Рішення від 28.02.2013 по справі 901/439/13-г

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.02.2013Справа № 901/439/13-г

за позовом приватного підприємства «Насіннєва компанія ВНІС»

(вул. Васильківська, 30, оф. 7, м. Київ, 03022)

до селянського фермерського господарства Шалашова Віктора Миколайовича

(вул. Інтернаціональна, 7, с. Стальне, Джанкойський район, АР Крим, 96163)

про розірвання договору та стягнення 212 868.95 грн..

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача : Васильченко Андрій Анатолійович, довіреність № 2 від 11.02.2013р., ПП «Насіннєва компанія ВНІС»;

Від відповідача : не з'явився, СФГ Шалашова В.М.;

Суть спору: приватне підприємство «Насіннєва компанія ВНІС» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до селянського фермерського господарства Шалашова В.М. та просить суд розірвати договір № 1402-11/2 від 14 лютого 2012 року, стягнути суму авансового платежу у розмірі 205 000.000 та 3% річних у розмірі 7 868.95 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі - продажу насіння соняшника № 1402-11/2 від 14 лютого 2011 року, що виразилося у порушенні відповідачем свого обов'язку щодо поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим позивач просить суд розірвати договір та повернути сплачені ним кошти.

Представник позивача в судовому засіданні 14 лютого 2013 року надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якій він просив суд розірвати договір № 1402-11/2 від 14 лютого 2012 року, а також зменшив позовні вимоги в частині стягнення авансового платежу, а саме - просив стягнути суму у розмірі 200 000.000 грн., крім того, збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 8 439.88 грн. (а.с. 29).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 14 лютого 2013 року було прийнято заяву приватного підприємства «Насіннєва компанія ВНІС» про уточнення позовних вимог від 14 лютого 2013 року - до розгляду (а.с. 56-57).

Позивач позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не представив, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 15837488 від 12 лютого 2013 року (а.с. 46-47), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 2, 57).

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом на адресу відповідача, повернулось із відміткою про вручення кореспонденції Шалашову В.М. (а.с. 28).

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності нез'явившегося представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

14 лютого 2011 року між приватним підприємством «Насіннєва компанія ВНІС» (покупець) та селянським фермерським господарством Шалашова В.М. (продавець) укладений договір купівлі - продажу насіння соняшника № 1402-11/2, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця товар, визначений у пункті 1.2 цього договору (надалі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар (а.с. 11).

Пунктом 2.3 договору визначено, що загальна ціна товару становить 250500.00 грн., в тому числі ПДВ 41750.00 грн..

Відповідно до пункту 2.4 договору оплата товару покупцем здійснюється протягом лютого - вересня 2011 року.

Згідно з пунктом 2.5 договору продавець має передати товару покупцю в термін з 10 серпня по 15 вересня 2011 року.

Відповідно до пункту 2.6 договору перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 4.1 договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 4.1 цього договору, та діє до виконання сторонами всіх зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач по справі отримав від позивача у рахунок передплати вартості товару 200 000.00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 17-21).

Однак, за твердженням позивача, відповідач свої обов'язки за договором купівлі - продажу не виконав та товар не передав.

Позивач листом № 2/3 від 12 грудня 2012 року вимагав від відповідача по справі повернути авансовий платіж, також вказаним листом позивач пропонував відповідачу розірвати договір (а.с. 22), який був залишений відповідачем без відповіді.

Вказане з'явилося підставою для звернення ПП «Насіннєва компанія ВНІС» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту спірного договору у справі вбачається, що він за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, у зв'язку з чим правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням, повинні регулюватися положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалося, 14 лютого 2011 року між приватним підприємством «Насіннєва компанія ВНІС» (покупець) та селянським фермерським господарством Шалашова В.М. (продавець) укладений договір купівлі - продажу насіння соняшника № 1402-11/2, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця товар, визначений у пункті 1.2 цього договору (надалі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар (а.с. 11).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач по справі отримав від позивача у рахунок передплати вартості товару 200 000.00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 17-21).

Строк поставки товару за вищезазначеним договором сплинув 15 вересня 2011 року.

Однак, за твердженням представника позивача, відповідач свої обов'язки за договором купівлі - продажу не виконав та товар не передав.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, визначено у статті 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, з огляду на положення пункту 5.2 договору, укладеного між сторонами у даній справі, та на вимоги статей 629, 530 Цивільного кодексу України, суд вважає вимоги позивача про розірвання договору купівлі - продажу насіння соняшника № 1402-11/2 від 14 лютого 2011 року такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивач обґрунтовано посилався на порушення відповідачем зобов'язання, що передбачено статтями 509, 526, 530, 538 Цивільного кодексу України, однак правових підстав для повернення спірних коштів ним наведено не було.

Так, в абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року №6 «Про судове рішення» з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

Крім того, в пункті 16 Інформаційного листа від 29 червня 2010 року N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу, Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є порушенням статті 83 ГПК України, оскільки вихід за межі позовних вимог у даному випадку відсутній.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року по справі № 5002-21/3634-2011.

Правовідносини, які виникли у зв'язку із набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави, або у разі, якщо така підстава відпала, регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦКУ).

Таким чином, із змісту зазначеної правової норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав або коли така підстава згодом відпала.

Слід зауважити, що в даному випадку, підстава взаємодії сторін в рамках договору або бездоговірним шляхом не є основоположною, оскільки факт безпідставного знаходження у відповідача грошових коштів, належних позивачу, підтверджується матеріалами справи.

При цьому, суд враховує, що правова підстава утримувати грошові кошти у відповідача відсутня. Це і є головною підставою для того, щоб вважати, що право позивача порушене і він має право на захист своїх інтересів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність доказів передання покупцю товару, а також доказів повернення відповідачем вартості сплаченого товару, суд дійшов висновку про те, що кошти в сумі 200 000.00 грн. перебувають у селянського фермерського господарства Шалашова В.М. безпідставно, а отже вимоги приватного підприємства «Насіннєва компанія ВНІС» про їх повернення підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за період з 16 вересня 2011 року по 10 лютого 2013 року 3 % річних в сумі 8439.88 грн., нарахованих ним на суму попередньої оплати вартості товару.

Однак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 8439.88 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, зазначена стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення саме грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей .

Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Так, за договором купівлі - продажу насіння соняшника № 1402-11/2 від 14 лютого 2011 року у відповідача був передбачений обов'язок передати у власність покупця товар, таким чином порушення грошового зобов'язання з боку відповідача у даній справі за вказаним договором відсутнє, у зв'язку з чим правові підстави для застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення з відповідача 3 % річних в сум 8439.88 грн. у суду також відсутні.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 8439.88 грн. задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 05 березня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 1402-11/2 від 14 лютого 2012 року, укладений між приватним підприємством «Насіннєва компанія ВНІС» (вул. Васильківська, 30, оф. 7, м. Київ, 03022, код ЄДРПОУ 37309250) та селянським фермерським господарством Шалашова Віктора Миколайовича (вул. Інтернаціональна, 7, с. Стальне, Джанкойський район, АР Крим, 96163, код ЄДРПОУ 24697796).

3. Стягнути з селянського фермерського господарства Шалашова Віктора Миколайовича (вул. Інтернаціональна, 7, с. Стальне, Джанкойський район, АР Крим, 96163, р/р 26003253240000 в АТ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 24697796) на користь приватного підприємства «Насіннєва компанія ВНІС» (вул. Васильківська, 30, оф. 7, м. Київ, 03022, р/р 26000015031601 в філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» м. Київ, МФО 300937, код ЄДРПОУ 37309250) суму авансового платежу в розмірі 200 000.00 грн. та 5 231.99 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В позові в частині стягнення з селянського фермерського господарства Шалашова Віктора Миколайовича на користь приватного підприємства «Насіннєва компанія ВНІС» 3 % річних в сумі 8439.88 грн. - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська