Рішення

від 28.02.2013 по справі 901/594/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.02.2013Справа № 901/594/13-г за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Крим Трейд»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Фаворит»

про стягнення 670136,39 грн.

Суддя А.Р. Ейвазова

Представники :

від позивача - Бовикіна В.В. за довіреністю №б/н від 12.02.2012;

від відповідача - Мочалов І.Є. за довіреністю №б/н від 30.01.2013 .

Суть спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Крим Трейд» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Фаворит» 359018,64грн. основної заборгованості, 67354,11 грн. пені, 236620,47 грн. штрафних санкцій, 7143,17 грн. процентів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань, взятих на себе за умовами договору поставки №4646-Т від 01.11.2011, в частині оплати за поставлений товар у строк, встановлений таким договором (а.с.2-4).

До прийняття рішення у справі, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог. Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 359018,64 грн. основної заборгованості, 41536,15 грн. пені, 236620,47 грн. штрафних санкцій, 7143,17 грн. процентів, а всього 644318,43 грн. (а.с.81-82).

Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Фаворит» у відзиві позов визнав та пояснив, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, не має можливості погасити заборгованість за поставлений товар (а.с. 50).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог; представник відповідача позовні вимоги визнав.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2011 між сторонами у справі укладено договір поставки № 4646-Т (а.с. 7-8, далі - договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, позивач (постачальник) взяв на себе зобов'язання передати у власність, а відповідач (покупець) - приймати та оплачувати паливно-мастильні матеріли, газ стислий метан, дизпаливо, олію моторну, вугілля, тосол (далі-товар), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість якого визначається у видаткових накладних (п. 1.1 договору).

Договором встановлено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного договору (п. 9.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається згідно видаткових накладних.

Позивач у період з 31.01.2012 по 28.09.2012 поставив відповідачу товар відповідно до умов вказаного договору на загальну суму 359018,64 грн., що підтверджується відповідними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи:

- РН-00070 від 31.01.2012 на суму 17 700,28грн.;

- РН-00071 від 31.01.2012 на суму 49 200грн.;

- РН-00077 від 29.02.2012 на суму 39 360грн.;

- РН-00099 від 31.05.2012 на суму 58 580грн.;

- РН-0564 від 29.06.2012 на суму 53 592грн.;

- ФТ-000077 від 31.07.2012 на суму 57 358,20грн.;

- РН-000846 від 31.08.2012 на суму 45 395,40грн.;

- ФТ-0967 від 28.09.2012 на суму 37832,76грн. (а. с. 9-16).

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати заборгованості за отриманий товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1 договору оплата товару здійснюється протягом 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку.

Під час розгляду справи по суті відповідач не оспорював факт отримання таких рахунків щодо оплати товару, переданого за вищезазначеними видатковими накладними, у день їх виставлення:

- СФ-0000008 від 27.01.2012 на суму 17 700,28грн.;

- СФ-0000009 від 27.01.2012 на суму 49 200грн.;

- СФ-0000065 від 27.02.2012 на суму 39 360грн.;

- СФ-0000088 від 29.05.2012 на суму 58 580грн.;

- СФ-0000152 від 26.06.2012 на суму 53 592грн.;

- СФ-0000178 від 27.07.2012 на суму 57 358,20грн.;

- СФ-0000193 від 29.08.2012 на суму 45 395,40грн.;

- СФ-0000243 від 25.09.2012 на суму 37 832,76грн. (а.с.83-90).

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати переданого товару не виконані; заборгованість за товар, переданий відповідно до вищевказаних накладних, на момент розгляду справи складає 359018,64 грн.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував тверджень позивача про наявність заборгованості за поставлений товар у вказаній сумі.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши зобов'язання з оплати переданого товару, встановлені умовами договору, допустив порушення зобов'язання.

Враховуючи зазначене, вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 35918,64 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, вимоги в частині стягнення процентів з моменту прострочення по 05.02.2013 є обґрунтованими. При цьому, розмір процентів за відповідний період, за розрахунком суду, складає більшу суму, однак, оскільки позивач заявив вимоги про стягнення процентів за відповідний період у розмірі 7143,17 грн., вимоги саме у такому розмірі підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення 41 536,15грн. пені.

В силу ч. ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 7.3 договору сторонами встановлена відповідальність за затримку остаточного розрахунку за партію поставленого товару у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, від вартості не оплаченого товару, за кожен день такого прострочення.

Встановлений відповідним пунктом договору розмір пені не перевищує максимального розміру, визначеного ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи встановлення факту порушення строків оплати відповідачем, суд вважає вимоги в частині стягнення пені обґрунтованими, однак, не погоджується з розрахунком таких вимог, здійсненим позивачем, оскільки позивач невірно визначив період нарахування штрафних санкцій.

Так, згідно ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на дату отримання рахунків, які співпадає з датою їх виставлення; строку виконання зобов'язань, встановленого п.3.1 договору; вимоги ч.2 ст.232 ГК України та відсутність домовленості сторін у встановленій формі щодо не застосування строку нарахування, визначеного ч.6 ст.232 ГК України, пеня могла бути нарахована за такі періоди:

- на суму 66900,28грн. (за двома накладними від 31.01.2012) з 01.02.2012 по 31.07.2012, оскільки рахунки отримані 27.01.2012, останній день строку оплати - 31.01.2012;

- на суму 39 360грн. (накладна від 29.02.2012) з 01.03.2012 по 30.08.2012, оскільки рахунок отриманий 27.02.2012, останній день строку оплати - 29.02.2012;

- на суму 58 580грн. (накладна від 31.05.2012) з 01.06.2012 по 30.11.2012, оскільки рахунок отриманий 29.05.2012, останній день строку оплати - 31.05.2012;

- на суму 53 592грн. (накладна від 29.06.2012) з 29.06.2012 по 28.12.2012, оскільки рахунок отриманий 26.06.2012, останній день строку оплати - 28.06.2012;

- на суму 57 958,29грн. (накладна від 31.07.2012) з 30.07.2012 по 29.01.2013, оскільки рахунок отриманий 27.07.2012, останній день строку оплати - 29.07.2012;

- на суму 45 395,40грн. (накладна від 31.08.2012) з 01.09.2012 по 05.02.2013 (дата, заявлена у позові), оскільки рахунок отриманий 29.08.2012, останній день строку оплати - 31.08.2012;

- на суму 37 832,76грн. (накладна від 28.09.2012) з 28.09.2012 по 05.02.2013 (дата, заявлена у позові), оскільки рахунок отриманий 25.09.2012, останній день строку оплати - 27.09.2012.

Так, за розрахунком суду розмір пені, який підлягає стягненню за порушення строків оплати товару за відповідними видатковими накладними, за відповідний період складає 25725,67грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у сумі 25725,67 грн., а в частині вимог про стягнення 15810,48 грн. пені слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 236 620,47грн. штрафних санкцій з посиланням на п.6 ст.231 ГК України та зважаючи на положення п.7.4 договору.

Так, пунктом 7.4 договору визначено, що у випадку порушення порядку розрахунку, передбаченого п.3 договору, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції за користування чужими коштами у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Слід зазначити, що відповідний пункт договору фактично встановлює аналогічну відповідальність, яка вже передбачена п.7.3 договору, оскільки під поняттям «штрафні санкції», як визначено ч.1 ст.230 ГК України розуміють неустойку, штраф та пеню.

При цьому, штраф та пеня є видами неустойки, що вбачається із змісту ч.1 ст.549 ЦК України. Вказана стаття надає визначення відповідним видам неустойки.

Так, згідно чч.2,3 відповідної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, враховуючи, що п.7.4 відповідного договору передбачено нарахування відповідних штрафних санкцій саме за кожен день прострочення, а не одноразово, встановлені таким пунктом договору штрафні санкції за своєю правовою природою відносяться до пені.

Таким чином, зважаючи, що і п.7.3, і п. 7.4 договору встановлюють відповідальність одного виду за одне й те саме порушення, яке є цивільно-правовим, - не виконання зобов'язання з оплати поставленого товару у встановлений строк (так, і «затримка остаточного розрахунку», і «порушення порядку розрахунку, передбаченого п.3 договору» є одним і тим самим порушенням), то вимоги про стягнення 236 620,47грн. штрафних санкцій, заявлені на підставі п.7.4 договору, не можуть бути задоволені, оскільки відповідач не може бути притягнутий двічі до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Згідно ст. 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання позивача на ч.6 ст.231 ЦК України у розрахунку (а.с.91), як на підставу наявності у відповідача обов'язку оплатити відповідні штрафні санкції є помилковим, оскільки відповідна норма не встановлює певну відповідальність за вчинене відповідачем порушення; така норма є загальною.

Так, в силу ч.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Із змісту відповідної норми вбачається, що вона не встановлює певну відповідальність за певне порушення і не визначає конкретного розміру штрафних санкцій.

Відповідно до вказаної норми, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, вказана норма не встановлює певний розмір штрафних санкцій і не вказує, що такі штрафні санкції дорівнюють одній обліковій ставці НБУ. Положення частини 6 вказаної норми лише вказують на можливість визначення таких санкцій обліковою ставкою НБУ, який інший спосіб визначення їх розміру не встановлений законом або договором (наприклад, штрафу у твердій сумі, пені у розмірі певного відсотку від суми зобов'язань тощо).

З урахуванням того, що сторонами досягнуто згоди у встановленій формі щодо застосування певного виду відповідальності за відповідне порушення - пені, вимоги про стягнення якої вже задоволені судом, вимоги про стягнення 236 620,47грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 7 731,82грн.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення; повне рішення складено 01.03.2013.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Фаворит» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Крим Трейд» 359 018,64грн. основної заборгованості, 25 725,67грн. пені, 7 143,17грн. процентів, а також 7 731,82грн. в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату позову судовим збором.

3.В частині стягнення 15 810,48грн. пені, 236 620,47грн. штрафних санкцій у задоволенні позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Р. Ейвазова