Постанова

від 26.02.2013 по справі 2а/0470/15156/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2013 р. Справа № 2а/0470/15156/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільков В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби до приватного підприємства "Люксор - Компані" про накладення арешту на кошти та інші цінності платника, що знаходяться у банку, -

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби звернулася до суду із адміністративним позовом до приватного підприємства «Люксор - Компані» про накладення арешту на кошти та інші цінності платника, що знаходяться у банку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватне підприємство «Люксор - Компані» має податковий борг податку на додану вартість та податку на прибуток у загальній сумі 4008,81 гривень, який утворився внаслідок порушення відповідачем вимог ПК України. У добровільному порядку суму податкового боргу відповідач не сплачує, що стало підставою для звернення податкового органу до суду з цим позовом.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог ПК України.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань, заяв, заперечень проти позову до суду від відповідача не надходило. Крім того, відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців статус відомостей про юридичну особу є непідтвердженим.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ст.128 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Відповідач - приватне підприємство «Люксор - Компані» (код ЄДРПОУ 35496626) зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 15.10.2007р., що підтверджується матеріалами справи. Відповідач перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, як платник окремих видів податків.

Відповідно до довідки про стан розрахунків із бюджетом станом на 16.10.2012р. у відповідача є податковий борг по податку на додану вартість та податку на прибуток у загальній сумі 4008,81 гривень. Зазначений податковий борг виник внаслідок несплати відповідачем у встановлені законодавством строки у повному обсязі самостійно визначених у відповідних податкових деклараціях податкових зобов'язань з урахуванням наявної переплати (податкові декларацій від 03.02.2012р. за № 12018135, за № 11166463, за № 12018135, від 16.03.2012р. за № 12003737).

Таким чином, відповідач несвоєчасно і не в повному обсязі сплачує податки до бюджету.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п.п.59.3 ст.59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Статтею 59 ПК України визначено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Позивачем відповідно було відправлено відповідачу поштою податкову вимогу від 21.11.2011р. за № 2600, однак, поштове відправлення через неможливість вручення адресату повернулось на адресу податкового органу.

Не зважаючи на вжиті заходи, податковий борг відповідачем сплачений не був.

Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 14.1.175 ст. 14 ПК України, податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно п. 49.16 ст. 49 ПК України, незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Згідно статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Позивач, посилаючись на вказані обставини та пп.20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України, просив накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку.

Однак, вирішуючи даний спір по суті суд приходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Крім цього, згідно п.п. 20.1.16 п. 20.1 ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом, у разі, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, зазначеними нормами чітко передбачено, що право податкового органу на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків виникає лише в разі, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, або якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Крім виключного переліку обставин, за наявності яких у податкового органу виникає право на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти, ПК України закріплено також особливий порядок накладення такого арешту.

Зазначене зумовлене тим, що адміністративний арешт майна (складовою якого є в тому числі кошти платника податків), у відповідності до ст. 94 Податкового кодексу України, є винятковим способом забезпечення виконання платником податків своїх податкових зобов'язань.

У відповідності до п.п. 94.4 ст. 94 ПК України, арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Натомість, відповідно до абз. 2 п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Відповідно до п. п. 7.1, 7.3 розділу 7 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1398 від 07.11.2011 р., зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.01.2012 р. за № 9/20322, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що, на відміну від арешту майна платника податків, який застосовується за рішенням керівника податкового органу, реалізація права податкового органу на застосування арешту коштів платника податків здійснюється виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунках платника податків - в день прийняття керівником податкового органу відповідного рішення про накладення арешту на майно платника податку.

При цьому, арешт коштів на рахунку платника є різновидом адміністративного арешту, а тому підстави для його застосування, визначені п. 94.2 ст. 94 ПК України, є загальними як для арешту майна, так і для арешту коштів платника податків.

Так, відповідно до п.п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосований органами державної податкової служби лише за наявності обставин, вичерпній перелік яких наведено у п.п. 94.2.1-94.2.7 п. 94.2 ст. 94 ПК України, а саме, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків (пункт 3.1 розділу 3).

Крім того, запити, які містяться у матеріалах справи, щодо наявності майна у відповідача датовані січнем - лютим 2012 року. Станом на грудень 2012 року ймовірна наявність нового майна.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків може бути застосовано судом за позовною заявою податкового органу лише за умови:

- наявності однієї з обставин, визначених п.п. 94.2.1-94.2.7 п. 94.2 ст. 94 ПК України;

- наявності рішення керівника податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, який містиь позовну вимогу про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача позивачем не надано суду доказів наявності жодної з перелічених вище умов, за яких суд мав би підстави прийняти рішення про застосування арешту коштів і інших цінностей відповідача, а також наявності підстав, що надають позивачу право на звернення до суду із зазначеним позовом.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування арешту коштів та інших цінностей відповідача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України до юрисдикції адміністративного суду віднесено розгляд справ за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби до приватного підприємства «Люксор - Компані» про накладення арешту на кошти та інші цінності платника, що знаходяться у банку - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили СуддяВ.В Ільков 26.02.2013р. В.В. Ільков