Рішення

від 26.02.2013 по справі 5006/29/73/2012(5011-55/7462-2012)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ                                     83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46                                                              Р І Ш Е Н Н Я                                                                іменем України 26.02.13 р.                                                                                Справа № 5006/29/73/2012(5011-55/7462-2012)                                Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючого судді Риженко Т.М., суддів  Сич Ю.В., Стукаленко К.І. при секретарі судового засідання Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп», м. Київ до відповідача-1: Приватного підприємства «Інсталл», м. Маріуполь, Донецька область до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група», м. Київ про стягнення 360 402грн. 65коп. за участю представників сторін: від позивача: представник не з'явився від відповідача-1: представник не з'явився від відповідача-2: представник не з'явився Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України. СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп», м. Київ, звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства «Інсталл», м. Маріуполь, Донецька область (далі – відповідач-1), та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група», м. Київ (далі –  відповідач-2), про стягнення з відповідача-1 заборгованості за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. у розмірі 302 532грн., пені у розмірі 23 510грн. 47коп., 3% річних у розмірі 14 695грн. 60коп. та інфляційних втрат у розмірі 19 664грн. 58коп., всього 360 402грн. 65коп.; судові витрати зі сплати судового збору просить покласти на відповідача-1. Крім того, просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу-1. Вказаний позов ухвалою господарського суду м. Києва від 06.06.2012р. був прийнятий до розгляду, порушено провадження у справі №5011-55/7462-2012. Під час розгляду справи позивачем були подані уточнення позовних вимог від 23.07.2012р., в яких позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача-1 заборгованість за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. у розмірі 302 532грн., пеню у розмірі 23 510грн. 47коп., 3% річних у розмірі 14 695грн. 60коп. та інфляційні втрати у розмірі 19 664грн. 58коп., всього 360 402грн. 65коп.; судові витрати зі сплати судового збору просить покласти на відповідача-2. Також просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу-1. Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.2012р. справу №5011-55/7462-2012 передано за підсудністю до господарського суду Донецької області. Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.08.2012р. вказану справу прийнято до провадження судді Риженко Т.М. Провадження у справі ухвалою господарського суду Донецької області від 27.08.2012р. зупинялось у зв'язку з надходженням апеляційної скарги позивача на ухвалу господарського суду м. Києва від 25.07.2012р. про передання справи за підсудністю з подальшим поновленням провадження у справі ухвалою господарського суду Донецької області від 30.10.2012р. Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 12.12.2012р. у справі призначений колегіальний розгляд справи у складі суду: головуючий – Риженко Т.М., судді – Осадча А.М., Стукаленко К.І. Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 12.02.2013р. склад судової колегії змінений, суддю Осадчу А.М. замінено на суддю       Сич Ю.В. Справа розглядається у складі суду: головуючий суддя– Риженко Т.М., судді – Сич Ю.В., Стукаленко К.І. Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. щодо оплати поставленого товару. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 526, 553-559, 610, ст. 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України. Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за договором №12/10/10 від 12.10.2010р. заперечує, посилаючись на те, що зобов'язання відповідача-1 зі сплати вартості отриманого товару у розмірі 302 532грн. припинились до звернення позивача до суду шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивач визнає. До вимог щодо стягнення пені просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову в цій частині. Відповідач-2, повідомлений про судові засідання належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих листів та реєстри поштових відправлень рекомендованої кореспонденції, у засідання суду жодного разу представника не направив, відзив на позов не надав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив. Про судове засідання 26.02.2013р. сторони були повідомлені належним чином, однак, представників не направили. Позивач, посилаючись на неможливість явки представника, заявив клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату. Відповідач-1 в заяві від 26.03.2013р., зазначаючи про неможливість явки, просив суд провести судове засідання без участі представника. Відповідач-2 про причини неявки суд не повідомив. З огляду на достатність наявних в матеріалах справи документів для правильного вирішення спору, враховуючи, що нез'явлення представників сторін та ненадання відповідачем-2 відзиву на позовну заяву не впливає на правову оцінку спірних правовідносин та не перешкоджає вирішенню справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами. При цьому судом враховано, що подальше відкладення розгляду справи призвело б до її затягування та поставило б під загрозу дотримання розумних процесуальних строків розгляду справи у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., що є неприпустимим. Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в порядку                         ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВСТАНОВИВ: Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп» (далі – постачальник) та Приватним підприємством «Інсталл» (далі – покупець) був укладений договір поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. (далі – договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар – пшеницю українського походження врожаю 2010р., а покупець прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (том 1, арк. 15-16 справи). Відповідно до умов п. 2.3 договору поставки ціна, кількість, асортимент, строк та умови поставки узгоджені сторонами специфікацією №1 (том 1, арк. 17 справи), якою визначене найменування товару – пшениця 2 класу, кількість – 180 тон +/-10%, ціна за        1 тону з ПДВ – 1 700грн., без ПДВ – 1 416грн. 67коп., загальна вартість поставки – 306 000грн. 72коп.+/-10%, у т.ч. ПДВ – 51 000грн. 12коп. Оплата поставленого товару, як домовились сторони в п. 3.1 договору поставки, виконується покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого постачальником рахунку впродовж двох банківських днів з моменту поставки товару. Як свідчать матеріали справи, у виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки позивачем у власність відповідача-1 був переданий товар – пшениця 2 класу у кількості 177,96 тон на суму 302 532грн., у т.ч. ПДВ – 50 422грн., що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою печатками підприємств видатковою накладною №357 від 13.10.2010р. (том 1, арк. 20 справи). Вказаний товар був отриманий представником відповідача-1, уповноваженим на це довіреністю серії ААБ №350369 від 13.10.2010р. на отримання товарно-матеріальних цінностей (том 1, арк. 20 справи). Доказів оплати відповідачем-1 як покупцем вартості отриманого за договором поставки товару шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок позивача матеріали справи не містять. У забезпечення виконання покупцем зобов'язання з оплати вартості поставленого за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. товару позивачем був укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група» (поручитель) договір поруки №15/10/10-П від 15.10.2010р. (том 1, арк. 18-19 справи), умовами якого встановлено, що у випадку порушення відповідачем-1 обов'язку за основним договором щодо оплати позивачеві поставленого товару боржник і поручитель відповідають перед позивачем як солідарні боржники. Суд зауважує, що, керуючись приписами ст. 543 Цивільного кодексу України, за якими у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р., пені, 3% річних та інфляційних втрат саме до відповідача-1. Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного. Як вбачається зі змісту договору №12/10/10 від 12.10.2010р. даний договір за своєю правовою природою є договором поставки, отже, договірні відносини між сторонами законодавчо врегульовано положеннями §§ 1, 3 Глави 54 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами. Як свідчать матеріали справи, прийняті на себе зобов'язання за договором №12/10/10 від 12.10.2010р. позивачем були виконані в повному обсязі та прийняті відповідачем-1 без зауважень. Однак, здійснення відповідачем-1 розрахунку з позивачем впродовж двох банківських днів з моменту поставки товару, як це визначено п. 3.1 договору поставки, тобто, до 15.10.2010р. включно, з матеріалів справи не вбачається. Вказане призвело до порушення відповідачем-1 зобов'язання як боржником, що прострочив виконання, у розумінні ст. 610, 612 Цивільного кодексу України. При цьому, судом враховані надані під час судового засідання 12.02.2013р. пояснення представників позивача та відповідача-1, з яких вбачається, що сторонами договору порядок оплати визначався саме п. 3.1 договору, що зафіксовано протоколом судового засідання від 12.02.2013р. (том 2, арк. 58 справи). Разом з тим, дійшовши висновку стосовно прострочення покупцем виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р., суд зазначає наступне. 12.07.2012р. відповідачем-1 в адресу позивача було надіслано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.07.2012р. (том 1, арк. 145 справи), якою позивача було повідомлено про припинення грошового зобов'язання відповідача-1 за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. у сумі 302 532грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача-1 до позивача за договором №0308/09Э від 03.08.2009р. на аналогічну суму. Вказана заява була спрямована за місцезнаходженням позивача, що підтверджується фіскальним чеком №4208 від 12.07.2012р. та описом вкладення у цінний лист від 12.07.2012р. (том 1, арк. 145-146 справи), Дослідивши договір №0308/09Э від 03.08.2009р. (том 1, арк. 148-152), предметом якого є здійснення відповідачем-1 транспортно-експедиційного обслуговування, сертифікації та митного декларування зовнішньоторгових вантажів позивача, судом встановлено, що за своєю правовою природою даний договір є договором транспортного експедирування, отже, договірні відносини між сторонами законодавчо врегульовано положеннями Глави 65 Цивільного кодексу України. За приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Статтею 931 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Умови договору №0308/09Э від 03.08.2009р. (розділ 3 «Ставки») та додатків №2, 3 до договору свідчать, що вартості послуг експедитора, виходячи з виду вантажу та умов відвантаження, сторонами було визначено. Як пояснено сторонами договору, транспортно-експедиційне обслуговування вантажів позивача за договором №0308/09Э від 03.08.2009р. відповідачем-1 здійснювалось протягом 2009-2010 років. Зокрема, за вказаним договором у жовтні 2010р. відповідачем-1 були надані, а позивачем прийняті певні послуги, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень та скріпленими печатками підприємств актами здавання-приймання робіт (надання послуг) (том 2, арк. 41-44 справи): №0-275 від 21.10.2010р. на суму 624грн., у т.ч. ПДВ – 104грн. (оформлення ГТД); №0-276 від 22.10.2010р. на суму 369 980грн. 35коп., у т.ч. ПДВ – 61 663грн. 39коп. (приймання пшениці); №0-277 від 22.10.2010р. на суму 20 637грн. 78коп., у т.ч. ПДВ – 3 439грн. 63коп. (приймання пшениці); №0-281 від 27.10.2010р. на суму 20 443грн. 30коп., у т.ч. ПДВ – 3 407грн. 22коп. (транспортування, перевалка, штабелювання, зберігання пшениці). Відповідачем-1 також були виставлені позивачеві рахунки-фактури №0-00275 від 21.10.2010р., №0-00276 від 22.10.2010р., №0-00277 від 22.10.2010р., №0-00281 від 27.10.2010р. на сплату зазначеної в актах вартості транспортно-експедиційного обслуговування (том 2, арк. 52-54 справи). Факт здійснення відповідачем-1 вказаного транспортно-експедиційного обслуговування та виставлення рахунків-фактур позивачем визнається. Відповідач-1 зазначає, що вартість транспортно-експедиційного обслуговування, виконаного згідно з актами №0-275 від 21.10.2010р., №0-276 від 22.10.2010р., №0-277 від 22.10.2010р. та №0-281 від 27.10.2010р., позивачем сплачена не була. З урахуванням переплати за іншими підписаними сторонами в межах договору №0308/09Э від 03.08.2009р. актами здавання-приймання робіт (надання послуг) розмір заборгованості становить 411 090 грн. 36 коп., що й було зазначено в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.07.2012р. Позивачем, в свою чергу, наявність заборгованості не визнано, однак, жодних доказів у підтвердження сплати спірної вартості транспортно-експедиційного обслуговування до матеріалів справи не надано. На підставі викладеного, враховуючи, що за вимогами ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність, яка полягає у тому, що сторони у процесуальній формі доводять свою правоту та за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції, суд дійшов висновку, що вартість наданих відповідачем-1 послуг транспортно-експедиторського обслуговування позивачем протягом трьох банківських днів після виставлення кінцевого рахунку, як це визначено п.2.2 договору №0308/09Э від 03.08.2009р., сплачена не була. Вказане, з огляду на приписи ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, призвело до порушення позивачем зобов'язання як боржником за договором №0308/09Э від 03.08.2009р., що прострочив виконання, у розумінні ст. 610, 612 Цивільного кодексу України. Таким чином, як встановлюється матеріалами справи, на час звернення відповідача-1 до позивача з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.07.2012р., в сторін були наявні зустрічні однорідні за своєю юридичною природою та матеріальним змістом зобов'язання (за договором №0308/09Э позивач виступав боржником, а відповідач-1 – кредитором, а за договором №12/10/10 від 12.10.2010р. відповідач-1 виступав боржником, а позивач – кредитором),. Як встановлено ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.           Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України одним з передбачених законом способів припинення зобов'язань, який може здійснюватися за заявою однієї із сторін, є зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Приписами ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України також передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналіз вказаних законодавчих приписів свідчить, що згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається, з огляду на що посилання позивача про нікчемність заяви відповідача-1 щодо припинення зобов'язань за договором №12/10/10 від 12.10.2010р. у сумі 302 532грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін з причини непогодження позивача із вказаною заявою, судом до уваги не приймаються. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що зобов'язання відповідача з оплати вартості поставленого за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. товару у сумі 302 532грн. припинились шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін на підставі заяви відповідача-1 від 07.07.2012р. Виходячи з того, що звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача-1 заборгованості за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. товару у сумі 302 532грн. відбулось 14.08.2012р., тобто, пізніше, ніж сталось припинення вказаних зобов'язань відповідача-1, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними, отже, задоволенню не підлягають. При цьому, судом враховано, що предмет спору щодо стягнення основної заборгованості не припинив існування в процесі розгляду справи, а був відсутній і до порушення провадження у справі. Крім основної заборгованості за договором, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат у розмірі 19 664грн. 58коп. та 3% річних у розмірі 14 695грн. 60коп. за період з 18.10.2010р. по 31.05.2012р., оцінюючи правомірність нарахування яких суд виходить з наступного. Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з встановленого під час розгляду даної справи факту прострочення відповідачем-1 зобов'язання з оплати вартості товару за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р., який за умовами п. 3.1 договору поставки підлягав оплаті до 15.10.2010р. включно, та, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 18.10.2010р. по 31.05.2012р., суд дійшов висновку, що зазначений розрахунок є невірним з причини невірного визначення кількості днів, які складають даний період, а також неврахування того, що 2012 рік є високосним, тобто, містить 366 днів. Як встановлено судом, фактично розмір 3% річних за період з 18.10.2010р. по 31.05.2012р. становить 14 710грн. 13коп., однак, з огляду на менший розмір заявлених вимог, їх правомірність та доведеність матеріалами справи, суд вважає вимоги щодо стягнення 3% річних такими, що підлягають задоволенню в розмірі заявленому Позивачем 14 695,60грн. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 18.10.2010р. по 31.05.2012р., суд дійшов висновку, що зазначений розрахунок є невірним, що пов'язано з невірним визначенням середнього індексу інфляції. Фактично інфляційні втрати позивача складають за вказаний період у сумі  18 454грн. 45коп., у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1 210грн. 13коп. такими, що задоволенню не підлягають. Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 18.10.2010р. по 18.04.2011р. (183 дні) у сумі 23 510грн. 47коп., виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне. Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею). Аналогічні норми містяться в ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно з якими  штрафом/пенею визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання. Пунктом 4.4 договору поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. передбачено, що у випадку порушення строків оплати за товар покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати товару. Разом з тим, як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Відповідно до ст. 261 Цивільного Кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Виходячи з того, що звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача-1 пені за порушення умов договору поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. відбулось 14.08.2012р., тобто, після спливу встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України строку позовної давності, та з огляду на наявність заяви відповідача про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 23 510грн. 47коп. такими, що задоволенню не підлягають. Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу-1, суд вважає за необхідне відмовити в її задоволенні з причини недоведеності позивачем, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі в розумінні ст. 66 Господарського процесуального кодексу України. Стосовно вимог позивача щодо покладення судових витрат на відповідача-2 суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 44, 45 Господарського процесуального кодексу України розподіл витрат зі сплати судового збору не є позовною вимогою, а судові витрати розподіляються в залежності від результатів розгляду справи. Оскільки до відповідача-2 позивачем не були заявлені позовні вимоги, витрати зі сплати судового збору не можуть бути покладені судом на вказаного учасника судового процесу. Витрати позивача зі сплати судового збору за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача-1 пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Крім того, у зв'язку із несплатою позивачем передбаченого п.3 п.2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судового збору за подання заяви про забезпечення позову, суд, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, викладену в інформаційному листі від 23.05.2012р. №01-06/704/2012р., вважає за необхідне стягнути з позивача неоплачений судовий збір у доход Державного бюджету України. Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 256, 258, 261, 267, 530, 525, 526, 543, 546, 549, 598, 601, 610, 612, 625, 629, 712, 929, 931 Цивільного кодексу України; ст. 193, 203, 230 Господарського кодексу України; Законом України «Про судовий збір»; ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 34, 43, 49, 75, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп», м. Київ, до Приватного підприємства «Інсталл», м. Маріуполь, Донецька область, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група», м. Київ  задовольнити частково. 2. Стягнути з Приватного підприємства «Інсталл» (87510, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Гагаріна, 108-А, ідентифікаційний код 30364521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, ідентифікаційний код 36555886) 3% річних у сумі 14 695грн. 60коп., інфляційні втрати у сумі 18 454грн. 45коп. та судовий збір у сумі 663грн. 3. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп», м. Київ, до Приватного підприємства «Інсталл», м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором поставки №12/10/10 від 12.10.2010р. у розмірі 302 532грн., пені у розмірі 23 510грн. 47коп. та інфляційних втрат у розмірі 1 210 грн. 13коп. відмовити. 4. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп» про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Приватному підприємству «Інсталл», відмовити. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрейд Груп» (03150,    м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, ідентифікаційний код 36555886) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 609грн. 50коп. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги – після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано. Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У судовому засіданні 26.02.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.            Головуючий суддя                                                               Риженко Т.М.            Суддя                                                                  Стукаленко К.І.      Суддя                                                                  Сич Ю.В.     Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2013р