Ухвала

від 27.02.2013 по справі 2-а/1570/4724/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 р.Справа № 2-а/1570/4724/11

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Кравець О.О. судді -Домусчі С.Д. судді -Шевчук О.А. за участю секретарів -Гречаного В.С. та Левицької З.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Агрологістіка»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ПП«Агрологістіка» звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси та просило скасувати повідомлення-рішення від 06.06.2011р. № 0001082301 та № 0001092301 .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року позов був задоволений частково : скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 06.06.2011 року № 0001092301. у повному обсязі та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 06.06.2011 року № 0001082301 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 879395, 45, з якої за основним платежем - 703516, 36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 175879, 09 грн.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2012 р. відповідача було замінено правонаступником - Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що правовідносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість до 01.01.2011 року були врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість» , а починаючи з 01.01.2011 року такі відносини регулюютьсяПодатковим кодексом України , ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон Про бухгалтерський облік).

В період з 30.03.2011 року по 16.05.2011 року на підставі направлень №629/23-1 від 29.03.2011 р., №912/23-1 та № 913/23-1 від 28.04.2011 року , які були вручені під розписку, із надсиланням письмового повідомлення , яке було отримано 14.03.2011 р.,з відома та у присутності директора ,співробітниками Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси була проведена планова виїздна перевірка ПП«Агрологістіка» з питань дотримання податкового законодавства за період з 13.11.2009 року по 31.12.2010 року

Перевіркою встановлені порушення п.3 ст.5, ст.7 Господарського кодексу України ; п.1 ст.203. п.1. п.2 ст.215, ст.228, ч.І ст.628, ч.2 ст. 689, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України та:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР « про оподаткування прибутку підприємств" ; п.2 ст.3, п.1, п.2 ст.9 Закону України "Про алтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 704 769,00 грн., в т.ч. за 3 квартал 2010 року заниження у сумі 704 211 грн. та за 4 квартал 2010 року заниження у сумі 558 грн.

- пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість сумі 21 877 грн., в т.ч. : липень 2010 року заниження у сумі 5 049 грн.,вересень 2010 року заниження у сумі 16 828 грн.

- завищення рядку 26 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту» декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 4 328 грн.

Згідно п.5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР ( в редакції Закону на момент виникнення правовідносин) Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно із підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України, від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"( в редакції на момент виникнення правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно із підпунктом 7.7.2 вказаного Закону ,якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Згідно із п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.2.6. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість - відсутність податкової накладної або митної декларації (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Згідно п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях , уточнюючих розрахунках.

Згідно з абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу , - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України ).

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України , Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів(основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердженімитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ).

Таким чином, податковий кредит відповідно до закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України , платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України , податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України , податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Податковий кодекс України не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що формування податкового кредиту ПП«Агрологістіка» здійснювалось за господарськими операціями :

- з постачальником-фізичною особою ОСОБА_6, який не є платником ПДВ, за якою позивачем було придбано ТМЦ (штамп-кліше, оснастка для штампу) та їх вартість, за 3 квартал 2010 року віднесено до складу валових витрат у сумі 410 грн.,

- з «Одеською регіональною торгово-промисловою палатою»(код ЄДРПОУ 02944722) ПП «Агрологістіка»було придбано послуги (по експертизі з встановлення країни походження товару, оформлення та звірки сертифікату походження тощо) на загальну суму 5547,60 грн. (в т.ч. ПДВ 924,60 грн.), а саме : у 3 кварталі 2010 року на загальну суму 3726,00 грн. (без ПДВ 3105,00 грн.), у 4 кварталі 2010 року на загальну суму 1821,60 грн. (без ПДВ 1518,00 грн.), за 3 квартал 2010 року ПП «Агрологістіка»віднесено до складу валових витрат вартість придбаних послуг у сумі 4 347,00 грн. без ПДВ.

- з Фермерським господарством ім. Щорса ,згідно із договором від 30.07.2010 року №43 (код ЄДРПОУ 22434791) ПП «Агрологістіка»у 3 кварталі 2010 року було придбано ТМЦ (ячмінь) на загальну суму 35625,00 грн.. в т.ч. ПДВ 5937,40 грн., за 3 квартал 2010 року ПП «Агрологістіка»віднесено до складу валових витрат вартість придбаних ТМЦ (ячмінь) у сумі 31020,98 грн.

-з ТОВ «Штеф Фрейт Менеджмент»«Експедитор»(Виконавець) ,з яким укладено договір на транспортно-експедиторські послуги від 01.06.2010 року №Е0105-01/АШ строком дії до 31.12.2010 року, за умовами якого Замовник доручає, а Експедитор зобовязується організувати транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів у стандартних 20-ті та 40-футових контейнерах по території України та в міжнародному напрямку, та надання супутніх послуг на умовах даного договору. На кожне конкретне перевезення Замовнику надає Експедитору письмову заявку, в якій вказує найменування та кількість вантажу, маршрут перевозки (порт навантажування, порт розвантажування, місце доставки вантажу), заплановану дату подачі, перелік послуг та іншу необхідну інформацію, для організації ТЕО. Експедитор зобовязаний організувати перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів всіма видами транспорту по території України та за її межами у відповідності із заявкою Замовника,у 3 кварталі 2010 року віднесено до складу валових витрат вартісті придбаних транспортно-експедиторських послуг від ТОВ «Штеф Фрейт Менеджмент»у загальній сумі 68 966,87 грн. (без ПДВ) ;

- з контрагентом-постачальником ПП «Агроера 2009»(код ЄДРПУО 36513474) , з яким позивачем укладено договір купівлі-продажу пшениці від 01.07.2010 року №265/07-10, у 3кварталі 2010 року до складу податкового кредиту ПП «Агрологістіка» віднесено податок на додану вартість з вартості придбаних зернових у сумі 26 205,36 грн.

- з ТОВ «Столес»(код ЄДРПОУ 33720791) згідно із договором від 19.07.2010 року №88/10, яке здійснювало транспортні перевезення ТМЦ на експорт зернові (пшеницю, горох), які ПП «Агрологістіка»було придбано у ПП «Агроера 2009»в подальшому було реалізовано на експорт

- з ПП «Агролайн»(код ЄДРПОУ 34284679) ПП «Агрологістіка»,у якого 4 кварталі 2010 року було придбано ТМЦ (мішки, ниті) для фасування зернових на загальну суму 6 070,92 грн., віднесено до складу валових витрат вартість придбаних ТМЦ (мішки, ниті) у сумі 7 289,20 грн. без ПДВ,

Суми ПДВ відображені у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів , внесені до книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), та відображені по р.17 податкової декларації по податку на додану вартість.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно із ст.ст. 54 , 58 , 76 , 86 Податкового кодексу України , Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства ,затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків ,затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735, фактичні підстави для ухвалення податкових повідомлень рішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Отже, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагенти «Одеська регіональна торгово-промислова палата» ,ФГ ім. Щорса , ТОВ «Штеф Фрейт Менеджмент» ,ПП «Агроера 2009» , ТОВ «Столес» , ПП «Агролайн» були належним чином зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності та мали свідоцтва платників податків . Та встановлена реальність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагентів-постачальників товарі в та послуг , а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Але на момент розгляду судом 1-ої інстанції вказаної адміністративної справи відсутній вирок суду , який набув законної сили, та встановлював факт фіктивності створення жодного з контрагентів позивача .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, так як належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України , ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України ), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207 , 208 , 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо «фіктивності» господарських операцій не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що виникнення у позивача податкового зобов'язання є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та його контрагентами, які на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Фактично податковий орган у порушення статті 71 КАС України як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій по збільшенню грошового зобов'язання , оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, постачальниками сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладені угоди між позивачем та підприємствами-постачальниками до теперішнього ніким не оскаржені та не визнавалися недійсними у судовому порядку, «товарність» операцій щодо виконання робіт , переміщення товарів від постачальників до позивача та у зворотньому напрямку також підтверджено видатковими накладними, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції ; позивачем правомірно визначений податковий кредит за період з 13.11. 2009 року по 31.12.2010 р.,тобто виконані всі вимоги Закону України «Про ПДВ» .

Крім того, що визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури Постановою Господарського суду Донецької області від 31.01.2011р. по справі № 5/171Б, відносно ПП «Агроера 2009» не є доказом фіктивності при здійсненні господарських операцій між ПП «Агрологістіка» та ПП «Агроера 2009» у серпені 2010 року.

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» , є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі «Булвес»АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Слід зазначити, що Закон України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-XII (в редакції, діючої на момент укладання угод з контрагентами) для платників податків не передбачає обов'язку (стаття 9) та не надає права (стаття 10) вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів застосовуються до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів, що передбачає винагороду, з використанням транспортних засобів, у разі якщо місце навантаження вантажу і місце доставлення вантажу, зазначені в контракті, знаходяться на території двох різних країн, з яких принаймі одна є учасницею Конвенції.

Застосування накладної типової форми СМR у міжнародних перевезеннях ґрунтується на Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

Частиною 2 п. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 р. № 1955-ІV перевезення вантажів супроводжується міжнародною автомобільною накладною (СМR).

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що перевезення вантажу, наданого ПП «Агрологістіка»ТОВ «Штеф Фрейт Менеджмент», здійснювалося ФОП ОСОБА_5 згідно міжнародних товарно - транспортних накладних по формі СМR, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , щодо наявності порушення ПП «Агрологістіка»п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»в частині:

- завищення у 3 кварталі 2010 року загальної суми валових витрат на 205 грн. за рахунок двічі віднесених до складу валових витрат вартості придбаних ТМЦ від постачальника фізичної особи ОСОБА_6;

- завищення у 3 кварталі 2010 року загальної суми валових витрат на 1 242 грн. за рахунок зайво віднесених до складу валових витрат вартості придбаних послуг від постачальника «Одеська регіональна торгова промислова палата»;

- завищення у 3 кварталі 2010 року загальної суми валових витрат на 1333, 48 грн. за рахунок зайво віднесених до складу валових витрат вартості придбаних ТМЦ від постачальника «Фермерське госмподарство ім. Щорса».

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 06.06.2011 року № 0001092301. у повному обсязі та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 06.06.2011 року № 0001082301 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 879395, 45, з якої за основним платежем - 703516, 36 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 175879, 09 грн. є протиправними, та підлягають скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Закону України «Про ПДВ» , Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагентів позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 лютого 2013 року.

Головуючий суддя пис/

Судді: