Рішення

від 25.02.2013 по справі 922/097/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2013 р.Справа № 922/097/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Софіт-Люкс" в особі Філії ТОВ "Софіт-Люкс" у м. Харкові (с. Комунар, Харківська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсвіт" (м. Харків) про стягнення 83418,81 грн. за участю представників сторін:

позивача - Циганчук О.А. (довіреність №002/13 від 08.01.13 р.);

відповідача - Клімаш Е.В. (директор)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Софіт-Люкс" в особі Філії ТОВ "Софіт-Люкс" у м. Харкові, звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсвіт" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №195 від 29.12.10 р. Відповідно вимог позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 83418,81 грн., з яких сума основного боргу - 46562,11 грн., сума пені - 2012,92 грн., сума відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 34843,78 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором поставки №195 від 29.12.10 р. щодо своєчасної оплати за поставлений товар. Судові витрати в розмірі 1720,50 грн. просить суд покласти на відповідача. Також позивач просить накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача в межах суми пред"явленого позову та оголосити заборону на їх відчуження.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.13 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.02.13р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.02.13 р. прийнято заяву представника позивача про збільшення позовних вимог (вх. №3676 від 30.01.13 р.) та відкладено розгляд справи на 18.02.13 р.

18.02.13 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому не заперечує проти сум основного боргу, судового збору та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, заявлені позивачем, але не погоджується із позицією позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на суму 34843,78 грн.

В судовому засіданні 18.02.13 р. було оголошено перерву до 25.02.13 р.

Представник позивача в судовому засіданні 25.02.13 р. підтримав позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.02.13 р. не заперечив проти нарахування сум основного боргу, судового збору та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, заявлені позивачем, але не погодився із позицією позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на суму 34843,78 грн.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.12.10 р. між ТОВ "Софіт-Люкс" в особі Філії ТОВ "Софіт-Люкс" у м. Харкові (постачальник) та ТОВ "Інтерсвіт" (покупець) було укладено договір поставки №195.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов"язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.3 договору, найменування та загальна вартість товарів, що підлягають поставці за цим договором, визначаються специфікацією. Номенклатура, асортимент, марка, кількість та ціна товарів визначається накладною або актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.2 договору, сторони погоджують асортимент, кількість товару, ціну та вартість партії поставки товарів шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки, сторони вказують у накладних, актах приймання-передачі, які є невід"ємною частиною даного договору.

Згідно п. 6.1 договору, ціни на товари, що постачаються постачальником, є вільними і вказуються у прайс-листку постачальника. Сторони визначають, що ціни на товари, вказані у прайс-листку, який є дійсним на дату укладання цього договору, погоджені сторонами і є попередніми і можуть змінюватися постачальником в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару.

Згідно п. 6.3 договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується сторонами у підтвердженій заявці та вказується у накладних. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається.

Відповідно до п. 6.4 договору, сума договору складається з суми вартості всіх партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору.

Відповідно до п. 7.1 договору, покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 14 календарних днів з дати поставки партії товару постачальником.

Згідно п. 7.2 договору, оплата здійснюється у розмірі повної вартості партії товару згідно накладної або акту приймання-передачі, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені позивача. Також в матеріалах справи наявні довіреності на отримання від ТОВ "Софіт-Люкс" цінностей за накладними.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки №195 від 29.12.10 р., лише частково оплатив за отриману продукцію, про що також свідчить наявний в матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.12.12 р.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 46562,11 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.5. договору, за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, покупець зобов"язаний на вимогу постачальника сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ з простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2012,92 грн. підлягає задоволенню як правомірна.

Також сторони п. 8.4 договору поставки №195 від 29.12.10 р. погодили, що за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, покупець зобов"язаний на вимогу постачальника сплатити процент за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,7% з простроченої суми за кожний день прострочення оплати.

Договір №195 від 29.12.10 р. за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, перевіривши зроблений позивачем розрахунок суми відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 34843,78 грн. підлягає задоволенню частково в розмірі 95,26 грн. В іншій частині стягнення з відповідача суми відсотків за користування чужими грошовими коштами слід відмовити як нараховані неправомірно.

Дослідивши матеріали справи, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах суми пред"явленого позову та оголошення заборони на їх відчуження, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч.1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно п. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Господарський суд здійснив оцінку обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу і вважає, що вони ґрунтуються тільки на припущеннях позивача та нічим не підтверджені та не обґрунтовані.

Позивач не надав жодних доказів, з чого б можна було зробити висновок про те, що невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вищевказане клопотання позивача про накладення арешту та грошові кошти відповідача в межах суми пред"явленого позову та оголошення заборони на їх відчуження є необґрунтованою та не доведеною документально, а тому суд не вбачає правових підстав для його задоволення.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, заявником сплачується судовий збір у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2013 р. становить 1147 грн. Так, розмір судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову становить 1720,50 грн.

В даному разі суду не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

У зв`язку з тим, що судом, в процесі розгляду справи, було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а позивачем щодо зазначеної заяви несплачений судовий збір, то суд зазначає, що судовий збір в сумі 1720,50 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 6, 8, 19, 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 612, 712, 629, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 49, 66-67, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсвіт" (61204, м. Харків, Дзержинський р-н., просп. Перемоги, буд. 76, кв. 340; код ЄДРПОУ 33606047; п/р 26002300174090 в ПАТ "Банк Форум", м. Київ, МФО 322948; св. платника ПДВ №28322420, ІПН 336060420301) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" в особі Філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" у м. Харкові (62490, Харківська обл., Харківський р-н., с. Комунар, вул. Безлюдівська, буд. 2; код ЄДРПОУ 33596212; св. платника ПДВ №100154582, ІПН 325913626528; п/р 2600400183164 в Київс. РД "Райффайзен банк Аваль" м Київ, МФО 322904) основний борг в розмірі 46562,11 грн., суми відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 95,26 грн., пеню в розмірі 2012,92 грн. та судовий збір 1720,50 грн.

В іншій частині стягнення з відповідача суми відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" в особі Філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" у м. Харкові (62490, Харківська обл., Харківський р-н., с. Комунар, вул. Безлюдівська, буд. 2; код ЄДРПОУ 33596212; св. платника ПДВ №100154582, ІПН 325913626528; п/р 2600400183164 в Київс. РД "Райффайзен банк Аваль" м Київ, МФО 322904) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова, № рахунку 31215206783003, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.03.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.