Постанова

від 27.02.2013 по справі 2а-17145/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2013 року № 2а-17145/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміт Фаундер" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2012 р. №0002092220 та №0002102220

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміт Фаундер», (далі - позивач), з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2012 р. №0002092220 та №0002102220.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність та необґрунтованість висновків Акту планової виїзної перевірки від 02.11.2012 р. №3988/22-222-37653640 та прийнятих на його підставі податкових повідомлень- рішень від 20.11.2012 р. №0002092220 та №0002102220, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства за період з 01.11.2011 року по 30.09.2012 рік, господарські операції позивача із контрагентом ТОВ «Альфакем Україна» є реальними, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, послуги, надані контрагентом ТОВ «Альфакем Україна» оплачено позивачем у повному обсязі, відтак, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та обгрунтованими, оскільки згідно висновків Акту планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у четвертому кварталі 2011 р. на загальну суму 142 820,00 грн. та заниження податку на додану вартість у листопаді 2011 року на загальну суму 58 100,00 грн., у грудні 2011 року на загальну суму 66 092,00 грн., просив у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 29.01.2013 р. не прибули представники сторін, представник позивача 16.01.2013 р. подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд даної справи без його участі, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд справи здійснюється в письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

ТОВ «Деміт Фаундер» (ідентифікаційний код 36678727) було зареєстровано як юридичну особу 29.09.2009 року Печерською районною державною адміністрацією міста Києва (номер запису в ЄДР про видачу свідоцтва про державну реєстрацію 10701020000037638).

ТОВ «Деміт Фаундер» було взято на податковий облік в органах державної податкової служби з 23 жовтня 2009 року за № 100251490, станом на час складання Акту перевірки від 02.11.2012 р. № 3988/22-222-37653640 та на час розгляду справи перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 29.01.2013 року до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься: 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізується в торгівлі іншими товарами, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 68.20 Надання в оренду та в експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування, 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Деміт Фаундер» (код ЄДРПОУ 37653640) з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Альфакем Україна» (код ЄДРПОУ 36678727) за період з 01.11.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої було складено Акт від 02.11.2012 року №3988/22-222-37653640.

Згідно з висновками Акту перевірки від 02.11.2012 року №3988/22-222-37653640, встановлено порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у четвертому кварталі 2011 р. на загальну суму 142820,00 грн., п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198 та п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у листопаді 2011 року на загальну суму 58100,00 грн., у грудні 2011 року на загальну суму 66092,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки 20 листопада 2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002102220, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз.1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено позивачу розмір грошового зобов"язання з податку на додану вартість на загальну суму 155240,00 грн., з яких за основним платежем - 124192,00 грн. та 31048,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями.

- № 0002092220, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.6 розділу ХХ Податкового кодексу України за порушення вимог п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшено позивачу суму грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 142820,00 грн.,

У вказаному Акті перевірки від 02.11.2012 року зазначено, що відповідно до бази АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, що ТОВ «Альфакем Україна» на дату складання акту має стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження.

Також у вказаному акті перевірки відповідач посилається на Акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакем Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2009 року по 30.07.2012 рік» від 10.09.2012 року №3645/22-4/36678727.

У Акті перевірки від 10.09.2012 року №3645/22-4/36678727 зазначено, що в провадженні СВ ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС знаходиться кримінальна справа №75-00197, порушена за фактом фіктивного підприємництва при створенні деяких підприємств, зокрема ТОВ «Альфакем Україна» за ознаками злочину, передбаченого ст.205 ч.1 КК України.

З урахуванням викладеного, відповідач прийшов до висновку, що договір укладений між ТОВ «Деміт Фаундер» та ТОВ «Альфакем Україна» укладений без волевиявлення уповноваженої особи останнього, що в свою чергу призвело до порушення позивачем норм щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним, в силу чого, первинні документи, надані позивачем до перевірки не можуть бути взяті до уваги.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу вимогип. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Нормами пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної від 01 лютого 2011 року № 1 контрагентом позивача), (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Судом встановлено, що між ТОВ «Деміт Фаундер», як замовником, та ТОВ «Альфакем Україна», як виконавцем, був укладений договір від 22.11.2011 року №22 про надання послуг.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, замовник доручає виконавцеві протягом строку дії договору проводити роботи в масштабах України: опитування населення, підбір учасників групових дискусій, тестування зразків продукції, підбір учасників семінарів, тестування реклами та інші види досліджень, включаючи розробку, виготовлення та закупівлю необхідних для проведення дослідження матеріалів.

Згідно п. 1.2 зазначеного договору, методологія, обсяги робіт та послуг, їх вартість та сторки виконання визначаються сторонами , шляхом укладання між ними окремих додатків, які являються невід'ємною частиною договору.

Загальна вартість наданих послуг склала 745150,00 грн. в т.ч. ПДВ 124192, 00 грн.

Факти виконання робіт та надання послуг за даним Договором підтверджується наступними актами виконаних робіт: акт №1 від 30.11.2011 року на загальну суму 290500,00 грн. у т.ч. ПДВ 58100,00 грн., акт №2 від 30.12.2011 року на загальну суму 330458,33 грн. у т.ч. ПДВ 66091,67 грн.

За результатами наданих послуг ТОВ «Альфакем Україна» були виписані наступні податкові накладні від 15.12.2011 року №77 на суму 97850,00 грн., від 19.12.2011 року №81 на суму 99650,00 грн., від 21.12.2011 року №84 на суму 151100,00 грн., від 17.01.2012 року №1на суму 178790,00 грн., від 18.01.2012 року №5 на суму 132650,00 грн., від 23.01.2012 року №9 на суму 85110,00 грн.

Вказані податкові накладні містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст. 201 Податкового кодексу України.

Оплата за придбані товари, виконані роботи та надані послуги здійснювалась ТОВ «Деміт Фаундер» за період з 01.11.2011 року по 30.09.2012 року, відповідно до виставлених контрагентами рахунків-фактур, шляхом перерахування безготівкових коштів на загальну суму 745150,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку позивача та не заперечувалось відповідачем.

За результатами дослідження вище вказаних первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформленні у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Відповідно до пояснень позивача, придбання у зазначеного контрагента послуг пов"язано з основною господарською діяльністю позивача.

Відповідачем не надано доказів відсутності у позивача чи у контрагента позивача, - ТОВ «Альфакем Україна» правосуб'єктності на час укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказані підприємства не було зареєстровані як юридичні особи чи як платники податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платників податку на додану вартість була анульована на час складання податкових накладних.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем пдатковими деклараціями з податку на додану вартість та з податку на прибуток за період, що перевірявся, всі господарсько-фінансові операції позивача з його контрагентом ТОВ "Альфакем Україна" знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альфакем Україна" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2009 р. по 30.07.2012 р. від 10.09.2012 р." як на доказ недійсності правочину між позивачем та ТОВ "Альфакем Україна", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання договору між позивачем та вказаним контрагентом недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ "Альфакем Україна" чи позивача.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність Договору № 22 від 22.11.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ "Альфакем Україна", оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Альфакем Україна", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Відповідно до положень п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтвердженні відповідними розрахунками, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачене правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що на виконання вимог зазначених норм Податкового кодексу України було складено належним чином оформлені договір, акти здачі-приймання робіт, податкові накладні, що містять всі реквізити, передбачені для первинних документів, а також здійснено оплату контрагенту ТОВ «Альфакем Україна» згідно вказаного договору за надані послуги та належним чином відображено у податкових деклараціях з податку на прибуток за четвертий квартал 2011 р. показники валових витрат та зобов"язання з податку на прибуток.

З огляду на те, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу грошових зобов"язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не доведено суду правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Деміт Фаундер» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 20.11.2012 р. №0002092220 та №0002102220.

3. Судові витрати в сумі 2146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміт Фаундер" (ідентифікаційний код 37653640) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко