Постанова

від 30.01.2013 по справі 2а-5693/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 року 2а-5693/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Ємельянов С.М.,

від відповідача - Літвінов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТО Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання незаконними дій і скасування податкового повідомлення- рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ПТО Сервіс» з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТО Сервіс» з питань дотримання податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.08.2010 по березень 2011 року по розрахунках з ПП «Фірма «Володар», а також скасування податкового повідомлення-рішення від 24.07.2012 № 0000432304.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, яким встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку з формуванням податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Фірма «Володар». За твердженням податкового органу правочини між позивачем і даним контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків, отже, вони є нікчемними.

В ході судового розгляду представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012 № 0000432304.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки не відповідають нормам податкового законодавства і фактичним обставинам справи, оскільки висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем і Приватним підприємством «Фірма «Володар» угод є помилковим і необґрунтованим, так як правочини мали реальний характер, позивач і даний контрагент на час укладення і виконання договорів були належним чином зареєстрованими юридичними особами і платниками податків на додану вартість, послуги надані контрагентом у повному обсязі, оплачені позивачем і підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку, у т.ч. актами приймання виконаних робіт, податковими накладними тощо, укладені правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними а тому, податковий кредит сформований підприємством вірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

На думку позивача, спірне податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що під час перевірки позивача податковим органом від ВПМ ДПІ у Вишгородському районі надійшла службова записка від 30.09.2011 № 519/15-240, в якій зазначено, що ПП «Фірма «Володар» за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома. На підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального здійснення відповідної господарської діяльності.

Найманих працівників немає, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії.

Згідно наявного в матеріалах справи пояснення від 14.12.2011 громадянка Російської федерації ОСОБА_6 рік народження ІНФОРМАЦІЯ_1, яка згідно офіційної реєстраційної документації є керівником та головним бухгалтером ПП «Фірма «Володар» пояснила, що в серпні - вересні 2010 року вона погодилась на прохання її знайомого у м. Києві зареєструвати ПП «Фірма «Володар» без мети займатися фінансово - господарською діяльністю, майна і грошових коштів до статутного фонду ПП «Фірма «Володар» не вносила. Крім того, вона взяла участь у відкритті розрахункового рахунка в банківській установі, у подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мала, будь-яких документів цього підприємства вона не складала і не підписувала.

На думку відповідача, вказані обставини свідчать про нікчемність укладених між позивачем і ПП "Фірма "Володар" правочинів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, посадовою особою Державної податкової інспекції Вишгородського району Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТО Сервіс» (код за ЄДРПОУ 35656702) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансового - господарських операцій з Приватним підприємством «Фірма «Володар» (код за ЄДРПОУ 31988783) за серпень 2010 року, вересень 2010 року, березень 2011 року за результатами якої складено Акт від 05.07.2012 № 989/22-00/35656702 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, в ході її проведення виявлено порушення позивачем вимог:

- підпункт 7.2.6 пункту 7.2 і підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме ТОВ «ПТО Сервіс» занижено суму податку на додану вартість у розмірі 9306,40 грн., в тому числі за серпень 2010 року - 2600 грн., за вересень 2010 року - 6706,40 грн.:

- пункт 198.6 статті 198, пункт 201.4, пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість у розмірі 2250 грн., в тому числі за березень 2011 року - 2250 грн.

Даного висновку податковий орган дійшов у зв'язку з наступним.

Відповідно до Акта перевірки під час проведення перевірки виявлено, що між ТОВ «ПТО Сервіс» (в особі директора АДРЕСА_7) та ПП «Фірма «Володар» (в особі заступника директора ОСОБА_3) укладено договір від 26.08.2010 № 2608/10, предметом якого була розробка проектної документації і монтажу пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння: «Офісно-виробничий та складський комплекс» у м. Вишгород.

19.03.2011 року між позивачем і ПП «Фірма «Володар» укладено договір № 0703, предметом якого є виконання монтажних робіт по системі автоматики на будови замовника.

19.03.2011 між позивачем і ПП «Фірма «Володар» укладено договір № 0803 предметом якого є виконання робіт по виготовленню технічної документації на будови замовника.

Розрахунки між ТОВ «ПТО Сервіс» та ПП «Фірма «Володар» за надані послуги проведені у безготівковій формі.

До перевірки не надано оборотно-сальдову відомості по взаєморозрахунках з ПП «Фірма «Володар» за період серпень 2010 року, вересень 2010 року, березень 2011 року.

В ході проведення перевірки позивача податковий орган посилається на Акт від 31.01.2012р. №72/23-1/31988783 про неможливість проведення звірки ПП «Фірма «Володар» (код за ЄДРПОУ 31988783) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.2008р. по 31.12.2011р. У вказаному Акті від 31.01.2012р. № 72/23-1/31988783 зазначено, що від ВПМ ДПІ у Вишгородському районі надійшла службова записка від 30.09.2011 №519/15-240, в якій міститься висновок щодо наявності ознак «фіктивності» і відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Зокрема, виявлено, що ПП «Фірма «Володар» за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома, у підприємства відсутні будь-які основні засоби і виробничі потужності, найманих працівників немає, директор, бухгалтер та засновник в одній особі, а саме - ОСОБА_6 є громадянкою Росії і на території України відсутня.

Згідно з письмовими поясненнями від 14.12.2011 громадянка Російської Федерації ОСОБА_6, яка згідно офіційної реєстраційної документації є керівником та головним бухгалтером ПП «Фірма «Володар» зазначила, що у серпні - вересні 2010 року вона погодилась на прохання її знайомого виїхати у м. Київ, де вона взяла участь у реєстрації ПП «Фірма «Володар» без мети займатися фінансово-господарською діяльністю. Як пояснила ОСОБА_6, вона у м. Києві підписала статутні документи, проте ніякого майна та грошових коштів до статутного фонду ПП «Фірма «Володар» не вносила: окрім цього вона взяла участь у відкритті розрахункового рахунку в банківській установі, проте, в подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мала і будь-яких документів цього підприємства не складала і не підписувала.

Також податковий орган в Акті перевірки посилається на висновок експерта від 28.09.2011 № 617 начальника СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області майора міліції Майданіка Андрія Васильовича, який складено на підставі постанови від 27.09.2011 старшого слідчого ВПМ ДПА в Київській області Медвідєма В.А., у кримінальній справі № 05-8685 про проведення судово-почеркознавчої експертизи, підпису директора ПП «Фірма «Володар» гр. ОСОБА_6, в договорі № 134 29.04.2011 про визнання електронних документів, який укладено між ПП «Фірма «Володар» та ДПІ у Вишгородському районі, відповідно до якого підпис виконаний не громадянкою ОСОБА_6, а іншою особою.

За даними Декларацій з податку на прибуток виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) за 9 місяців 2010 року склала 0 тис. гри., за І квартал 2011 року - 14223 тис. грн. Основні засоби у ПП «Фірма «Володар» відсутні, відповідно до декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року і за І квартал 2011 року не заповнено в додатках до податкової декларації з податку на прибуток рядки - амортизація основних засобів та нематеріальних активів.

Згідно з довідкою форми 1-ДФ кількість працюючих на підприємстві складає: 0 осіб у штаті.

Враховуючи викладене, податковий орган дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та ПП «Фірма «Володар» не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого мана, яке економічно необхідно для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, а також відсутності реальної можливості надання послуг. Отже, угоди, які укладені між позивачем та ПП «Фірма «Володар» є нікчемними.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012 № 0000432304, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13884,00 грн., з них 11556,40 грн. - за основним платежем і 2327,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Непогоджуючись із прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

При проведенні перевірки податковий орган не позбавлений можливості робити висновки щодо нікчемності правочинів, у зв'язку з чим донараховувати грошові зобов'язання у разі встановлення неправомірності формування податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Спростовуючи твердження податкового органу про нікчемність укладених між ТОВ «ПТО Сервіс» і ПП «Фірма «Володар», позивач зазначив, що на час укладення договорів підприємство було зареєстровано як платник податку на додану вартість, правочини мають реальний характер та підтверджуються первинними бухгалтерськими документами.

Відносно наявності у позивач первинних бухгалтерських документів слід зазначити наступне.

Спірні правовідносини до 1 січня 2011 року регулювались вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», а з 1 січня 2011 року - відповідними положеннями Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

З 1 січня 2011 року платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються положеннями розділу V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як встановлено судом, на підтвердження виконання укладених з ПП «Фірма «Володар» договорів позивач надав копії податкових накладних від 31.03.2011 № 93, від 29.03.2011 № 58, від 31.08.2010 № 310804 і від 29.09.2010 № 290901 та копії актів приймання виконаних будівельних робіт. При цьому, зі змісту даних документів вбачається, що від імені ПП «Фірма «Володар» вони підписані ОСОБА_3

Проте, як вбачається з матеріалів справи та Акта ДПІ у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783, керівником ПП «Фірма «Володар» є ОСОБА_6.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Аналогічне правове регулювання закріплене у пункті 16 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (даний Порядок діяв до грудня 2011 року), згідно з яким всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Разом з тим, згідно протоколу допиту свідка від 17.11.2011 (а.с. 120-122) у кримінальній справі № 05-8685, який був наданий суду податковим органом, ОСОБА_6 повідомила, що вказана фірма була дійсно зареєстрована на її ім'я. Проте, вона не обізнана про те, чим займалось дане підприємство і не знає хто саме підписував первинні документи за результатом фінансово-господарської діяльності цього підприємства.

Крім того, вказана особа зазначила, що в Україні вона була лише двічі, перший раз, коли відкривала фірму, і другий, коли припиняла її діяльність.

Як встановлено судом, зазначені пояснення підтверджуються даними листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а.с. 115-119) відповідно до якого громадянка Росії ОСОБА_6 перетинала державний кордон України 27.07.2010 та 12.09.2011.

Ці обставини вказують на те, що податкові накладні та інші документи первинної бухгалтерської звітності підписані не директором ПП «Фірма «Володар» ОСОБА_6, а невідомою особою, а, отже, ці документи оформлені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому не можуть доводити реальність виконання господарських операцій.

Крім того, досліджуючи первинні бухгалтерські документи, якими оформлені господарські операції між позивачем та ПП «Фірма «Володар» судом встановлено, що у податковій накладній від 31.03.2011 № 93 (а.с.-46) у графі «номенклатура постачання товарів/послуг продавця» зазначено - монтажні роботи, що не відповідає предмету договору від 19.03.2011 № 0803. Так, зокрема, як вбачається з пункту 1.1 договору від 19.03.2011 № 0803, його предметом було виконання робіт по виготовленню технічної документації на будови замовника, а не монтажні роботи. У свою чергу, в Акті приймання виконаних робіт (а.с.-47) зазначено «автоматична установка сигналізації», що також не відповідає меті та предмету укладеного договору від 19.03.2011 № 0803.

Суд також звертає увагу, що в договорі № 0703 від 19.03.2011 на виконання монтажних робіт по системі автоматики та в договорі № 0803 від 19.03.2011 на виготовлення технічної документації у пунктах 5.1. зазначено, що замовник своїм наказом виділяє особу, уповноважену вести контроль якості і приймання робіт, підписання актів форми КБ-2в. Проте, зі змісту наданих позивачем суду Актів приймання виконаних робіт № 1 на суму 95000,00 грн. та 4000,00 грн. за березень 2011 року (а.с. 47, 51) вбачається, що по-перше, це не є акти за формою КБ-2в, по-друге, в них вказано лише загальну назву виконаних робіт і не визначено етапів виконання робіт, вартості за кожний етап виконання робіт, кількості годин роботи спеціалістів певного кваліфікаційного рівня, що робить неможливим встановлення змісту та обсягу господарської операції і факту використання її результатів у господарській діяльності позивача.

Позивачем також не було надано під час судового розгляду доказів використання придбаних у ПП «Фірма «Володар» послуг у власній господарській діяльності.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що дані послуги придбавалась у підприємства для виконання договору підряду, проте, докази який договір виконував позивач і з яким контрагентом, суду не надано.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Ураховуючи вищезазначене суд констатує, що позивачем не надано належних документів та не доведено факту виконання господарських зобов'язань за договорами з ПП «Фірма «Володар».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки виявлено, що основні засоби у ПП «Фірма «Володар» відсутні, відповідно до декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року і за І квартал 2011 року не заповнено в додатках до податкової декларації з податку на прибуток рядки - амортизація основних засобів та нематеріальних активів.

Згідно з довідкою форми 1-ДФ кількість працюючих на підприємстві складає: 0 осіб у штаті.

Під час судового розгляду представник відповідача надав суду копії листів запитів податкового органу до Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем Міністерства внутрішніх справ України, Київського міського бюро технічної інвентаризації і реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з метою отримання відомостей щодо наявності у ПП «Фірма «Володар» основних засобів або транспортних засобів.

Проте, відповідно до даних листа Київського міського бюро технічної інвентаризації і реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 02.03.2012 № 8846, листа Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем Міністерства внутрішніх справ України об'єкти нерухомого майна і транспортні засоби у ПП «Фірма «Володар» відсутні.

Вказане свідчить про те, що у контрагента позивача були відсутні трудові ресурси, основні засоби і виробничі потужності для виконання укладеного правочину з ПП «Фірма «Володар», які б підтверджували реальність виконання господарських операцій.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012 № 0000432304 прийнято позивачем обґрунтовано та скасуванню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, судові витрати стягненню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис) Панова Г. В.

З оригіналом згідно

Суддя Панова Г.В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 лютого 2013 р.