Рішення

від 05.03.2013 по справі 5011-11/13347-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-11/13347-2012 05.03.13

За позовом Малого приватного підприємства «Техсервіс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ Груп-Україна»

Про стягнення 114 439,77 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін

Від позивача Стороняк В.Я. - по дов. № 15 від 09.10.2012

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Малого приватного підприємства «Техсервіс» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ Груп-Україна» 65 239,36 грн. боргу по орендній платі, 38 266,35 грн. процентів за користування коштами, 10 934,06 грн. збитків від зміни індексу інфляції за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди № 06/0709 від 06.07.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2012 (суддя Смирнова Ю.М.) порушено провадження у справі № 5011-11/13347-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-11/13347-2012 від 12.11.2012 позов залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

13.11.2012 до відділу діловодства суду позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 65 239,36 грн. основного боргу, 11 040,41 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 6 110,57 грн. - 3% річних, 7 019,57 грн. пені та 10 000,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-11/13347-2012 від 12.11.2012 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 5011-11/13347-2012 від 17.12.2012 ухвалу Господарського суду міста Києва № 5011-11/13347-2012 від 12.11.2012 скасовано, матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для розгляду.

Згідно автоматизованої системи документообігу суду матеріали справи № 5011-11/13347-2012 передані на розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-11/13347-2012 від 29.12.2012 справу призначено до розгляду на 24.01.2013.

Позивачем 23.01.2013 до відділу діловодства суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 65 239,36 грн. основного боргу, 11 111,78 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 6 485,92 грн. - 3% річних, 7 019,57 грн. пені та 10 000,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Зазначена заява містить також клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачеві. При цьому дане клопотання не обґрунтовано жодною нормою чинного законодавства та не оплачено за його розгляд судовий збір, що передбачено Законом України «Про судовий збір».

Суд приходить до висновку, що за відсутності доказів сплати судового збору дане клопотання підлягає залишенню без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-11/13347-2012 від 24.01.2013, в зв'язку з нез'явленням в засідання суду представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 29.12.2012, розгляд справи був відкладений на 12.02.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 12.02.2013 справу № 5011-11/13347-2012 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю., в зв'язку перебуванням судді Сівакової В.В. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-11/13347-2012 від 12.02.2013 (суддя Трофименко Т.Ю.) розгляд справи був призначений на 05.03.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 25.02.2013 справу № 5011-11/13347-2012 передано на розгляд судді Сівакової В.В., в зв'язку з прибуттям судді з відрядження.

Позивач в судовому засіданні 05.03.2013 позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 05.03.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвал від 29.12.2012, від 24.01.2013, від 12.02.2013 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві : м. Київ, вул. Електриків, 12 та на адресу : м. Київ, пров. Музейний, 10, офіс 606, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є юридичною адресою відповідача.

Наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення кореспонденції свідчать, що відповідач кореспонденцію за адресою : м. Київ, вул. Електриків, 12 одержує, тоді як конверти, надіслані за адресою м. Київ, пров. Музейний, 10, офіс 606 повертаються до суду із позначкою «адресат вибув».

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Оскільки, наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.03.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

06.07.2009 між Малим приватним підприємством «Техсервіс» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРМ Груп-Україна» (орендар) було укладено договір оренди № 06/0709 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння та користування самоскиди MAN модель TGA 41.400 8 x 4 BB-WW, рік випуску 2007 в кількості 1 шт. Вартість однієї одиниці складає 780 000,00 грн. в т. ч. ПДВ.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди, тому у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 65 239,36 грн. та за неналежне виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань нарахована пеня в розмірі 7 019,57 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 11 111,78 грн. та 3% річних в сумі 6 485,92 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 2.2. договору передача майна здійснюється за актом прийому-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що у відповідності до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв за актом приймання-передачі самоскиди MAN модель TGA 41.400 8 x 4 BB-WW, рік випуску 2007 в кількості 1 шт., проте відповідний акт не надав.

Разом з цим, позивач у письмових поясненнях від 23.01.2013 вказує на те, що оригінал акту приймання-передачі майна в оренду був наданий на огляд суду в засіданні 17.10.2012, проте одразу після засідання суду у представника позивача обікрали автомобіль в якому були документи серед яких був й акт приймання-передачі. З наявного в матеріалах справи талону-повідомлення № 007053 від 17.10.2012 вбачається, що Подільським РУ прийнята заява, з приводу крадіжки документів з автомобіля представника позивача, які витребувані судом, а отже у позивача відсутня можливість надання цього акту.

Вимоги суду подати засвідчену копію акту приймання-передачі майна в оренду відповідач не виконав.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно п. 3.1. договору термін оренди складає 2 (два) місяці з моменту прийняття майна, що орендується за актом прийому-передачі.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно п. 4.1. договору орендар сплачує орендну плату в розмірі 35 119,68 грн. за кожен місяць роботи. Оплата проводиться до 10 числа кожного місяця.

Позивачем були виписані наступні рахунки про сплату наданих послуг оренди на загальну суму 70 239,36 грн.:

№ 9 від 20.08.2009 (за оренду за липень 2009 року) на суму 29 455,21 грн.;

№ 10 від 26.08.2009 (за оренду за серпень 2009 року) на суму 35 119,68 грн.;

№ 11 від 04.09.2009 (за оренду за вересень 2009 року) на суму 5 664,47 грн.

Як вбачається з банківської виписки відповідач лише 26.02.2010 здійснив перерахування на рахунок позивача коштів в сумі 5 000,00 грн. з посиланням за оренду майна за липень 2009 року згідно рахунку № 9 від 20.08.2009.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що здійснений відповідачем платіж підтверджує той факт, що відповідачем було отримано в орендне користування майно.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1.2. договору орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до умов договору.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за неоспореними відповідачем розрахунками позивача становить 65 239,36 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі 65 239,36 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що орендар несе відповідальність за порушення термінів сплати орендних платежів у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 9.2. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 7 019,57 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 7 019,57 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендних платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 11 111,78 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 6 485,92 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 11 111,78 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 6 485,92 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Малого приватного підприємства «Техсервіс» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 10 000 грн. підлягають стягненню з відповідача, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

09.10.2012 між позивачем та адвокатом Стороняк Василем Ярославовичем укладений договір № б/н про надання адвокатських послуг за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання надати правові юридичні послуги з питання стягнення заборгованості за договором оренди від 06.07.2009 з ТОВ «АРМ Груп Україна».

Згідно п. 5.1. даного договору сторони домовились, що оплата послуг адвоката встановлюється одноразово до початку виконання адвокатом робіт у розмірі 10 000,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 68 від 18.10.2012 позивач перерахував Стороняк Василю Ярославовичу згідно п. 5.1. договору № б/н від 09.10.2012 в розмірі 10 000,00 грн.

Підтвердженням того, що Стороняк Василь Ярославович адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 943 від 29.02.1996.

Відповідно до п. 10 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Отже, обов'язковою умовою для відшкодування адвокатських витрат є наявність належних доказів сплати цих послуг адвокату.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать про понесення позивачем витрат на юридичні послуги в розмірі 10 000,00 грн., а також те, що послуги надавались адвокатом.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ Груп-Україна» (м. Київ, пров. Музейний, 10, офіс 606, код ЄДРПОУ 33745560) на користь Малого приватного підприємства «Техсервіс» (м. Львів, вул. Стрийська, 45-Б, код ЄДРПОУ 13806851) 65 239 (шістдесят п'ять тисяч двісті тридцять дев'ять) грн. 36 коп. основного боргу, 7 019 (сім тисяч дев'ятнадцять) грн. 57 коп. пені, 11 111 (одинадцять тисяч сто одинадцять) грн. 78 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 6 485 (шість тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 92 коп. - 3% річних, 1 797 (одну тисячу сімсот дев'яносто сім) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

Повне рішення складено 11.03.2013.

Суддя В.В.Сівакова