Постанова

від 04.03.2013 по справі 35/411

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2013 р. Справа№ 35/411

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Т.М.М» та апеляційну скаргу ТОВ «Ласка Лізинг» на рішення господарського суду м. Києва від 17.12.2012 року № 35/411 (судді Літвинова М.Є., Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізин»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.М.М»

про стягнення 256 027,76 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 35/411 від 17.12.2012 р. частково задоволений позов ТОВ «Ласка Лізинг» до ТОВ «Т.М.М» про стягнення 256 027,76 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати в частини задоволених вимог, чим в повному обсязі відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі відповідача заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина суду не відома. Враховуючи приписи ст..102 ГПК України, розписку про обізнаність сторін про розгляд справи 04.03.2013р., відсутність будь-яких клопотань, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у його відсутність..

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 13.02.2008 сторонами укладено договір фінансового лізингу №1182/02/2008, за умовами якого лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність транспортний засіб у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є трьохвісний сідловий самохвальний напівпричіп ШМІТЦ Каргобул тип SKI 24 S-8.2 (три одиниці), 2008 року випуску.

Сторонами одночасно з підписанням договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (додаток № 1 до договору), до якого додатковою угодою №1182/02/2008/R від 30.07.2009 внесено зміни і графік викладено в новій редакції.

30.05.2008 на підставі видаткової накладної №РН-0000170 позивач передав, а відповідач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБВ №614422 від 28.05.2008 прийняв предмет лізингу: напівпричіп ШМІТЦ Каргобул тип SKI 24 S-8.2 у кількості три одиниці.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що за період з 14.05.2010 по 13.11.2010 за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 240 896,88 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що висновком №6068/12-44 судово-економічної експертизи КНДІСЕ, складеним 10.10.2012, підтверджено наявність у відповідача заборгованості в розмірі 196 594,64 грн., враховуючи часткову оплату відповідачем 16.12.2010 року суми боргу в розмірі 46 003,65 грн., яка віднесена в рахунок погашення заборгованості за 25-30 періоди, згідно графіку внесення платежів та визначена сума неустойки, яка складає 12 372,66 грн. Крім того, перевіривши правильність розрахунку суми позову, суд дійшов висновку, що стягненню підлягають втрати від інфляції в розмірі 1 054,09 грн. та 3% річних в розмірі 1 833,28грн.

Заперечуючи проти рішення в частини незадоволених вимог, позивач звертає увагу на те, що висновок експерта є неточним, оскільки внесені відповідачем платежі в розмірі 46 003,65 грн. зараховані експертом як лізингові платежі за 14.12.2009-13.06.2010р.р., тоді як були зараховані позивачем як оплата за вересень-жовтень 2010р.

В свою чергу відповідач, заперечує проти рішення в частини задоволених вимог, посилається на те, що грошові зобов'язання учасників повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, тому договір фінансового лізингу є не чинним, оскільки порушує приписи Декрету Про систему валютного регулювання. Договір є неукладеним, так як сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, а саме передача товару відбувалась за умови попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи та не підлягає задоволенню. Розрахунок боргу здійснений без врахування правильного курсу НБУ для євро, тому з аналізу судової практики договори фінансового лізингу визнавались недійсними в частині певних пунктів щодо валютного коригування платежів.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 2 статті 189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, згідно з частинами 1, 2 статті 533 даного Кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного договору відповідачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд с цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США або євро установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США, євро) та беручи на себе певні обов'язки щодо сплати лізингових платежів саме в євро, сторони за договором (перш за все відповідач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Також, колегія суддів враховує у матеріалах справи рішення господарського суду м. Києва № 48/287 (289) від 26.09.2011р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2012р., якими ТОВ «Т.М.М» відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Ласка-Лізинг» про визнання частково недійсними договорів фінансового лізингу з підстав зазначення платежів у іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, з якою кореспондуються положення ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено обов'язок лізингоодержувачів своєчасно сплачувати лізингові платежі, що було закріплено сторонами договору у п.7 договору; сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором

З висновку №6068/12-44 судово-економічної експертизи КНДІСЕ від 10.10.2012р., підтверджено наявність у відповідача заборгованості в розмірі 196 594,64 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що визначаючи заборгованість за договором фінансового лізингу, експертною установою враховано офіційну статистику при визначенні курсу гривні до іноземної валюти, що спростовує твердження відповідача про неправильність визначення суми лізингових платежів.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки матеріалами справи доведено наявність боргу за договором, то висновки господарського суду щодо правомірності застосування приписів ст.625 ЦК України та стягнення втрат від інфляції в розмірі 1 054,09 грн. та 3% річних в розмірі 1 833,28грн.

Щодо апеляційної скарги позивача, то колегія суддів вважає її такою що не підлягає задоволенню, з нижче наведеним.

Договір лізингу завжди є оплатним. Плата (лізинговий платіж) узгоджується сторонами в договорі лізингу. Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Визначення способу проведення експертизи належить до компетенції експерта. Оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (ч.5 ст. 42 та ч.2 ст. 43 ГПК України ).

З постанови Пленуму Вищого господарського суду ЦК України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» випливає, що частинами третьою і четвертою статті 42 ГПК передбачено право господарського суду призначити додаткову або повторну судову експертизу. У цих випадках господарський суд має виходити з такого.

Додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.

Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Разом з тим, посилаючись на помилковість віднесення експертом лізингових платежів у період з 14.12.2009 по 13.06.2010р.р., тоді як зараховані позивачем як оплата за вересень-жовтень 2010р. не заслуговують на увагу, враховуючи те, що експертиза проводилась на підставі документів поданих обома сторонами, жодних клопотань щодо неточностей, неясностей, тощо, необхідності проведення додаткової або повторної експертизи не заявлялось. Крім того, слід зазначити, що відсутність у платіжних дорученнях року заборгованості, а лише місяців: вересень-жовтень не можливо чітко встановити, що відносяться платежі за період 2010року, чи оплата боргу за минулий рік.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ «Ласка Лізинг» та апеляційну скаргу ТОВ «Т.М.М» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 35/411 від 17.12.2012р.-без змін.

Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.