.

Представник відповідача заявлений позов не визнав, посилаючись на те, що позивач, отримавши освіту за спеціальністю ветеринарна медицина, працевлаштувався на роботу до ПП «Альта» не за спеціальністю, а тому при його працевлаштуванні на посаду менеджера з продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів він був зарахований на роботу з випробувальним терміном. З 01.03.2012 року позивач приступив до виконання посадових обов»язків, однак під час їх виконання допускав помилки, не міг виконувати елементарні завдання, виконану роботу здавав не вчасно, за відсутності директора залишав робоче місце до завершення робочого дня. З приводу чого надходили скарги від клієнтів. Під час проведення виставки «Зооветекспо 2012» ОСОБА_1 залишив своє робоче місце більше, як на шість годин, а після повернення пояснень з приводу відсутності не надав. Саме з цих причин директором ПП «Альта» 12.04.2012 року було розглянуто результати роботи ОСОБА_1, за результатами чого складено акт про вчинення позивачем прогулу та встановлено його недостатню кваліфікацію. Ознайомитися з актом позивач відмовився, пояснень не надав, а тому було прийнято рішення про його звільнення. Посилання позивача на безпідставність встановлення випробувального терміну при прийнятті його на роботу не ґрунтуються на вимогах закону, при його звільненні було дотримано процедуру звільнення. Заявлені вимоги є суперечливими, не ґрунтуються на вимогах закону. Просив відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи, будучи присутньою у судовому засіданні, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 просила залишити без задоволення.

У судовому засіданні 18.02.2013 року третя особа ОСОБА_2 або ж його представник відсутні, про дату, час та місце продовження судового розгляду справи повідомлені належним чином, будь-яких клопотань на адресу суду не надійшло, про причини неявки не повідомлено.

З огляду на викладене, врахувавши думку представників позивача та відповідача, суд ухвалив завершувати розгляд позовних вимог ОСОБА_1 за відсутності третьої особи.

Заслухавши учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом №5/К від 01.03.2012 року директора ПП «Альта» ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів з випробувальним терміном строком на 2 місяці (а.с.42).

Правилами ст. 26 КЗпП України визначено, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

Проте, частиною другою ст. 26 КЗпП України передбачено, що випробування не встановлюється при прийнятті на роботу молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів.

Сторонами у справі визнано, що на час працевлаштування ОСОБА_1 на посаду менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів до ПП «Альта» позивачем було надано відповідачу диплом серії НОМЕР_2 виданий 23.02.2012 року Національним університетом біоресурсів і природокористування України про отримання ним повної вищої освіти за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та здобуття кваліфікації лікаря ветеринарної медицини (а.с.2).

Наразі, зазначені в наказі про зарахування на роботу ОСОБА_1 застереження щодо визначення випробувального строку, при укладенні трудового договору між сторонами у справі, не ґрунтується на вимогах закону, а відтак не тягне за собою наслідків настання яких бажав роботодавець, внісши такі застереження до наказу про зарахування ОСОБА_1 на роботу.

Наказом №6/К від 13.04.2012 року директора ПП «Альта» ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. Зазначений наказ містить посилання на невідповідність працівника займаній посаді. (а.с. 43).

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов»язків вимагає доступу до державної таємниці.

Отже, правилами п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено кілька підстав для звільнення працівника через невідповідність займаній посаді, однак наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України невідповідність працівника займаній посаді не містить посилання, які саме обставини, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП визнані роботодавцем, як підстави для звільнення ОСОБА_1 саме за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до роз»яснень, що містяться у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений орган не пов»язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Заперечуючи з приводу заявлених позовних вимог, представник відповідача стверджував, що звільнення ОСОБА_1 мало місце з тих підстав, що останній має вищу освіту за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини, відповідно не мав відношення до спеціальності «менеджмент» та необхідних навиків і досвіду для виконання обов»язків менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів, а тому під час виконання роботи допускав помилки, виконану роботу здавав не вчасно. Одночасно, представником відповідача було визнано, що саме через наявність у позивача вищої освіти щодо ветеринарної медицини та кваліфікації лікаря ветеринарної медицини, позивач на пропозицію роботодавця погодився працевлаштуватися з випробувальним терміном (а.с.34-38).

Крім того, заперечуючи проти позову, представник відповідача в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем обов»язків менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів.

Згідно з рекомендаціями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 21 Постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов»язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров»я або небезпечно для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і не можливо перевести за його згодою на іншу роботу. Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов»язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором.

Таким чином, судом встановлено, що наказ №6/К від 13.04.2012 року директора ПП «Альта» про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП України не ґрунтується на фактичних обставинах, які свідчили б про наявність обставин передбачених п. 2 ч. 1 с. 40 КЗпП України для звільнення ОСОБА_1, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Між тим, звертаючись в суд з позовом, позивач просив поновити його на роботі з підстав незаконного звільнення, а в подальшому, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати незаконним та скасувати оспорюваний ним наказ, зобов»язати відповідача змінити дату його звільнення на дату набрання рішенням суду законної сили та підстави його звільнення з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Зазначені вимоги, щодо зміни дати та підстав звільнення обґрунтовано представником позивача незаконним звільненням ОСОБА_1 та не бажанням останнього перебувати у трудових відносинах із відповідачем.

За змістом ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Так, судом встановлено, що ПП «Альта» було звільнено ОСОБА_1 з порушенням законодавства, що регулює правовідносини між роботодавцем та працівником, оскільки звільнення відбулося з посиланням на норму закону, що передбачає невідповідність працівника займаній посаді без посилання на обставини, що стали підставою для його звільнення за зазначеною нормою закону. Крім того, у судовому засіданні також не було встановлено фактичних обставин, які стали б підставою для звільнення ОСОБА_1 з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач, який перебував у трудових відносинах не погодився з наказом про його звільнення, заявив про його незаконність та скасування, з підстав неможливості подальшого перебування у трудових відносинах із ПП «Альта» заявив вимогу про зміну підстав його звільнення, зобов»язавши відповідача звільнити його за власним бажанням , зазначивши датою його звільнення дату набрання рішенням суду законної сили.

З огляду на висновки суду про незаконність наказу щодо звільнення ОСОБА_1 з 13.04.2012 року з посади менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів, а також необхідність його скасування, неможливість продовження перебування сторін у справі в трудових правовідносинах та вимогу позивача про його звільнення за власним бажанням, суд вважає за необхідне зобов»язати ПП «Альта» звільнити ОСОБА_1 за власним бажання з часу ухвалення судового рішення з приводу заявлених ним позовних вимог.

За правилами ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов»язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Заявивши позовні вимоги, щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 одночасно заявив вимогу і про зміну дати його звільнення та підстав, з посиланням на небажання перебувати з відповідачем у трудових відносинах, позивач просить стягнути з ПП «Альта» середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки зазначені в його трудовій книжці підстави для звільнення були перешкодою для його працевлаштування.

Правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до зазначених вище висновків суду, звільнення позивача було незаконним, наявний у трудовій книжці запис про звільнення через невідповідність займаній посаді перешкоджав позивачу працевлаштуватися, а відтак заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню за період часу з 14.04.2012 року і по час ухвалення рішення суду щодо визнання звільнення незаконним.

Для визначення розміру належного до стягнення позивачу середнього заробітку суд не може прийняти до уваги твердження позивача про те, що на момент укладення трудового договору між ним та роботодавцем була домовленість щодо розміру його заробітної плати в сумі 4 000, 00 грн., оскільки на підтвердження зазначених обставин ні позивачем ні його представником не надано суду належних та допустимих доказів.

При визначені належних позивачу виплат за час вимушеного прогулу суд приймає до уваги надану представником відповідача довідку №1 від 28.01.2013 року про середню заробітну плату ОСОБА_1 за даними якої за час роботи у відповідача позивачу до виплати була нарахована заробітна плата у березні та квітні місяцях по 1 080,00 грн., безпосередньо до виплати належало - 884, 95 грн..

Зважаючи на те, що у квітні місяці 2012 року позивач працював у відповідача включно тільки по 13 квітня, то за час роботи у відповідача ОСОБА_1 всього пропрацював у ПП «Альта» менше двох місяців. Відповідно, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» працівникам, які попрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відтак, для визначення розміру середнього заробітку для оплати позивачу вимушеного прогулу суд визначає середньоденний заробіток ОСОБА_1 за час роботи у ПП «Альта» з урахування п»ятиденного робочого тижня, оскільки на вимогу суду відповідачем не надано суду правила внутрішнього трудового розпорядку та дані про умови праці працівника, який заявив спір.

Таким чином, за час перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ПП «Альта з 01.03. по 13.04.2012 року мали місце 31 робочий день.

За даними зазначеної вище довідки про середню заробітну плату позивача ОСОБА_1 останній за час роботи з 01.03. по 13.04.2012 року безпосередньо до виплати з урахуванням необхідних утримань отримав 1 769, 90 грн., котрі ділимо на 31 робочий день та отримуємо розмір середньоденної заробітної плати - 57,09 грн..

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14.04.2012 року по 19.02.2013 року має 215 робочих днів, то належний позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу (57,09 /середньоденна заробітна плата/ х 215 /кількість робочих днів за час вимушеного прогулу/ = 12 274, 35 /середній заробіток за час вимушеного прогулу/) складає 12 274, 35 грн..

Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, то вони також знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та підлягають частковому задоволенню відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України.

Так, у судовому засіданні встановлено, що діями відповідача було порушено законні права позивача, що призвело до необхідності звернення останнього за їх захистом до суду.

Для захисту порушених законних прав у суді ОСОБА_1 докладав додаткових зусиль, що призвело до змін способу його життя.

Відповідно до роз' яснень, що містяться у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров»я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач послався на порушення відповідачем його права на працю, а також те, що він та його родина були поставлені украй скрутне становище, оскільки він має на утриманні малолітню дочку - 05.06.2011 року та дружину, котра не працює тому, як перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Проте, судом встановлено тільки порушення відповідачем у справі права позивача на працю, а на підтвердження обставин, які стосуються утримання позивачем малолітньої дочки та дружини суду не надано будь-яких доказів так само, як і отримання грошей в борг для утримання родини.

З огляду на викладене, врахувавши всі обставини справи, суд приходить до висновку що внаслідок протиправних дій з боку відповідача позивачу ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, що може бути відшкодована в розмірі 2 000, 00 грн..

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 229, 40 грн. щодо розгляду судом позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення середнього заробітку та 229,40 грн. у частині відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути на користь держави з відповідача за правилами ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», 26,27,28,38,40,232,233,235,237-1 КЗпП України, ст.ст. 10,11,60,81,88,208,213 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до приватного підприємства «Альта», третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов»язання змінити дату та підстави звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №6/к виданий 13 квітня 2012 року директором приватного підприємства «Альта» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Зобов»язати приватне підприємство «Альта» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера по продажу ветеринарних препаратів та сухих кормів на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 19 лютого 2013 року.

Стягнути з приватного підприємства «Альта» (ідентифікаційний код 32529742, місцезнаходження - 03162, м. Київ. вул. Святошинська, буд. №3) на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання - АДРЕСА_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 12 274, 35 грн., на відшкодування моральної шкоди 2 000, 00 грн., всього 14 274 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 35 коп.

Стягнути з приватного підприємства «Альта» (ідентифікаційний код 32529742, місцезнаходження - 03162, м. Київ. вул. Святошинська, буд. №3) на користь держави судовий збір у розмірі 458 (чотириста п»ятдесят вісім) грн.. 80 коп.

Рішення суду в частині стягнення з приватного підприємства «Альта» (ідентифікаційний код 32529742, місцезнаходження - 03162, м. Київ. вул. Святошинська, буд. №3) на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання - АДРЕСА_1) заробітної плати в межах платежів за один місяць у розмірі 8 84 (вісімсот вісімдесят чотири) грн. 95 коп. допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: