Рішення

від 26.02.2013 по справі 7/90/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 лютого 2013 р. Справа № 7/90/2012/5003

Господарський суд Вінницької області в складі судді Банасько О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", м.Київ

до : Приватного підприємства "МЕТКОМ-ПЛЮС", м.Вінниця

про стягнення 1 278 635,93 грн. заборгованості за договором кредитування

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

За участю представників:

позивача: Старовєр О.В., довіреність від 30.01.2013 року № 221, паспорт серії АВ 902457 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 15.04.2010 року.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

11.12.2012 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", м.Київ до Приватного підприємства "МЕТКОМ-ПЛЮС", м.Вінниця про стягнення 1 278 635,9грн. заборгованості за кредитним договором № 059/2008 про надання кредиту у формі "овердрафт" від 19.05.2008 року, з яких 587 410,00 грн. непогашеного кредиту, 570 243,79 грн. несплачені відсотки за користування коштами, 120 982,15 грн. неустойка, а саме: 64 928,92 грн. пеня на прострочений кредит, 44 539,28 грн. пеня на прострочені відсотки, 5 874,10 грн. штраф на прострочений кредит, 5 639,85 грн. штраф на прострочені відсотки.

Ухвалою від 12.12.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/90/2012/5003 з призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє ухвалою суду від 07.02.2013 року на 20.02.2013 року, у зв'язку із неподанням сторонами в повному обсязі визначених судом доказів, неявкою представника відповідача. Одночасно даною ухвалою продовжено розгляду справи на 15 днів в зв'язку з поданим представником позивача клопотанням.

Ухвалою від 20.02.2013 року розгляд справи відкладено до 26.02.2013 року.

Відповідач в судове засідання 260.02.2013 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 20.02.2013 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 20.02.2013 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Козицького, 32, кв.6, м.Вінниця, 21000.

Суд зауважує, що ухвали надіслані на адресу відповідача повертались з відміткою відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

З метою належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання листами від 13.02.2013 року ухвала суду від 07.02.2013 надсилалась за адресою фактичного місцезнаходження та адресою директора підприємства.

Аналогічним чином надсилалась ухвала від 20.02.2013 року.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача значиться- вул.Козицького, 32, кв.6, м.Вінниця, 21012-що, є аналогічним адресі вказаній в позовній заяві і по якій надсилались копії ухвал у даній справі.

Вказана адреса відображена також і на офіційній веб-сторінці Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо , то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом . Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Окрім того згідно витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" відправлення за номером 2103622080967 (ухвала від 07.02.2013 року надіслана за адресою - вул.Козицького, 32, кв.6, м.Вінниця, 21012) вручене за довіреністю 25.02.2013 року об'єктом поштового зв'язку ВІННИЦЯ МСП з індексом 21100.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

19.05.2008 року між Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейсський банк" (Банк) та Приватним підприємством "Метком-Плюс" (Позичальник) був укладений кредитний договір № 059/2008 про надання кредиту у формі "овердрафт" відповідно до п.2.1 якого Банк відкриває Позичальнику кредит за овердрафтом в сумах, що перевищують залишок коштів на поточному рахунку № 26005040113601 в Вінницькій філії в межах встановленого ліміту кредитування та при умові сплати комісій згідно тарифів банку. Ліміт кредитування встановлюється в розмірі 270 000,00 грн. строком з 19.05.2008 року по 19.11.2008 року. Кінцевим терміном погашення вважається 19.11.2008 року. Процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 24 % річних. Відсотки за користування овердрафтом нараховуються Банком щоденно, виходячи з щоденного фактичного розміру заборгованості Позичальника за овердрафтом, який виник при проведенні операції "Вечірнє закриття овердрафту". Відсотки нараховуються та сплачуються за фактичний час користування овердрафтом виходячи з розрахунку фактичної кількості днів у році, враховуючи день надання та не враховуючи день погашення овердрафту (а.с.7-10, т.1).

02.06.2008 року, 19.11.2008 року, 02.04.2009 року між сторонами підписано додаткові угоди до кредитного договору в яких сторони погоджували збільшення розміру процентної ставки (до 26 % річних), ліміту кредитування (до 293 500,00 грн. та до 587 410,00 грн.), змінювали строки кінцевого погашення кредиту (до 19.04.2009 року) тощо (а.с.11-13, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи за період з 21.05.2008 року по 02.04.2009 року Банком надано Позичальнику грошові кошти на загальну суму 2 305 239,41 грн..

Разом з цим, Позичальник зобов`язання по договору виконав частково, сплативши позивачу борг за кредитом у сумі 1 717 829,41 грн. та сплативши 39 511,39 грн. відсотків за користування кредитом.

Факт надання кредиту та проведення розрахунків на вказані суми підтверджується розрахунком заборгованості, виписками по руху коштів, платіжними дорученнями тощо (а.с.14-110, т.1, а.с.7-93, т.2).

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору № 059/2008 від 19.05.2008 року в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором . Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного вище вимоги про стягнення з відповідача 587 410,00 грн. заборгованості по кредиту та 570 243,79 грн. відсотків за його користування за період з 21.05.2008 року по 15.11.2012 року підлягають задоволенню як правомірні та обгрунтовані оскільки відповідають чинному законодавству та умовам укладеного договору.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 64 928,92 грн. пені на прострочений кредит за період з 20.04.2009 року по 19.10.2009 року, 44 539,28 грн. пені на прострочені відсотки за період з 01.12.2009 року по 15.11.2012 року, 5 874,10 грн. штрафу на прострочений кредит, 5 639,85 грн. штрафу на прострочені відсотки в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п.6.1, 6.3 Договору сторони домовились, що при несвоєчасному погашенні заборгованості за овердрафтом та відсотків за його користування Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,5 % за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також штраф в розмірі 1 % від суми непогашеного кредиту.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою розрахунку пені та штрафу судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, пені та штрафу за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків за користування кредитом, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

26.02.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116, 117 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Метком-Плюс", вул.Козицького, 32, кв.6, м.Вінниця, 21012 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33208927) на користь Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк", вул.Драгомирова, 2, оф.1, м.Київ, 01103 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 19364130) - 587 410 грн. 00 коп. - непогашеного кредиту, 570 243 грн. 79 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 64 928 грн. 92 коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту, 44 539 грн. 28 коп. - пені за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, 5 874,10 грн. - штрафу за несвоєчасне погашення кредиту, 5 639,85 грн. - штрафу за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом, 25 572 грн. 72 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 01 березня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2,3 - відповідачу - вул. Козицького, буд. 32, кв. 6, м. Вінниця, 21012; вул Чернігівська, 1 а, м. Вінниця, 21000.