Рішення

від 12.02.2013 по справі 5011-17/16443-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-17/16443-2012 12.02.13

За позовом комунального підприємства «Лісове»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс ЛТД»

про стягнення 19 972,40 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від позивача не з'явились

від відповідача Родін Р. В. (за довіреністю)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося комунальне підприємство «Лісове» з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс ЛТД» 19 972,40 грн., які складаються з основного боргу в сумі 14 102,72 грн., збитків від інфляції в сумі 4 698,98 грн. та 3% річних в сумі 1 170,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих за умовами договору на вивіз сміття № 24/08 від 01.05.2008 року та договору на санітарне обслуговування прилеглої території № 46/09 від 01.06.2009 року комунальних послуг (вивіз сміття та витрати на санітарне обслуговування прилеглої території) за період з травня 2008 року по липень 2012 року включно.

Під час розгляду справи в суді позивачем до заперечень на відзив відповідача № 139 від 29.01.2013 року та до письмових пояснень № 149 від 12.02.2013 року додавались розрахунки заборгованості, зі змісту яких слідує, що позивач, окрім заявлених до стягнення основного боргу, 3% річних та збитків від інфляції, нараховує відповідачеві пеню, визначивши її розмір в сумі 2 692,63 грн. та 203,59 грн. відповідно.

Також зі змісту вказаних вище розрахунків слідує, що позивач окрім основного боргу за період по липень 2012 року нараховує позивачу й заборгованість за комунальні послуги в період з серпня 2012 року по 15.11.2012 року.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Проте, з заявою щодо збільшення розміру заявлених до стягнення позовних вимог ані в частині заявлення до стягнення пені, ані в частині збільшення періоду нарахування основного боргу позивач до суду не звертався.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. (п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Як слідує зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення з відповідача основного боргу за надані в період з травня 2008 року по липень 2012 року комунальні послуги в сумі 14 102,72 грн., збитків від інфляції в сумі 4 698,98 грн. та 3% річних в сумі 1 170,70 грн., а підставами - прострочення відповідачем строку оплати зазначених послуг, який визначений умовами договору на вивіз сміття № 24/08 та договору на санітарне обслуговування прилеглої території № 46/09 від 01.06.2009 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 року № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно збільшувати розмір заявлених до стягнення позовних вимог, в тому числі й за рахунок збільшення періоду стягнення заборгованості за надані послуги.

Водночас, суд звертає увагу позивача на те, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (стягнення основного боргу, 3% річних та збитків від інфляції), в той час як доповнення позовних вимог вимогами про стягнення пені є фактично поданням нового позову, яке має відбуватися в порядку встановленому ГПК України.

З огляду на викладене вище, суд розглядає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані в період з травня 2008 року по липень 2012 року комунальні послуги в сумі 14 102,72 грн., збитків від інфляції в сумі 4 698,98 грн. та 3% річних в сумі 1 170,70 грн.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що спірні послуги відповідачем не отримувались, оскільки приміщення, щодо якого вони мали надаватись, було передано відповідачем в оренду суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Карауланову Б.Ю., який, в свою чергу, є засновником ПП «Амелія», яке на момент укладення договору оренди спірного приміщення знаходилось за адресою: м. Київ, вул. Мостицька, 24, та володіло охоронюваною територією, на якій були власні сміттєві баки, та якому за договором № 707299 від 23.04.2010 року, укладеним з ВАТ «Київспецтранс», надавались послуги по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів. Відповідач зазначив, що оскільки Карауланов Б.Ю. був засновником ПП «Амелія» та орендатором спірного приміщення, то він вирішив для економії коштів самостійно доставляти сміття зі спірного приміщення на територію ПП «Амелія», звідки його вивозили співробітники ВАТ «Київспецтранс» за вказаним вище договором.

Крім того, відповідач зазначив про прострочення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за період до листопада 2009 року.

Також відповідач зазначив про те, що оскільки умовами спірного договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг позивач має право стягнути з відповідача пеню, позивач не має права застосовувати до відповідача штрафні санкції у вигляді інфляційних витрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2012 року порушено провадження у справі № 5011-17/16443-2012.

У зв'язку з перебуванням судді Удалової О. Г. у відрядженні, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва Бойка Р.В. від 06.12.2012 року справу № 5011-17/16443-2012 передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2012 року справу № 5011-17/16443-2012 прийнято до свого провадження суддею Стасюком С. В.

У зв'язку з закінченням відрядження судді Удалової О.Г., розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва Бойка Р.В. від 20.12.2012 року справу № 5011-17/16443-2012 передано на розгляд судді Удаловій О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2012 справу № 5011-17/16443-2012 прийнято до свого провадження суддею Удаловою О.Г.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва, 12.02.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Позивач та відповідач уклали договір на вивіз сміття № 24/08 (далі - Договір 1), відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов'язання проводити вивіз сміття у кількості 10 контейнерів в місяць за адресою: пр-т Свободи, 22, а відповідач зобов'язався оплачувати позивачу за вивіз сміття згідно з тарифом з розрахунку 63,40 грн. з ПДВ за 1.1 куб. м. в місяць.

Кошторисом до Договору 1 сторонами погоджено, що вартість вивозу одного контейнера (1.1 куб. м.) становить 63,4 грн. з ПДВ.

01.06.2009 року позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір на санітарне обслуговування прилеглої території № 46/09 (далі - Договір 2), відповідно до умов якого відповідач, який на підставі договору оренди від 15.04.2008 року поставив відокремлену споруду за адресою: пр-т Свободи, 22, загальною площею 20 кв. м., зобов'язався сплачувати витрати на санітарне обслуговування прилеглої території пропорційно площі, яку займає та вивіз сміття (Додаток № 1), а позивач зобов'язався забезпечити надання таких послуг.

Додатком № 1 до Договору 2 сторонами погоджено, що витрати на прибирання прилеглої території та вивіз сміття становлять 278,72 грн.

Як слідує з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача заборгованість за надані за Договором 1 у період з травня 2008 року по травень 2009 року включно та за Договором 2 в період з червня 2009 року по липень 2012 року включно комунальні послуги, а саме: вивіз сміття за Договором 1 та вивіз сміття та витрати на санітарне обслуговування прилеглої території за Договором 2.

З розрахунку позивача слідує, що протягом спірного періоду загальна вартість наданих відповідачу послуг становить 19 081,36 грн. Вартість таких послуг розрахована позивачем відповідно до умов Договору 1 та Договору 2, а саме: за Договором 1 нараховується плата 634 грн. щомісяця, що становить плату за вивезення сміття з 10 контейнерів, а за Договором 2 - 278,72 грн. щомісячно, що відповідає вартості послуг, визначеній Додатком 1 до Договору 2, що є цілком правомірним.

Відповідно до п. 3 Договору 1 відповідач зобов'язаний щомісячно вносити плату згідно з Договором 1 з моменту його підписання.

Згідно з п. 3.1 Договору 2 позивач щомісячно до 10 числа поточного місяця надає відповідачу рахунок до сплати витрат, розрахований згідно Додатку № 1 до Договору, а згідно з п. 3.2 Договору 2 - відповідач до 15 числа поточного місяця сплачує на рахунок позивача.

Крім того, п. 4.1 Договору 2 встановлено, що оплату платежів за поточний квартал відповідач проводить до 15 числа наступного місяця кварталу, або протягом 10 днів після отримання платіжного доручення позивача.

Як слідує з наданих позивачем актів, протягом спірного періоду працівники позивача приносили для вручення відповідачеві акти виконаних робіт, які працівниками відповідача отримувались, проте останні відмовлялись робити відмітку про отримання зазначених актів на примірниках позивача.

У матеріалах справи відсутні докази того, що під час дії Договору 1 та Договору 2 відповідачем до відома позивача у встановленому законодавством порядку (ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») висловлювались будь-які зауваження щодо обсягів та кількості наданих послуг.

Щодо посилань відповідача на те, що:

- спірні послуги відповідачем не отримувались, оскільки приміщення, щодо якого вони мали надаватись, було передано відповідачем в оренду суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Карауланову Б.Ю., який, в свою чергу, є засновником ПП «Амелія», яке на момент укладення договору оренди спірного приміщення знаходилось за адресою: м. Київ, вул. Мостицька, 24, та володіло охоронюваною територією, на якій були власні сміттєві баки, та якому, за договором № 707299 від 23.04.2010 року, укладеним з ВАТ «Київспецтранс», надавались послуги по збиранню, вивезенню та захороненню твердих побутових відходів;

- Карауланов Б.Ю. був засновником ПП «Амелія» та орендатором спірного приміщення, у зв'язку з чим він вирішив для економії коштів самостійно доставляти сміття зі спірного приміщення на територію ПП «Амелія», звідки його вивозили співробітники ВАТ «Київспецтранс» за вказаним вище договором,

слід зазначити таке.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 6 Договору 1 встановлено, що останній діє з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Згідно з п. 5.1 Договору 2 строк дії вказаного правочину встановлений з 01.06.2009 року по 01.06.2010 року.

Договір 2 вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не попередила іншу сторону про припинення дії Договору 2 за одним місяць до початку наступного року.

Матеріали справи не містять доказів того, що будь-якою зі сторін направлялись повідомлення про припинення дії Договору 2, а отже, Договір 2 визнається таким, що діяв до липня 2012 року, і відповідно, позивач цілком правомірно надавав спірні послуги, а відповідач, відповідно до приписів Договору 2, зобов'язаний їх оплатити.

Крім того, відповідачем на надано жодних доказів на підтвердження того, що спірні послуги відповідачем не отримувались, оскільки такі послуги фактично надавалися іншою особою.

Як слідує з наданих позивачем на підтвердження факту часткової оплати спірних послуг виписок з банківського рахунку, оплату спірних послуг за відповідача проводило саме ПП «Амелія», а отже, вказана особа такими своїми діями також визнала факт надання спірних послуг.

Як слідує з розрахунку позивача та виписок з його банківського рахунку, в рахунок оплати спірних послуг позивач отримав від відповідача та від ПП «Амелія» грошові кошти на загальну суму 4 978,64 грн.

Отже, несплаченими з наданих протягом спірного періоду залишились послуги на загальну суму 14 102,72 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав будь-яких заходів щодо виконання свого договірного зобов'язання по оплаті комунальних послуг, суду не надав.

Як було встановлено вище, матеріалами справи підтверджується факт неоплати відповідачем наданих позивачем за Договором 1 та Договором 2 в період з травня 2008 року по липень 2012 року комунальних послуг на загальну суму 14 102,72 грн.

Проте, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відзиві на позов та в доповненнях до відзиву на позов відповідач зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за послуги надані в строк до листопада 2009 року.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з наданими самим позивачем розрахунками за надані в період з листопада 2009 року по липень 2012 року комунальні послуги, він рахує за відповідачем заборгованість в сумі 4 079,76 грн. (в розрахунках дана сума становить заборгованість станом на 01.08.2012 року).

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10 022,96 грн. (заборгованість за послуги надані до листопада 2009 року) відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності та враховуючи відповідну заяву відповідача. Позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 079,76 грн. (заборгованість за надані в період з листопада 2009 року по липень 2012 року включно послуги) підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 4 698,98 грн. та 3% річних в сумі 1 170,70 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Зі змісту вказаних статей слідує, що 3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а являють собою фактично плату за користування чужими грошима можливість стягнення якої встановлена в ЦК України та не потребує додаткового погодження сторонами в договорі.

За таких обставин посилання відповідача на те, що позивач не має права стягувати з відповідача збитки від інфляції та 3% річних, оскільки стягнення вказаних сум не передбачено Договором 1 та Договором 2, до уваги судом не беруться.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи вказані обставини позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції, нарахованих на заборгованість за послуги надані до листопада 2009 року, задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності та враховуючи відповідну заяву відповідача.

Розрахунок 3% річних та збитків від інфляції, доданий позивачем до письмових пояснень № 149 від 12.02.2013 року, виконаний з численними помилками (у випадку відсутності заборгованості відповідача перед позивачем 3% річних та збитки від інфляції не нараховуються, у випадку наявності дефляції індекс інфляції має від'ємне значення, у випадку встановлення індексу інфляції на рівні 100% збитки від інфляції за поточний місяць дорівнюють 0 грн. тощо), з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду, а саме: задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 79,67 грн. та збитків від інфляції в сумі 6,09 грн.

Cума боргукількість днів в місяці 3 % річнихІндекс інфляції Проіндексована сумаЗбитки від інфляції 131,68 30 0,32 99,60 131,15 -0,53 62,08 31 0,16 99,80 61,96 -0,12 62,08 31 0,16 101,20 62,82 0,74 340,80 30 0,84 102,90 350,68 9,88 177,68 31 0,45 101,00 179,46 1,78 177,68 28 0,41 100,90 179,28 1,60 456,40 31 1,16 101,40 462,79 6,39 177,68 30 0,44 101,30 179,99 2,31 456,40 31 1,16 100,80 460,05 3,65 735,12 30 1,81 100,40 738,06 2,94 1013,84 31 2,58 98,70 1000,66 -13,18 1292,56 31 3,29 99,60 1287,39 -5,17 1292,56 30 3,19 100,10 1293,85 1,29 1292,56 31 3,29 100,00 1292,56 0,00 1571,28 30 3,87 100,10 1572,85 1,57 1850,00 31 4,71 100,20 1853,70 3,70 2128,72 31 5,41 100,20 2132,98 4,26 2407,44 29 5,72 100,20 2412,25 4,81 2686,16 31 6,83 100,30 2694,22 8,06 2964,88 30 7,29 100,00 2964,88 0,00 3243,60 31 8,24 99,70 3233,87 -9,73 3522,32 30 8,66 99,70 3511,75 -10,57 3801,04 31 9,66 99,80 3793,44 -7,60 Всього 79,67 6,09 Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Сервіс ЛТД» (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 1, код 21538910) на користь комунального підприємства «Лісове» (04215, м. Київ, проспект Свободи, 40, код 35669381) основний борг в сумі 4 079 (чотири тисячі сімдесят дев'ять) грн. 76 коп., збитки від інфляції в сумі 6 (шість) грн. 09 коп., 3% річних в сумі 79 (сімдесят дев'ять) грн. 67 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 335 (триста тридцять п'ять) грн. 68 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 27.02.2013 р.

Суддя О.Г. Удалова