Постанова

від 18.02.2013 по справі 2а-16672/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 лютого 2013 року № 2а-16672/12/2670

Окружний адміністративний суд в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване ремонтно - будівельне управління «Промліфт» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване ремонтно - будівельне управління «Промліфт» (надалі по тексту також - Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС (надалі по тексту також - Відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень від 20.07.2012р. № 0000442205, №0000452205.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірні податкові повідомлення рішення прийняті Відповідачем безпідставно з порушенням норм чинного податкового законодавства, відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його безпідставності на необґрунтованості.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «СРБУ «ПРОМЛІФТ» (код за ЄДРПОУ 30859325) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011р. За результатами перевірки складено акт перевірки від 25.06.2012 №371/22-5 30859325 (далі по тексту також - акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що на запит ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС ТОВ «СРБУ ПРОМЛІФТ» листом (вх. № 524/10 від 06.02.2012 року) надано пояснення, що у листопаді 2011 року від ТОВ «Сітібудсервісгруп» було отримано послуги по демонтажно - монтажним роботам ліфтового обладнання, ревізії ліфтового обладнання, пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання на підставі укладених додаткових угод до Договору № 17-02/2008П від 28.02.2008 року на ремонтні роботи ліфтового обладнання.

Як слідує із матеріалів справи, до перевірки були надані Довідки про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року та податкові накладні.

Перевіркою встановлено, що в податковому обліку ТОВ «СРБУ «ПРОМЛІФТ» вищезазначені господарські операції відображено у складі витрат за 4 квартал 2011 року в розмірі 820 944,0 грн. та включено до рядка 04 «Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування» податкової декларації з податку на прибуток підприємства, ПДВ з вартості зазначених робіт на підставі податкових накладних включено до складу податкового кредиту за листопад 2011 року в розмірі 161002 грн.

Відповідачем отримано акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21.02.2012 № 607/23-222-34291445 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сітібудсервісгруп» (код за СДРПОУ 34291445) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків покупцями за листопад 2011 року.

В акті № 607/23-222-34291445 від 21.02.2012 наведено висновок ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, згідно з яким не встановлено фактичне місцезнаходження ТОВ «Сітібудсервісгруп» та встановлено наявність ознак фіктивності відсутність факту реального здійснення господарської діяльності підприємства.

За результатами відпрацювання обстежено та встановлення відсутність за адресою реєстрації підприємства ТОВ «Сітібудсервісгруп». Зазначено, що встановити та опитати засновника та директора не надається можливим, за місцем реєстрації директора ТОВ «Сітібудсервісгруп» гр. ОСОБА_1 направлено запит до відповідного відділу податкової міліції. Експертне дослідження не проводилося у зв'язку з відсутністю первинних фінансово-господарських документів. Встановлено, що ТОВ «Сітібудсервісгруп» до складу схемного податкового кредиту було включено ТОВ «Пулсар» на суму 283959 грн. ПДВ, яке включило до складу податкового кредиту ТОВ «Видавничий дім «Діон», яке має ознаки «фіктивності».

Виходячи з вищенаведеного, зроблено висновок, що ТОВ «Сітібудсервісгруп» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб та визначено, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Сітібудсервісгруп» не спричиняють реальне настання правових наслідків, а отже - є нікчемними.

Як свідчать матеріали справи, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Сітібудсервісгруп» анульовані 18.01.2012.

Відповідно до Системи автоматизованого співставлення показників податкових декларацій з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжності звітними даними, задекларованими ТОВ «СРБУ «ПРОМЛІФТ», як покупцем товарів (робіт, послуг), та його постачальником ТОВ «Сітібудсервісгруп» за листопад 2011 року в розмірі ПД 161 002,0 грн.

Дані розбіжності виникли за результатами акту від 21.02.2012 № 607/23-222-34291445.

На підставі викладеного вище, Відповідач прийшов до висновку про те, що правочини між ТОВ «СІ «ПРОМЛІФТ» та ТОВ «Сітібудсервісгруп» відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, що призвело до порушення «СРБУ «ПРОМЛІФТ» вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п.138.1 ст.138, п. 138.2 ст. п.п.139.1.9 п.19.1 ст.139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями (далі - Податковий кодекс) в результаті включення до складу витрат квартал 2011 року 820 944,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Сітібудсервісгруп», що призвело до заниження податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього за IV квартал 2011 року у сумі 188 817,0 грн.; порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу внаслідок включені складу податкового кредиту за листопад 2011 року ПДВ в сумі 161002,0 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за листопад 2011 року в розмірі 161002,0 грн.

Згідно з ч.2 ст. 30 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних п самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 1 статті 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна.

Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Згідно зі статтею 56 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Стаття 626 Цивільного кодексу визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності перешкоджає настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі зумовлює його недійсність); - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу для письмових правочинів юридичних осіб, а саме вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплені печаткою.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою ст. 215 Цивільного кодексу є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в Постанові від 26 вересня 2006 року №06/53, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Поняття «інтереси держави» полягає в дотриманні суб'єктами господарювання правових актів, що визначають соціально-економічні основи Держави та суспільства (рішення Конституційною Суду України по справі №1-1/99 від 8 квітня 1999 року).

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосував законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язком платежів» від 08.10.2004 року №15 визначено, що ухилення від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчислення сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а такі шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами.

Пунктом 1 статті 216 Цивільного кодексу визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свободам і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права і обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за №168/704 із змінами та доповненнями визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-ХІУ із змінами і доповненнями бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи поза бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господ операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких з платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваній провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

До складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу включаються: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті, інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу прибуток із джерела походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів з періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 Кодексу, на собівартість реалізованих виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, виз згідно зі статтями 138-143 Кодексу з урахуванням правил, встановлених статтями Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу».

Відповідно до пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: - придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); - отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; - ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду, не надав.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи зі змісту позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку правомірність винесення спірних податкових повідомлень - рішень, що свідчить відсутність правових підстав для їх скасування.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.69, 70, 71, 128, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване ремонтно - будівельне управління «Промліфт» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур