Постанова

від 06.04.2011 по справі 32806/09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ "06" квітня 2011 р.        справа № А21/12-07 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Туркіної Л.П.           суддів:                     Мельника В.В.  Проценко О.А. при секретарі судового засідання:          Ганноченку А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2007 року у справі №А21/12-07 (категорія статобліку –6.11) за позовом Дніпропетровської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ до Дочірнього підприємства «Автомобіліст»Товариства з обмеженою відповідальністю  «Дніпропетровська транспортна компанія» про стягнення адміністративно –господарських санкцій, - Встановила: У червні  2007 року Дніпропетровський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,                                    м. Дніпропетровськ  звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дочірнього підприємства «Автомобіліст»Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська транспортна компанія»( далі ДП «Автомобіліст»ТО«Дніпропетровська транспортна компанія»), в якому просив  стягнути з ДП «Автомобіліст»ТО«Дніпропетровська транспортна компанія»на користь  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ адміністративно –господарські санкції за нестворене робоче місце в сумі 6 209, 38 грн. Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 р. у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що вина підприємства в невиконанні зобов'язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон №875-ХІІ), відсутня, оскільки створення робочого місця для інваліда залежить не тільки від підприємства, але й від органів працевлаштування. Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов. У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону №875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Апелянт зазначив, що сплата зазначених адміністративно –господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування інваліда. Однак відповідачем зазначені заходи вжито не було, та відповідно, норматив не виконано. Таким чином, судом було невірно застосовано норму закону, а саме ст.20 Закону України  «Про основи соціального захищеності інвалідів», що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.    Відповідач надав до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в яких зазначив наступне. ДП «Автомобіліст»на виконання вимог законодавства направляло до Жовтневого районного центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда, але робоче місце залишилось вакантним у зв'язку не направленням для працевлаштування інваліда уповноваженими органами. Крім того, згідно висновку про створення робочого місця для інваліда та акту від 28.04.2005 р. на підприємстві створене робоче місце для інваліда згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». Свої обов'язки стосовно створення робочого місця підприємством виконано, звітність до Фонду соціального захисту інвалідів подано, інформація до  державної служби зайнятості з повідомленнями про вільне робоче для інваліда подавалась, але інваліди  на підприємство не направлялись.    Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.    Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.   Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в запереченні на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.   Заслухавши прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Дочірнє підприємство «Автомобіліст»Товариства з обмеженою відповідальністю  «Дніпропетровська транспортна компанія»є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Відповідачем було подано до Дніпропетровського  обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2006 році склала             32 особи. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди у кількості 1 особа. Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем. Загальні принципи застосування відповідальності за такі правопорушення визначені у Господарському кодексі України. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Згідно діючого законодавства органами, що сприяють працевлаштуванню інвалідів є державна служба зайнятості, управління праці та соціального захисту населення. Як свідчать матеріали справи, відповідачем направлялися звіти форми 3-ПН до органу працевлаштування, однак, інформацію про наявність робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів, подано відповідачем до центру зайнятості лише у червні, липні, вересні, жовтні  2006р. Як свідчать наявні у справі звіти Форми 3-ПН (а.с. 24-27), у січні, лютому ,березні, серпні  також–грудні 2006р. така інформація була відсутня. Отже, ні центр зайнятості, ні інші органи, на які законом покладено обов'язок працевлаштування інвалідів, не могли сприяти відповідачу у працевлаштуванні інвалідів, оскільки не мали протягом 2006 року належної та своєчасної інформації щодо наявності у останнього відповідних вакансій для такої категорії громадян.  Доказів щодо виконання заходів, передбачених ч. 4 ст. 19 Закону №875-ХІІ, у якій йдеться про співпрацю з підприємствами громадських організацій інвалідів, відповідач також не надав. Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем вчинено правопорушення, а саме не здійснено працевлаштування інваліда відповідно до встановленого нормативу. Відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення. На підставі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування норм ч. 2 ст. 218 ГК України та внаслідок неповного з'ясування обставин справи, що є підставою для його скасування. Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Матеріали справи та пояснення сторін свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено. Таким чином, позивачем обґрунтовано та у належному розмірі пред'явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 6209,38 грн. На підставі викладеного, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ задовольнити, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 р. скасувати. Позов задовольнити. Стягнути з Дочірнього підприємства «Автомобіліст»Товариства з обмеженою відповідальністю  «Дніпропетровська транспортна компанія», м. Дніпропетровськ,                на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ   - 6209,38 грн. штрафних фінансових санкцій.     Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,  колегія суддів, - Постановила: Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ задовольнити. Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 р. скасувати. Позов задовольнити. Стягнути з Дочірнього підприємства «Автомобіліст»Товариства з обмеженою відповідальністю  «Дніпропетровська транспортна компанія», м. Дніпропетровськ,                пл. Академіка Стародубова, б.1 ЄДРПОУ 33159990 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ вул. Чкалова, 11 ЄДРПОУ 25005978  - 6209,38 грн. штрафних фінансових санкцій.     Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України. Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України   21.07.2011 року. Головуючий:                                                            Л.П. Туркіна           Суддя:                                                            В.В. Мельник           Суддя:                                                            О.А. Проценко