Постанова

від 14.02.2013 по справі 804/1027/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2013 р. Справа № 804/1027/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіІльков В.В. при секретаріМофі І.В., за участю: представника позивача: представника відповідача: Оліфіренко Г.Ю., Сидорчука І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крона" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.01.2013р. за №000020220, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона» звернулося до суду із адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 08.01.2013р. за №000020220.

У обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі висновків акту перевірки від 11.12.2012р. за №4779/246. Зокрема, за викладеними у акті висновками фінансово-господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) між позивачем та ТОВ «Комерційне підприємство «Втормет» визнано нікчемними відповідно до ч. 1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, а реальність господарських операцій не знайшла свого підтвердження. У акті перевірки було встановлено порушення ТОВ «Крона» п. 44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст. 44, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 267717,00 грн., проте, позивач вважає такі висновки податкового органу такими, що не відповідають дійсності. Позивачем зазначено, що ним зі свого боку виконані всі вимоги щодо формування податкового кредиту за операціями із вищезазначеним контрагентом, до податкової перевірки надавались усі первинні документи, дані бухгалтерського обліку. На підставі вищевикладених обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є недійсним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що під час перевірки були встановлені такі обставини: інформація щодо наявності у ТОВ «Комерційне підприємство «Втормет» офісного, складського приміщень, виробничих потужностей відсутня; підприємство відсутнє за адресою місцезнаходження. Під час проведення перевірки та винесення оскаржуваного рішення державний орган діяв у межах чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням, якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до п. 78.8 ст. 78 ПК України порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

На підставі наказу від 04.12.2012 року за №1345, уповноваженою особою Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі п.п. 78.1.1 п.78.1. ст.78, п. 79.1 - 79.3 ст.79 ПК України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Крона» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за січень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Комерційне підприємство «Втормет» та далі по ланцюгу постачання.

Посадові особи ТОВ «Крона» повідомлені про проведення перевірки повідомленням за №31713 від 05.12.2012 року та наказом від 04.12.2012 року за №1345, які направлені поштою.

За результатами перевірки складено акт №4779/246 від 11.12.2012 року.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Позивачем було подано заперечення до акту перевірки від 27.12.2012р. за №2712/1Б.

У ході перевірки відповідачем зазначено що:

-факт відображення підприємством ТОВ «Крона» у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011р. сум податку на додану вартість, віднесених до складу податкового кредиту та здійснення такого правочину підтвердити неможливо;

-при аналізі документів, наданих до перевірки ТОВ «Крона» приймання, передавання, здавання вантажу, здійснення вантажних робіт та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна документація не надана; відсутнє документальне підтвердження визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу (шляхові листи), списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (товарно-транспортна накладна);

-операції з купівлі ТОВ «Крона» товарів у ТОВ «Комерційне підприємство «Втормет» порушують ч.ч. 1,5 ст.203, ч.ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України у частині недодержання у момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства;

-встановлено порушення ТОВ «Крона» п. 44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст. 44, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2011р. на загальну суму 267717,00 гривень.

У акті перевірки відповідач посилається на порушення позивачем п. 44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст. 44, п.198.6 ст.198 ПК України, у яких зазначено таке.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно із п. 44.5 ст. 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Пунктом 44.6 ст. 44 ПК України встановлено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013р. за №000020220 - щодо донарахування ТОВ «Крона» суми податку на додану вартість у розмірі 267717,00 гривень та нарахування штрафної (фінансової) санкції у сумі 1 гривня.

В обґрунтування висновку щодо нікчемності договору, укладено між ТОВ «Крона» та ТОВ «Комерційне підприємство «Втормет», відповідач в акті перевірки за №4779/246 від 11.12.2012 року посилається на висновки інших актів перевірок контрагента позивача, а саме: акт від 31.05.2011р. за №2147/163/23-206/2025113 «Про неможливість проведення звірки ТОВ «КП «Втормет» (код за ЄДРПОУ 35496673) щодо підтвердження господарських відносин ТОВ «Аїда плюс» (код ЄДРПОУ 37087574) за січень 2011 року», складений Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача про вчинення позивачем з ТОВ «КП «Втормет» (код за ЄДРПОУ 35496673) правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки вказаний правочин, на думку відповідача, є нікчемним.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Частиною 1 ст. 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦКУ правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки за №4779/246 від 11.12.2012року не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Крона» на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину може ухвалюватись судове рішення.

Отже, позиція відповідача про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача, який би свідчив про наявність умислу у діях посадових осіб позивача на порушення публічного порядку.

Окремо, суд зазначає про таке. За змістом ст.215 ЦК України нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зокрема, ст.228 ЦК України (в редакції чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч.3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.

З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

Зазначаючи про неспрямованість правочинів позивача з ТОВ «КП «Втормет» та підприємцями-покупцями на реальне настання правових наслідків, податковим органом не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

У той же час, як встановлено судовим розглядом та підтверджено матеріалами справи, орган податкової служби при складанні акту самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем, нікчемними.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2.Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5.Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у вищевказаному листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № 2а-9864/11/2670 (K/9991/50772/12).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що правочин укладений позивачем з ТОВ «КП «Втормет» здійснений без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними договору, укладеного між ТОВ «Крона» та ТОВ «КП «Втормет». Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємств-контрагентів позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Факт укладення такого договору і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів, зокрема:

1) копією договору купівлі-продажу № П-270110 від 27.01.2010р. (специфікації від 27.01.2010р. за № 1, від 01.03.2010р. за № 2, від 05.03.2010р. за № 3, від 24.06.2010р. за № 4, від 01.12.2010р. за № 5);

2) копіями видаткових накладних: № РН-0000001 від 01.01.2011р., № РН-0000002 від 02.01.2011р., № РН-0000003 від 05.01.2011р., № РН-0000004 від 07.01.2011р., № РН-0000005 від 13.01.2011р., № РН-0000006 від 21.01.2011р., № РН-0000007 від 23.01.2011р., № РН-0000008 від 26.01.2011р., № РН-0000009 від 28.01.2011р.;

3) копіями податкових накладних: № 01 від 01.01.2011р., № 02 від 02.01.2011р., № 03 від 05.01.2011р., № 04 від 07.01.2011р., № 05 від 13.01.2011р., № 06 від 21.01.2011р., № 07 від 23.01.2011р., № 08 від 26.01.2011р., № 09 від 28.01.2011р.;

4) копіями залізничних накладних: № 52954581 від 01.01.2011р., № 52954597 від 02.01.2011р., № 48035449 від 05.01.2011р., № 48082903 від 07.01.2011р., № 48234984 від 13.01.2011р., № 48454772 від 21.01.2011р., № 48498374 від 23.01.2011р., № 48582854 від 26.01.2011р., № 48637998 від 28.01.2011р.;

5) копіями платіжних доручень: № 15 від 13.01.2011р., № 28 від 14.01.2011р., № 236 від 20.01.2011р., № 239 від 20.01.2011р., № 291 від 27.01.2011р., № 313 від 31.01.2011р., № 314 від 01.02.2011р., № 318 від 02.02.2011р., № 319 від 03.02.2011р., № 360 від 09.02.2011р., № 363 від 10.02.2011р., № 368 від 10.02.2011р., № 372 від 11.02.2011р., № 377 від 14.02.2011р., № 388 від 15.02.2011р., № 393 від 16.02.2011р., № 399 від 16.02.2011р., № 400 від 16.02.2011р., № 407 від 17.02.2011р., № 408 від 18.02.2011р., № 421 від 21.02.2011р., № 735 від 14.03.2011р., № 754 від 16.03.2011р., № 783 від 21.03.2011р., № 785 від 21.03.2011 року.

Крім того, з пояснень відповідача та наданих первинних бухгалтерських документів (накладні, квитанції на прийняття вантажу) на предмет договору купівлі-продажу № П-270110 від 27.01.2010р. (специфікації від 27.01.2010р. за № 1, від 01.03.2010р. за № 2, від 05.03.2010р. за № 3, від 24.06.2010р. за № 4, від 01.12.2010р. за № 5) - вугілля марки Т (0-100), позивачем (комітентом) було укладено договір комісії на продаж товару на експорт № ДК-270110 від 27.01.2010р. з комісіонером - ТОВ «Углересурс» (специфікації від 27.01.2010р. за № 1, від 24.06.2010р. за № 3, від 29.10.2010р. за № 4, додаткові угоди від 29.10.2010р. та від 20.12.2010р.).

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідач у судовому засіданні зазначив, що первинні документи - накладні, договори, рух коштів через банк здійснені згідно вимог чинного законодавства України.

Крім того, відповідач зазначив, що ТОВ «КП «Втормет» задекларувало витрати щодо поставки товару по взаємовідносинам із ТОВ «Крона».

Отже, первинні документи ТОВ «Крона» та ТОВ «КП «Втормет» відповідають вище переліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї гтатті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, зазначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав всі вимоги зазначених законів і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом - ТОВ «КП «Втормет».

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності ТОВ «Крона» та ТОВ «КП «Втормет» і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ч.2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до копії витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.12.2012р. ТОВ «КП «Втормет» є зареєстрованим та здійснює економічну діяльність 46.71 «Оптова торгівля твердим, рідким та газоподібним паливом і подібними продуктами».

Судом встановлено, що товар придбаний позивачем у ТОВ «КП «Втормет» використовувався у господарській діяльності позивача - товар є предметом договору комісії на продаж товару на експорт № ДК-270110 від 27.01.2010 року.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі було правомірно сформовано податкове зобов'язання із врахуванням господарських операцій із ТОВ «КП «Втормет».

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 44.1, п.44.3, п.44.5, п.44.6 ст. 44, п.198.6 ст.198 ПК України суперечить встановленим по справі обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013р. за №000020220 прийняте не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013р. за №000020220 визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, відшкодуванню із Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Крона» підлягають здійснені ним і документально підтверджені судові витрати у розмірі 2294 грн. 00 копійок.

Керуючись статтями 14, 70, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Крона" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.01.2013р. за №000020220 задовольнити.

Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області № 000020220 від 08.01.2013 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області № 000020220 від 08.01.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Крона" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2294,00 грн.(дві тисячі двісті дев"яносто чотири гривні 00 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 19 лютого 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили СуддяВ.В Ільков 19.02.2013р. В.В. Ільков