Рішення

від 27.02.2013 по справі 914/335/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.13 Справа№ 914/335/13-г

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс», м. Донецьк;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика», с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області;

про: стягнення 148 459 грн. 40 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Гуральник В. О. - представник на підставі довіреності № 225 від 11.02.2013 року;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 24.01.2013 року порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» про стягнення заборгованості в розмірі 148 459 грн. 40 коп. Розгляд справи призначено на 18.02.2013 року.

У судовому засіданні 18.02.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав акт звірки взаємних розрахунків. Попередньо представник позивача подав письмове пояснення (вх. №346/13 від 15.02.2013 року). Представник відповідача позов заперечив повністю, вимог ухвали суду від 24.01.2013 року не виконав. Суд ознайомився з оригіналами документів в судовому засіданні. Судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 25.02.2013 року.

У судовому засіданні 25.02.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав довідку про наявність заборгованості відповідача. Представник відповідача подав доказ часткової сплати заборгованості. Судом оголошено перерву у судовому засіданні до 27.02.2013 року.

У судовому засіданні 27.02.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про відстрочку виконання рішення суду. Представник позивача проти заявленого клопотання заперечив.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник сторони відмовився.

Представнику позивача, що брав участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Суть спору:

Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтранс» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» з вимогою про стягнення заборгованості в сумі 148 459 грн. 40 коп.

У позовній заяві вказується, що між позивачем і відповідачем укладено договір № 27.02.12 від 27 лютого 2012 року про перевезення вантажів у міжнародному сполученні. Позивач відповідно до умов договору надав відповідачеві послуги з перевезення вантажу. Вантаж вантажоодержувачем було прийнято без заперечень та застережень, про що свідчать печатки та підписи відповідальної особи вантажоодержувача у СМR. Акти виконаних робіт підписані відповідачем також без заперечень. Документи для оплати відповідач отримав у повному обсязі 31.07.2012 року, термін оплати сплинув 21.08.2012 року. Однак відповідач не здійснював оплату. Після отримання претензії від позивача відповідач здійснив часткову оплату заборгованості. Але станом на 27.12.2012 року заборгованість за надані послуги складає 142 235, 80 грн.

Відповідач доказів здійснення повної оплати не пред'явив, наявність боргу не спростував.

У процесі розгляду справи суд встановив:

27 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтранс» (надалі по тексту рішення - позивач, перевізник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» (надалі по тексту рішення - відповідач, експедитор) укладено договір про перевезення вантажів у міжнародному сполученні (надалі по тексту рішення - договір).

Відповідно до пункту 2.2 договору після попередньої усної домовленості з перевізником, експедитор направляє заявку письмово не пізніше 2-ох днів до терміну надання автотранспортних засобів перевізником. Заявка від експедитора до перевізника передається або шляхом факсимільного повідомлення або електронною поштою. У свою чергу перевізник письмово підтверджує виконання замовлення із зазначенням в заявці номера автотранспортного засобу. У заявці вказуються: адреси завантаження і розвантаження вантажу, дата і час початку завантаження, термін доставки, прізвища і телефони відповідальних осіб, найменування і кількість вантажу, розмір і терміни оплати, інші умови.

Згідно з п. 3.1 договору перевізник зобов'язується подавати під завантаження справний рухомий склад, доставити вантаж в пункт доставки в термін, вказаний у заявці. Згідно з п. 3.2 договору експедитор зобов'язується оплачувати рахунки перевізника згідно з п. 4.1 договору. Відповідно до п. 4.1 експедитор оплачує рахунки перевізника шляхом безготівкового переказу протягом 20 банківських днів з дати отримання оригіналу рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, СМR-накладної з відміткою про отримання вантажу, якщо інше не обумовлене в заявці. У заявці зазначено, що оплата наданих послуг має бути здійснена не пізніше 14 банківських днів з моменту отримання документів для оплати, тобто до 21.08.2012 року.

Станом на 27.12.2012 року заборгованість за послуги перевезення складала 142 235 грн. 80 коп. Як зазначено у позовній заяві, позивач відповідно до умов договору надав відповідачеві послуги з перевезення вантажу. Вантаж вантажоодержувачем було прийнято без заперечень та застережень, про що свідчать печатки та підписи відповідальної особи вантажоодержувача у СМR. Акти виконаних робіт підписані відповідачем також без заперечень. Документи для оплати відповідач отримав у повному обсязі 31.07.2012 року, термін оплати сплинув 21.08.2012 року. Однак відповідач не здійснював оплату. На адресу відповідача було направлено претензію №192 від 11.12.2012 року з вимогою про оплату послуг з перевезення та штрафних санкцій. Відповідач претензію отримав і здійснив часткову оплату претензії у сумі 53 497, 85 грн., що підтверджено розрахунком суми претензії від 24.12.2012 року.

В судовому засіданні 18.02.2013 року представник позивача подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що відповідач провів часткову оплату заборгованості по рахунку №СФ-554 від 24.07.2012 року у сумі 10 000 грн. та підтверджує копією платіжного доручення №499 від 16.01.2013 року. Станом на 12.02.2013 року сума боргу складала 132 235, 80 грн. Також, дана сума заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним двома сторонами.

В судовому засіданні 25.02.2013 року представник відповідача подав в матеріали справи оригінал платіжного доручення № 600 від 13.02.2013 року, який підтверджує часткову оплату заборгованості за транспортні послуги по рахунках №СФ-554 від 24.07.2012 року та №СФ-555 від 24.07.2012 року на суму 20 900 грн. Також, від позивача надійшла довідка вх.№ 5193 від 25.02.2013 року про оплату відповідачем вищезгаданої суми.

У зв'язку із частковою сплатою відповідачем заборгованості розмір основного боргу зменшився та станом на 22.02.2013 року становить 113 335 грн. 80 коп.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне:

Судом вище встановлено, що сторони уклали договір № 29402-050 № 27.02.12 від 27 лютого 2012 року про перевезення вантажів у міжнародному сполученні, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами про договір транспортного експедирування, що містяться у Цивільному кодексі України та Господарському кодексі України. Згідно зі ст. 929 названого кодексу за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. У ст. 934 кодексу зазначено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як зазначається у ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 4 472 грн. 94 коп.

Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з договору № 27.02.12 від 27.02.2012 року, в тексті договору відсутня умова про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені.

Посилання позивача в обґрунтування розміру пені на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним, оскільки із змісту цієї норми випливає, що штрафні санкції, якими, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, є неустойка, штраф, пеня, перелік яких є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, тобто, наведеною нормою визначається лише спосіб визначення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 472 грн. 94 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цього положення, позивачем правомірно нараховано 3% річних в сумі 1 750 грн. 66 коп.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідач здійснив часткову оплату боргу на суму 30 900 грн. і станом на 22.02.2013 року заборгованість складає 111 335 грн. 80 коп. сума штрафних санкцій складає 6223, 60 грн. У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне частково припинити провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 30 900 грн.

Крім цього, представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2013 року звернувся з клопотанням, у якому просив відстрочити виконання рішення на 5 місяців.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як зазначено у п. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення, відповідно до 7.2. Постанови можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Отже, при прийнятті рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

Як вбачається із заяви, відповідач обґрунтовує неможливість виконання судового рішення важким фінансовим становищем Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика», що підтверджує фінансовим звітом за 2012 рік та зобов'язується виконати зобов'язання за договором до 30.08.2013 року, що підтверджує гарантійним листом від 19.02.2013 року.

Суд вважає дані обставини, такими, що є недостатніми для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення. Важке фінансове становище торкається так чи інакше кожного господарюючого суб'єкта. Гарантійний лист про можливу оплату заборгованості відповідачем в майбутньому не є доказом неможливості виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви про відстрочку виконання рішення Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика».

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» (81100, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Тичини, 2 код ЄДР 36499371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс» (83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1, код ЄДР 33576966) 111 335 грн. 80 коп. основного боргу, 1 750 грн. 66 коп. 3% річних та 1609 грн. 50 коп. судового збору.

Припинити провадження у справі за позовною вимогою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс» (83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1, код ЄДР 33576966) в частині позовної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» (8110, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Тичини, 2, код ЄДР 36499371) про 30 900 грн. основного боргу.

Відмовити в задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс» (83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1, код ЄДР 33576966) в частині позовної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» (8110, Львівська область, Пустомитівський район, с. Зимна Вода, вул. Тичини, 2, код ЄДР 36499371) про стягнення 4 472 грн. 94 коп. пені.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 28.02.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв