Рішення

від 27.02.2013 по справі 248/710/13- ц

ХАРЦИЗЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

248/710/13- ц

2/248/474/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року Харцизький міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Сидорової М.В.

при секретарі Нагорняк М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харцизьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Харцизької міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за час затримки її виплати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

18.01.2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Харцизької міської (далі-Відділ) , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробтій платі з відрахуванням податків в сумі 1585,17 грн., компенсащю за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 19,52 грн., компенсацію за порушення строків виплати по день фактичного розрахунку, моральну шкоду -10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 10.05.2010р. по 10.02.2011р. він працював на посаді плотника ДЮСШ м.Зугрес .

Наказом від 10.02.2011р. № 9 він був незаконно звільнений. Відносно керівника школи в Харцизькому міському суді розглядалась кримінальна справа, і він визнаний по справі потерпілим. 26.12.2012 року судом відносно керівника ОСОБА_3 винесений обвинувальний вирок. Цивільний позов в межах кримінальної справи не міг бути розглянутий, бо відповідачем є юридична особа, а не обвинувачений у скоенні злочину.

Добровільно відповідач виплатити йому заробітну плату та розрахуватися з ним не бажає, посилаючись на те, що виплати будуть проведені на піставі рішення суду.

Оскільки відповідач не виконував вимоги ст.115 КЗпП України, всю заробітну плату своєчаснойому не виплачував, тим самим грубо порушив законодавство про працю, колективний та трудовий договір. Згідно довідки відповідача заборгованість по заробітній платі складає: за грудень 2010р. - 617,02грн., за січень 2011р.-941,00 грн., за лютий 2011 р.- 376,40 грн., а всього нарахованао 1934,42грн. Компенсація за час затримки за разрахунками позивача складає за грудень 2010р. -6.22грн, за січень 2011р. - 9.50грн., за лютий 2011р. - 3.80грн., а всього 19,52 грн.

Оскільки в день звільнення та по теперішній час йому не виплачено всі належні йому суми, просить стягнути середню заробітну плату за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вказує, що на час звернення з позовом до суду, затримка фактичного розрахунку складає 491 день, та просить врахувати час затримки розрахунку до винесення рішення судом їз розрахунку його середньої заробітної плати за день.

Також вказує, що діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, яку оцінює в 10000 грн., бо його сім'я страждала матеріально, був порушений нормальний спосіб його життя, він перенес нервово-емоційні переживания.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву в якій просить розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача Відділу - Солодка Т.М. в судове засідання не з'явилась, надавши заяву в якій просить розглянути справи у її відсутність та надала письмові заперечення проти позову. В яких зазначила, що позов не визнають через наступне:

Відповідно до вимог статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськраионного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 закріплено в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012, «В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався».

Тобто, на підставі вищезазначеного, законодавче обгрунтування вимог щодо виплати компенсацій за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі відсутні.

Статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідно до позовної заяви та трудової книжки позивача, він був прийнятий на посаду плотника в Зугреську дитячо-юнацьку спортивну школу, яка є окремою юридичною особою, яка несе відповідальність згідно вимог діючого законодавства України. Директором якого був ОСОБА_3, який і є роботодавцем, а тому несе повну відповідальність по даному позову.На підставі вищезазначеного, керуючись ст.33 ЦПК України вважає, що позов подано до неналежного відповідача.

Право фізичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62 Конституції України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким , що підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що позивач працював плотником у Дитячо-юнацькій спортивній школі м. Зугресу, та звільнений 10.02.2011р. відповідно до наказу №9 від 10.02.2011р. Вказані обставини сторонами не спростовуються та не оспорюються.

Згідно довідки Відділу позивачу за період з 01.01.2011р. по 10.02.2011р. нарахована заробітна плата в сумі 1934,42 грн., у тому числі: заробітна плата за січень 2011р. -941,00грн., за лютий 2011р.- 376,40грн., компенсація за невикористана відпустку -617,02грн. Утримання із нарахованого доходу складають 349,36 грн.. Залишок заробітної плати яка підлягає виплаті складає 1585,17грн. (а.с.4). Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 49,35 грн., згідно даним довідки відповідача № 09/59 від 13.02.2013р. (а.с.20). Викладені дані в зазначених довідках сторонами не спростовуються.

Відповідно до положення Відділу основними завданнями його є керування діяльністю установ фізичної культури та спорту, що належать територіальній громаді міста: ДЮСШ м. Зугрєса та інші.

Відповідно до п.3.8 зазначеного положення Відділ затверджує у встановленому порядку штатні розписи, кошториси витрат і доходів , навчальні плани установ спорту , що перебувають у комунальній власності територіальної громади.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності , виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу , що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП україни у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідачем не доведене відсутність його вини з приводу несвоєчасної виплати заробітної позивачу.

Суд встановив, що позивач виконував професійні обов'язки, але відповідач, в порушення статті 21 КЗпП України, оплату праці не здійснив.

Відповідно до ст.ст.116,117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред"явлення звільненним працівником вимоги про розрахунок.

З урахуванням довідок, виданих відповідачем, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 1585,17 грн. за січень та лютий 2011 року.

Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-111 та "Порядком проведення компенсації громадян втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" затвердженим постановою КМ України від 21.02.2001 року №159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу. Нарахування компенсації провадиться у разі затримки на один місяць і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період виплати доходу.

Згідно п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після

утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином суд вважає правильним розрахунок компенсації та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 19,52 грн.

Суд вважає, що компенсація заробітної плати на несвоєчасну її виплату відноситься до структури заробітної плати, зазначених в п.2 ст.2 Закону України "Про оплату праці", оскільки із вказаних сум проводяться відрахування податків та обов'язкові платежі, як з заробітної плати. Оскільки компенсація заробітної плати відноситься до структури заробітної плати і регулюється трудовим законодавством, тому, відповідно до вимог ст. 238 КЗпП України задоволення грошових вимог не обмежені будь-яким строком.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство , установа , організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата.

Відповідно даним довідки відповідача розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 49,35 грн. Виходячи з часу роботи за грудень 2010р., січень 2011, лютий 2011р. (п'ятиденний робочий тиждень) позивач мав би відпрацювати станом на 27.02.2013р. 519 (на 18.01.2013 - 491) робочих днів.

Таким чином, суд вважає, розмір середнього заробітку за весь час затримки становить 25612,65 грн.(519 дні х 49,35грн.) без урахування податків і обов'язкових платежів.

Проте суд вважає, що зазначена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню через наступне.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку із затримкою розрахунку при звільненні , що працівникові не були виплачені належні від підприємства, установи , організації суми в день звільнення , коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред»явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок , суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунк , а при не проведенні його до розгляду справи- по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини .

У разі не проведення розрахунку у зв»язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки між сторонами виник спір про наявність між сторонами трудових відносин і підстав для виплати нарахованих сум заробітної плати , суд вважає за необхідне врахувати матеріальний стан відповідач , який є неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність за кошти , отримані від держави, та виходячи з принципу розумності та співмірності, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 1500 грн. Зазначене зменшення відповідатиме завданням як цивільного судочинства, визначеним ст.1 ЦПК України - справедливому розгляду цивільних справ, так і засадам цивільного законодавства, які визначені ст.3 ЦК України- справедливість, добросовісність та розумність.

Таку ж правову позицію висловив і Верховний Суд України в постановах від 24.10.2011р. по справі №6-39 цс 11 та від 21.11.2011 р. по справі №6-60 цс 11 при розгляді аналогічних справ за заявами про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної

інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, зазначивши, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку суд визначає з урахуванням спірної суми, на яку позивач мала право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України , прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення х мотивів неоднакового застосуваннями судом ( судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов»язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд, вирішуючи питання про задоволення позову про відшкодування моральної шкоди приходить до висновку, що позивачу несвоєчасною виплатою заробітної плати була спричинена моральна шкода. Однак вважає вимоги позивача в цій частині занадто завищеними і з урахуванням вимог ст. 23 ЦК України вважає за необхідне задовольнити їх частково, при цьому суд враховує ступень спричинених позивачу несвоєчасною виплатою заробітної плати моральних страждань, їхній характер і тривалість, глибину душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості, те, що невиплата заробітної плати вимагала від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що потребувало матеріальних затрат. З урахуванням зазначеного суд вважає за доцільним стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 300 грн., що є справедливою компенсацією.

Суд не може погодитись з доводами представника відповідача в запереченнях щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами в частині стягнення середнього заробітку за час затримки.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року ,справа № 1-5/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпПУ у взаемозв'язку з положениями статей 117,237-1 цього КЗпПУ вирішено, що в аспекті конституційного звернення положения частини першої статт1 233 у взаемозв'язку з положениями статей 116,117,237-1 цього кодексу, слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненш та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинаеться з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звшьненні сум, фактично з ним розрахувався .

Тому, на думку суду , позивач звернулася до суду з даним позовом в межах строку , передбаченого ст.237-1 КЗпП України.

Також, суд не може погодитись з доводами представниками відповідача в частині того, що Відділ не зобов'язаний в нести матеріальну відповідальність перед позивачем.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони не спростували факт того, що відповідач здійснював нарахування та виплату заробітної плати, що і підтверджується довідками відповідача про розмір заборгованості по заробітній платі.

На підставі ст.88 ЦПК України, суд також вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 229,40грн. за розгляд позовних вимог майнового характеру, та 114,70грн. за розгляд позовних вимог немайнового характеру, а всього 344,10грн.

Керуючись ст.ст. 115,116,117,237-1 КЗпП України, 23, 1159 ЦК України, Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-111 та "Порядком проведення компенсації громадян втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" затвердженим постановою КМ України від 21.02.2001 року №159, ст.ст.10,11,30,209,212,214-215 ЦПК України, суд,-

В И Р ІШ И В:

Позов ОСОБА_1 до Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Харцизької міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за час затримки її виплати, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Харцизької міської ради Донецької області (м. Харцизьк, вул. Краснознаменська , 87-а, р/р35415007002654 УДК ум. Харцизьку код ОКПО 02933084, МФО 834016) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Зугрес Донецької області, ІПН НОМЕР_1 заборгованості по заробітній платі, за грудень 2010 року - лютий 2011 року в сумі 1585,17 грн., компенсацію за час затримки виплати заробітної плати в сумі 19,52 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі 1500 грн. та моральну шкоду в сумі 300 грн., а всього 3404,69 грн. (три тисячі чотириста чотирі грн. 69 коп.).

Стягнути з Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Харцизької міської ради Донецької області (м. Харцизьк, вул. Краснознаменська , 87-а, р/р3 5415007002654 УДК у м. Харцизьку код ОКПО 02933084, МФО 834016) судовий збір на користь держави в сумі 344,10 грн.( р/р31218206700088, банк: ГУДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄРДПОУ 34686480, отримувач: УДКСУ у м. Харцизьку (м. Харцизьк), код платежу 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)»символ звітності 206, код суду 02895679).

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя: